Ухвала суду № 39198503, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/800/60262/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013

у справі № 818/3727/13-а

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2013 № 0000151703/0/3471.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що з моменту набрання чинності Податковим кодексом України (далі - ПК) позивач повинен був сплачувати орендну плату за землю у відповідності з положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 названого Кодексу.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено.

У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що закріплення у ПК мінімального розміру орендної плати є лише підставою для ініціювання орендодавцем перегляду розміру орендної плати за землю, однак не породжує у орендаря обов'язку збільшити орендну плату до внесення відповідних змін до договору оренди.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам статей 7, 274, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду зі спору.

СПД ОСОБА_1 у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій вона зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки СПД ОСОБА_1 з питання дотримання вимог податкового законодавства, повноти та правильності обчислення податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за жовтень-грудень 2011 року та березень-жовтень 2012 року ДПІ було складено акт від 08.01.2013 № 29/17-319/НОМЕР_1 та прийнято оспорюване повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з орендної плати у сумі 16364,07 грн. (у тому числі 10909,38 грн. за основним платежем та 5454,69 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає в тому, що у перевіреному періоді позивач сплачував вказаний платіж у розмірі меншому, ніж встановлений пунктом 288.5 статті 288 ПК.

Відхиляючи наведений довід податкового органу як неспроможний, апеляційний суд послався на відсутність змін до договору оренди відносно розміру орендної плати як підстави для її збільшення.

Втім з таким правовим висновком погодитися не можна.

Так, з 01.01.2011 року питання справляння плати за землю регулюється Податковим Кодексом України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Сумською міською радою 03.10.2006 укладено договір оренди, згідно з яким СПД ОСОБА_1 було передано у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,1534 га за адресою: АДРЕСА_1, із земель житлової та громадської забудови. Згідно з розділом 3 договору орендна плата за вказану земельну ділянку становить 2% від нормативної грошової оцінки землі.

За приписами пункту 288.4 статті 288 ПК розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 цієї ж статті Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПК розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність сплати орендної плати у відповідності до умов договору, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що названий договір в частині визначення орендної плати у сумі 2 % від нормативної грошової оцінки землі, не відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до статті 9 ПК орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати яких регламентований положеннями Податкового кодексу України.

Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами ПК.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності ПК позивач повинна була самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням вимог підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК.

А відтак у апеляційного суду були відсутні правові підстави для скасування правильної та вмотивованої постанови Сумського окружного адміністративного суду зі спору та прийняття протилежного за змістом рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі № 818/3727/13-а скасувати.

3. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 у справі № 818/3727/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько