Ухвала суду № 39198501, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/54322/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Агрофірма Ставиське»

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі №2а/2570/3238/2012

за позовом Приватного підприємства «Агрофірма Ставиське»

до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Агрофірма Ставиське» звернулось до суду з адміністративним позовом до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

До призначення даної справи до розгляду від позивача надійшло клопотання про розгляду справи без участі його представника.

Заперечення на касаційну скаргу та клопотання про розгляд справи за його участю від відповідача не надходили.

Згідно положень пункту 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Відповідачем проведено виїзну документальну перевірку ПП «Агрофірма Ставиське» з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.08.2009 року по 30.04.2012 року, за результатами якої складено акт від 28.05.2012 року №177/17-032/30717985.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп «а» п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.168.1.2 , пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, внаслідок чого станом на 01.05.2012 року до бюджету не перераховано 139565,63 грн. податку з доходів фізичних осіб, утриманого із виплаченої заробітної плати працівників підприємства; - п.3.4 та п.3.5 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 року №451, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 року за №960/8281 та Наказом ДПА України від 24.12.2010 р. №1020 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 року за №46/18784.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2012 року №0004351730, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 139565,63 грн. та застосовано 36423,41 грн. штрафних санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів такі висновки вважає передчасними, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до абз. «а» п. 19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Згідно з пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Підпунктом 168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

З пп. 168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України слідує, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно із пп. 15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з пп. 54.3.5 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до п.1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно із п. 1 пп. 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України податок на доходи фізичних осіб, нарахований, але не сплачений податковим агентом до бюджету всупереч порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, на дату набрання чинності цим Кодексом вважається податковим боргом за узгодженим податковим зобов'язанням та підлягає відображенню у податковому розрахунку за результатами першого звітного кварталу, протягом якого набирає чинності цей Кодекс, а також стягується з податкового агента із застосуванням заходів відповідальності, передбачених цим Кодексом.

З огляду на механізм сплати податку з доходів фізичних осіб самостійне визначення юридичною особою як податковим агентом сум цього податку у поданому контролюючому органові податковому розрахунку є, по суті, узгодженням даного податкового зобов'язання і прирівнюється до податкової звітності у вигляді податкової декларації в розрізі положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з додатком 4 до акта перевірки залишок нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб (податку з доходів фізичних осіб) із заробітної плати працівників, з виплат по орендній платі за паї станом на 01.08.2009 року становить 133357, 24 грн.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2007 року, яким йому у задоволенні позову про зобов'язання списати суму безнадійного боргу відмовлено, вказує на порушення відповідачем меж періоду перевірки, оскільки частина визначеної суми податкового зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 133357, 24 грн. податковим повідомленням-рішенням від 06.06.2012 року №0004351730 складається з платежів за 2002-2003 роки, які не стягнуті відповідачем у зв'язку зі спливом строків давності.

Таким чином, є підстави вважати, що дана сума грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб утворила податковий борг, який може бути стягнуто податковим органом в межах строків та в порядку, передбачених нормами податкового законодавства, а не шляхом визначення податкового повідомлення-рішення.

Проте, для того, щоб дійти однозначного висновку у вирішенні даного спору, судам слід було вичерпно дослідити усе коло обставин щодо повноти і своєчасності перерахування до бюджету спірних сум податку з доходів фізичних осіб, зокрема встановити дату виникнення обов'язку перерахування податку та визначити строки давності у даних правовідносинах .

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суди керувалися лише даними акта перевірки податкового органу.

Отже, є підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання обов'язку перерахунку податку з доходів фізичних осіб, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 227, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрофірма Ставиське» задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №2а/2570/3238/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук