Ухвала суду № 39198508, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/800/52843/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 2а-3246/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шольц Утилізатор АГ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шольц Утилізатор АГ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова від 21.03.2012 року №0001432300/300 та №0001442300/302.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Шольц Утилізатор АГ» з питань взаєморозрахунків з ПП «Ново-Ком» за період з 01.11.2010 року по 30.04.2011 року, відповідачем складено акт від 24.02.2012 року №268/23-118/36992710, яким встановлено порушення позивачем вимог: - п. 198.3, пп. 198.4, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 33680 грн. 00 коп., в тому числі за березень 2011 року в сумі 33680 грн. 00 коп.; - пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 677084 грн. 00 коп., в тому числі за І квартал 2011 року на суму 677084 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.03.2012 року: - №0001432300/300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33680 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 1 грн. 00 коп.; - №0001442300/302, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 677084 грн., та застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 1 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із абз. першим п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під валовими витратами розуміються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у періоді, що перевірявся, позивач мав правовідносини з ПП «Ново-Ком» на підставі договору купівлі-продажу, за умовами якого продавець ПП «Ново-Ком» зобов'язується продати та передати покупцю ТзОВ «Шольц Утилізатор АГ», а покупець зобов'язується здійснити оплату та прийняти у власність - металоконструкції, металопрофіль та металопрокат, що були у вжитку.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором купівлі-продажу, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Поставка придбаного у ПП «Ново-Ком» товару підтверджується договором про надання транспортних послуг, актами надання послуг.

Розвантаження та навантаження поставленої металопродукції підтверджується договором про вантажно-розвантажувальні роботи та актом здачі-прийняття робіт.

Отриманий товар позивачем переведено в металобрухт, що підтверджується актами переводу товарно-матеріальних цінностей в металобрухт. Переміщення товару зі складу виробництва на склад товарів підтверджено зведеними накладними.

Використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого від ПП «Ново-Ком» підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними.

Крім того, у періоді, що перевірявся, позивач використовував у своїй господарській діяльності приміщення та основні фонди, що підтверджується договорами оренди, договором суборенди, договором закріплення майна у господарське відання, актами прийому-передачі та схемами розташування предметів оренди.

З приводу посилання податкового органу на неможливість підтвердження факту здійснення господарській діяльності між позивачем та його контрагентом у зв'язку з відсутністю у ПП «Ново-Ком» необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, суд зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

За таких обставин, податковим органом не доведено, що придбання товару не пов'язано з господарською діяльністю позивача, а наявні у матеріалах справи копії первинних документів підтверджують право позивача на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності, та формування податкового кредиту.

Крім того, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 року, залишеною ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012 року без змін, дії Алчевської ОДПІ щодо проведення позапланової перевірки ПП «Ново-Ком», за результатами якої складено відповідний акт, визнано протиправними.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 2а-3246/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук