Ухвала суду № 39198563, 11.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2014 року м. Київ К/800/27691/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Новгородківське відділення)

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 року

у справі № 1170/2а-1397/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело-ЛАЛ» (далі - позивач, ТОВ «Джерело-ЛАЛ»)

до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (далі - відповідач, Долинська МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Джерело-ЛАЛ» звернулось у квітні 2011 року до суду з позовом до Долинської МДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.03.2011 року № 0000062310 та № 000072310.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 16.03.2011 року № 2/2310/33927790. У зазначеному акту відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 70 719,64 гривень за рахунок віднесення до податкового кредиту ПДВ сплаченого в складі вартості посередницьких та маркетингових послуг, які на думку перевіряючих не відносяться до витрат, пов'язаних з веденням господарської діяльності та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 222 887,00 гривень.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.03.2011 року: № 0000062310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 70 719,64 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 679,91 гривень; № 000072310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 222 887,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під поняттям валові витрати слід розуміти витрати виробництва та обігу, суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Приписами пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у квітні 2009 року між позивачем (замовник) та ТОВ «СТАФФ СИСТЕМС» (виконавець) укладено договір про виконання робіт, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати для останнього маркетингові послуги з пошуку покупця с/г техніки.

Крім того, у червні 2009 року між позивачем (замовник) та ТОВ «СТАФФ СИСТЕМС» (виконавець) укладено договір про надання посередницьких послуг з пошуку замовників по збиранню врожаю.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів позивачем долучено до матеріалів справи акти приймання здачі робіт (надання послуг), податкові накладні та касові ордери.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні зазначених договорів встановлено, що пунктами 1.3. останніх передбачено, що підтвердженням надання послуг за цими договорами є акти виконаних робіт, які підписуються обома сторонами.

Таким чином, сторонами під час укладення договорів було визначено, що первинним документом, який підтвердить надані послуги, є акт виконаних робіт.

Так, при дослідженні долучених до матеріалів справи актів виконаних робіт, судами попередніх інстанцій встановлено, що останні складені в результаті реального надання послуг за вище зазначеними правочинами, містять усі необхідні реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону.

Крім того, судами встановлено, що пунктом 4.1 договору про надання маркетингових послуг з пошуку покупця с/г техніки передбачено, що за надання послуг за цим договором позивач (замовник) сплачує Виконавцеві плату частинами в розмірі 3,5% від вартості проданої техніки з урахуванням податку на додану вартість, що також відображено в актах виконаних робіт, підписаних в рахунок належного виконання зобов'язань за договором, в яких оплата послуг виконавця вирахувана в розмірі 3,5 % в залежності від вартості проданої техніки ТОВ «Джерело-ЛАЛ».

При цьому, аналогічні положення визначені також і договором про надання посередницьких послуг з пошуку замовників по збиранню врожаю, пунктом 4.1 якого визначено, що за надання послуг за цим договором замовник сплачує виконавцеві плату у розмірі 4,5 % від фактично зібраного врожаю, в строк 30 днів, після підписання актів виконаних робіт, що також відображено в актах виконаних робіт, підписаних в рахунок належного виконання зобов'язань за правочином, в яких оплата послуг Виконавця вирахувана в розмірі 4,5 % від фактично зібраного врожаю.

Також, при дослідженні актів виконаних робіт судами попередніх інстанцій встановлено перелік контрагентів - покупців сільськогосподарської техніки, із якими в подальшому позивачем укладалися договори купівлі-продажу та перелік контрагентів - замовників послуг по збиранню врожаю, які були знайдені ТОВ «СТАФФ СИСТЕМС» відповідно до умов укладених договорів між останнім та позивачем.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними висновки податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість та завищення суми податкового кредиту, оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем правомірно сформовано валові витрати в перевіряємому періоді та дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість» щодо віднесення до податкового кредиту суми в розмірі 70 719,64 гривень за той самий період.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визначили необґрунтованість висновків відповідача про порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та скасували оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Долинської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (Новгородківське відділення) - відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 року у справі № 1170/2а-1397/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно