Ухвала суду № 39198446, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. м. Київ К/800/47785/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Пасічник С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013р. у справі за позовом ДП "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року ДП "Антрацит" звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області з вимогами про скасування вимоги від 04.04.2013р. № Ю-578.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013р. скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області від 04.04.2013р. № Ю-578.

У касаційній скарзі представник УПФ, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на зобов'язання зі сплати єдиного внеску, тому відповідач правомірно виніс вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сплата позивачем зобов'язань з єдиного внеску за період після порушення справи про банкрутство, доводить відсутність недоїмки, яка визначена спірною вимогою і як наслідок цього безпідставність її винесення.

Проте, колегія суддів повністю погодитись із висновками судів попередніх інстанцій не може, оскільки рішення постановлені на підставі неповно та невсебічно з'ясованих обставинах у справі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Луганської області 09.01.2013р. по справі № 913/124/13-г порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Антрацит", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області 04.04.2013р. сформовано вимогу № Ю-578, предметом якої є сплата заборгованість з єдиного внеску в сумі 576 101,09 грн. Зазначена сума заборгованості з єдиного внеску складається тільки з суми недоїмки у розмірі 576 101,09 грн., штрафні санкції та пеня вимогою не визначені.

Відповідно до ст.ст. 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тож оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Вирішуючи спір та скасовуючи оскаржувану вимогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до спірної вимоги могла увійти недоїмка за наслідками грудня 2012 року, січня та лютого 2013 року (за період з 10.01.2013р. по 01.04.2013р.), яка сплачена позивачем повністю станом на 01.04.2013р. (момент формування недоїмки), що підтверджується відомостями облікової картки платника внесків, актом звірки між сторонами у якому наведені всі платіжні доручення із зазначенням їх дат, номерів та сум сплати. Повна сплата позивачем зобов'язань з єдиного внеску за період після порушення справи про банкрутство, доводить відсутність недоїмки яка визначена спірною вимогою і як наслідок цього безпідставність її винесення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність недоїмки з поточної заборгованості обумовлює протиправність винесення спірної вимоги.

Проте судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи позивача про те, що суми спрямовані позивачем на сплату єдиного внеску кошти були віднесені УПФ на погашення боргу зі штрафних санкцій та пені.

У даній справі спір фактично зводиться до встановлення правомірності або протиправності дій відповідача щодо зарахування поточних внесків позивача на погашення заборгованості зі фінансових санкцій за минулі періоди. У разі встановлення факту протиправності таких дій, оскаржувана вимога не може вважатись правомірною, оскільки включає в себе суму таких поточних внесків. Особливістю спору є те, що по відношенню до окремих із зобов'язань позивача встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Оскільки під час дії мораторію виключається можливість виконання зобов'язань, на які він поширюється, визначальним для правильного вирішення цієї справи вбачається розмежування зобов'язань позивача перед пенсійним органом відповідно до строків їх виконання.

Необхідність такого розмежування обумовлена доводами позивача про те, що УПФ самовільно здійснювало у 2013 році погашення заборгованості ДП «Антрацит» на яку поширюється дія мораторію.

За загальним правилом ч.6. ст. 25 Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

За таких обставин зобов'язання, строк виконання яких настав на 09.01.2013р. можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство в порядку господарського судочинства (конкурсні зобов'язання). Їх погашення або включення до вимоги пенсійного органу є протиправним.

Судами не досліджувались строки виконання зобов'язань зі сплати боргу зі штрафних санкцій та пені, на які були спрямовані відповідачем кошти позивача. Від визначення строків виконання зобов'язань залежить поширюється дія мораторію на такі зобов'язання чи ні, від цього залежить правомірність самостійного зарахування відповідачем сум спрямованих позивачем на сплату єдиного внеску в рахунок погашення боргу зі штрафних санкцій та пені, оскільки не можуть вважатись правомірними дії УПФ щодо самостійного погашення тієї частини заборгованості, на яку розповсюджується дія мораторію.

Отже, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки правомірності діям відповідача щодо зарахування коштів, що надходили від позивача з оплати поточної заборгованості (єдиного внеску) на погашення конкурсних зобов'язань.

Матеріали справи не містять доказів, які можуть однозначно підтвердити або спростувати наведені доводи позивача, що є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2013р. скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді

Винокуров К.С.

Пасічник С.С.