Ухвала суду № 39198571, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/54798/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013

у справі №815/12/13-а

за позовом Промислово-будівельна група «Інтобуд»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 20.05.2012 № 0004192210, від 26.10.2012 № 0007112210, № 0007222210.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, правонаступником якої є ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю. Вважає оскаржувані судові рішення незаконними і необґрунтованими, постановленими з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

І. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для зменшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 30.05.2012 № 0004192210 від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2011 року в сумі 4754 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 188.1 ст. 188, п 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з ТОВ «Тетрабудсервіс» та ТОВ «Інвесттехнагляд».

Визнаючи протиправним зазначене податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не довів правомірності складання такого податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі відповідач не наводить доводів, які б спростовували такі висновки судів, тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

ІІ. 1. Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 26.10.2012 № № 0007112210 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 528735 грн. основного платежу та 66892 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що полягало у заниженні бази оподаткування за операціями з поставки товарів (житлових приміщень (квартир)) за договорами з фізичними особами про дольову участь в будівництві житла, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 175102 грн., в т.ч. за березень 2011 року в сумі 108531 грн., за травень 2011 року - 20819 грн., за червень 2011 року - 45752 грн.

За позицією відповідача, заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 175102 грн. відбулося в наслідок того, що останній в договорах про дольову участь в будівництві передбачив вартість 1 квадратного метра та вартість дольової участі у будівництві житла в гривнях та еквіваленті у доларах США без включення до вартості 1 квадратного метра житла податку на додану вартість.

За поставлений товар позивач отримав кошти в сумі 5253036,37 грн., що, за висновками відповідача, становлять договірну вартість товарів без податку на додану вартість, однак визначив базу оподаткування з податку на додану вартість виходячи не з усієї договірної вартості товарів - 5253036,37 грн., а лише з частини - 4377530,30 грн., сплативши податок на додану вартість тільки в сумі 875506,07 грн., тоді як потрібно було в сумі 1050607 грн.

Відповідно до п.п. «а» п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.

У цьому підпункті відповідно до п.п. «а» перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника.

Таким чином, операції з першого постачання житла є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, база оподаткування яких визначається в порядку, передбаченому ст. 188 Податкового кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, висновок відповідача про те, що позивач в договірну вартість житлових приміщень в сумі 5253036,37 грн. не включив податок на додану вартість, ґрунтується на припущеннях, адже жодною нормою закону не передбачено обов'язкове виділення в договорі окремою сумою податку на додану вартість у складі договірної ціни. При цьому такий висновок не ґрунтується на даних бухгалтерського і податкового обліків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01.01.2011 по 31.12.2011 позивачем здійснені господарські операції з першої поставки житла фізичним особам. Господарські операції з першої поставки житла відображені бухгалтерськими проводками у кореспонденції таких рахунків: дебет балансового рах. 41.1 «Додатковий пайовий капітал» та кредит балансового рах. 3614 «Розрахунки по реалізації квартир» в загальній сумі 5253036,37 грн. за І-4 квартали 2011 року; дебет балансового рах. 3614 «Розрахунки по реалізації квартир» та кредит балансового раз. 70 «Дохід від реалізації» в загальній сумі 5253036,37 грн. за 1-4 квартали 2011 року; дебет балансового рах. 70 «Дохід від реалізації» та кредит рах. 6415 «Розрахунки з податку на додану вартість» в сумі 875506,07 грн. та кредит рахунку 791.4 «Фінансовий результат від продажу квартир» в сумі 4377530,30 грн.

Таким чином, договірна вартість товарів з ПДВ становить 55253036,37 грн. Визначена позивачем договірна вартість товарів без ПДВ становить 4377530,30 грн. і є відповідно до вимог п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (який діє до 01.01.2014 відповідно до п. 2 ст. 2 Розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України) звичайною ціною, оскільки цією нормою не встановлено інше і зворотне не доведено відповідачем у порядку, визначеному законом.

До складу договірної ціни в сумі 55253036,37 грн. включено податок на додану вартість в сумі 875506,07 грн., обрахований відповідно до вимог п. 188.1 ст. 188 та за ставкою, визначеною в п. 10 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість у період з 01.01.2011 по 31.12.2011 в сумі 875506,07 грн. відображені позивачем на балансовому рахунку 6415 «Розрахунки за податком на додану вартість» та в податковому обліку на підставі податкових накладних.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про протиправність висновків відповідача щодо заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі в сумі 175102 грн., зроблених внаслідок безпідставного врахування податку на додану вартість до складу доходу позивача.

2. За позицією відповідача порушення позивачем п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України полягало також в тому, що позивач не визначив базу оподаткування за операціями з постачання товарів, що передбачені попередніми договорами купівлі-продажу квартир, виходячи з їх договірної вартості, яка дорівнює отриманим від покупців відповідно до прибутково-касових ордерів у лютому, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2011 року коштам в сумі 8755028,98 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 358475 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з п. 1.1 укладених позивачем із фізичними особами попередніх договорів, покупець та продавець зобов'язуються в майбутньому укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири будівельна адреса: квартира під № (вказана в кожному договорі) секція (вказана в кожному договорі) на . . поверсі (вказаний в кожному договорі) в будинку під № 29 по вул. Марсельській в м. Одесі, яка складається з певної кількості житлових кімнат (кількість житлових кімнат вказана в кожному договорі). Площа квартири, що відчужується: складає - загальна певну кількість кв.м. (вказано в кожному договорі).

Передача грошової суми безпосередньо продавцеві до підписання основного договору передбачена п. 2.2 попередніх договорів продажу квартир.

Згідно з п. 1.2 попередніх договорів право власності на об'єкт купівлі-продажу виникне у продавця в майбутньому на підставі ст. 331 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім договором є договір, сторони якого зобов'язуються протягом визначеного терміну або у визначений термін укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до п.п.14.1.45 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дериватив - це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством.

Відповідно до пп.14.1.45.3 пп.14.1.45 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України форвардний контракт (різновид деривативу) - це цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.

Відповідно до п. 1 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 № 632, базовий актив - товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов'язань за деривативом.

Таким чином, квартири та їх характеристики, що наведені у п.1.1 попередніх договорах, є базовим активом. Укладені позивачем із фізичними особами договори купівлі-продажу квартир є форвардними контрактами, що є різновидами деривативу для цілей оподаткування.

Відповідно до пп.196.1.1 п.196.1 ст.196 ПК України не є об'єктом оподаткування операції з: випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону.

Враховуючи наведене, операції з продажу деривативів (форвардного контракту) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Тому, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про протиправність висновків відповідача щодо заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 358475 грн.

ІІІ. Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 26.10.2012 № 0007222210 грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 184353 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (діяв до 01.04.2011), п.п. 135.1, п.135.2, п. 135.4 ст. 135, п. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136, п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що полягало у тому, що позивач у І кварталі 2011 року занизив валовий доход на суму 542654,29 грн., яка є доходом від продажу товарів за договорами з фізичними особами про дольову участь в будівництві житла.

За позицією відповідача, заниження позивачем валового доходу в сумі 542654,29 грн. відбулося в результаті того, що останній в договорах про дольову участь в будівництві передбачив договірну вартість товарів без врахування ПДВ. За поставлений товар отримав кошти в сумі 3255925,6 грн., що, за висновками відповідача становлять договірну вартість товарів без податку на додану вартість, однак відніс до складу валового доходу не весь доход в сумі 3255925,6 грн., а лише його частину в сумі 2713271,43 грн. Відповідно, визначив базу оподаткування лише з частини договірної вартості в сумі 2713271,43 грн., тоді як потрібно було визначати з усієї договірної вартості в сумі 3255925,6 грн.

Як правильно вказано судами попередніх інстанцій, висновок відповідача про те, що позивач в договірну вартість житлових приміщень не включив податку на додану вартість, ґрунтуються на припущеннях, адже жодною нормою закону не передбачено обов'язкове виділення в договорі окремою сумою податку на додану вартість у складі договірної ціни. Такі висновки не ґрунтуються на даних бухгалтерського і податкового обліків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вихідними даними балансового рахунку 70 «Дохід від реалізації» в кореспонденції з рахунком 6415 «Розрахунки з податку на додану вартість» підтверджується нарахований (отриманий) податок на додану вартість в сумі 542654,29 грн.

Таким чином, до складу договірної ціни, що становила 3255925,6 грн., позивачем було включено податок на додану вартість в сумі 542654,29 грн.

Відповідно до п. 3.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (діяв до 01.04.2011) (далі Закону № 334/94-ВР) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валового доходу суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, суди дійшли правильних висновків про правомірність не віднесення позивачем до складу валового доходу сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість продажу товарів, та про протиправність визначення відповідачем позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 184353 грн. основного платежу.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди повно і правильно встановили обставини та надали їм правову оцінку на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини. Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун