Ухвала суду № 39198399, 14.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/800/59258/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013

у справі № 810/1284/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колві «Євротерм»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Колві «Євротерм» (надалі - позивач, ТОВ «Колві «Євротерм») до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС) в частині: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012: № 0001382300, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 015 656,00 грн. (за основним платежем - 1 647 982,00 грн., за штрафними санкціями - 367 674,00 грн.); № 0001372300, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 137 982,00 грн. (за основним платежем - 1 877 589,00 грн., за штрафними санкціями - 260 393,00 грн.); № 0001392300, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 39 082,00 грн. В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2012 № 0000592200, яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб (репатріація)» у розмірі 43 364,49 грн. (за основним платежем - 34 691,59 грн., за штрафними санкціями - 8 672,90 грн.), в позові відмовлено.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов частково, спростували посилання відповідача на те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Арма-терм», ТОВ «Спецмаркет Все», ТОВ «Стабільність.Безпека.Успіх», ТОВ «КК «Віокон» та ТОВ «Сервісальянс» є нікчемними, спрямованими на порушення публічного порядку, які не можуть бути підставою для збільшення позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Водночас, висновками судів підтверджено позицію відповідача щодо знехтування позивачем правил звільнення від оподаткування доходів, нарахованих на користь нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 і винести нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2012. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.10.2012 № 406/22-1/35773075, в якому встановлено порушення позивачем положень, зокрема:

- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») та пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1 877 589,00 грн., у тому числі по періодах: І квартал 2010 року - 16 096,00 грн., І півріччя 2010 року - 87 482,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 348 015,00 грн., за 2010 рік - 829 172,00 грн., І квартал 2011 року - 31 913,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 98 782,00 грн., ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 445 975,00 грн., ІІ-ІV квартали 2011 року - 804 110,00 грн., І квартал 2012 року - 134 766,00 грн., І півріччя 2012 року - 212 394,00 грн.;

- пп. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до: завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 39 082,00 грн.: за березень 2010 року - 8 945,00 грн., за липень 2010 року - 30 137,00 грн.; заниження податку на додану вартість на суму - 1 647 982,00 грн., у тому числі по періодах: січень 2010 року - 33 350,00 грн., лютий 2010 року - 36 645,00 грн., травень 2010 року - 25 273,00 грн., червень 2010 року - 11 232,00 грн., серпень 2010 року - 81 156,00 грн., вересень 2010 року - 104 116,00 грн., жовтень 2010 року - 118 772,00 грн., листопад 2010 року - 108 029,00 грн., грудень 2010 року - 227 505,00 грн., січень 2011 року - 17 850,00 грн., лютий 2011 року - 8 084,00 грн., березень 2011 року - 9 179,00 грн., квітень 2011 року - 30 242,00 грн., травень 2011 року - 23 950,00 грн., червень 2011 року - 87 990,00 грн., липень 2011 року - 55 482,00 грн., серпень 2011 року - 90 332,00 грн., вересень 2011 року - 74 732,00 грн., жовтень 2011 року - 92 922,00 грн., листопад 2011 року - 100 873,00 грн., грудень 2011 року - 102 097,00 грн., січень 2012 року - 1 394,00 грн., лютий 2012 року - 9 554,00 грн., березень 2012 року - 97 467,00 грн., квітень 2012 року - 53 453,00 грн., травень 2012 року - 34 389,00 грн., червень 2012 року - 3 917,00 грн.;

- п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходу нерезидента на суму 34 691,59 грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року - 13 535,40 грн., за ІІІ квартал 2010 року - 8 457,90 грн., І квартал 2011 року - 8 709,57 грн., ІІІ квартал 2011 року - 3 367,65 грн., IV квартал 2011 року - 3 367,65 грн., IV квартал 2011 року - 621,07 грн.

В акті перевірки зазначено, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів щодо суті отриманих агентських, маркетингових, консультаційних та інформаційно-консультаційних послуг, зокрема, звітів про виконану роботу, що свідчить про неможливість встановлення зв'язку отриманих послуг із господарською діяльністю позивача. Представники податкового органу дійшли висновку, що діяльність ПП «Арма-терм», ТОВ «Спецмаркет Все», ТОВ «Стабільність.Безпека.Успіх», ТОВ «КК «Віокон» та ТОВ «Сервісальянс» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про нікчемність укладених ними із позивачем угод.

У ході перевірки встановлено, що позивач протягом перевіреного періоду мав зовнішньоекономічні відносини із ТОВ «Серконс» (Росія), ТОВ «Юнісер» (Росія) та компанією «Algoritm-NN Compani» (Чехія). Проте, позивачем не надано до перевірки довідок, які підтверджують, що нерезиденти, з якими позивач мав взаємовідносини, є резидентами країн, з якими укладено міжнародні договори, що є підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, а тому отримані позивачем доходи підлягають оподаткуванню за ставкою 15 %.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.11.2012: № 0001382300, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 015 656,00 грн. (за основним платежем - 1 647 982,00 грн., за штрафними санкціями - 367 674,00 грн.); № 0001372300, яким нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 137 982,00 грн. (за основним платежем - 1 877 589,00 грн., за штрафними санкціями - 260 393,00 грн.); № 0001392300, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 39 082,00 грн.; № 0000592200, яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб (репатріація)» у розмірі 43 364,49 грн. (за основним платежем - 34 691,59 грн., за штрафними санкціями - 8 672,90 грн.).

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин у 2010 році, законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, був Закон України «Про податок на додану вартість», а порядок сплати та нарахування податку на прибуток визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Починаючи з 1 січня 2011 року, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Наведені нормативні акти місять аналогічні вимоги щодо підстав відображення у податковому обліку валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями.

Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за перевірений період позивачем із ПП «Арма-Терм» укладено наступні договори:

- договір постачання № 01 від 11.01.2010 на загальну суму 2 094 433,35 грн., період дії договору з 11.01.2010 по 31.12.2010;

- договір постачання № 0001 від 14.01.2011 на загальну суму 2 964 182,52 грн., період дії з 14.01.2011 по 31.12.2013;

- договір поставки обладнання № 0112 від 16.01.2012 на загальну суму 833 166,09 грн., період дії з 16.01.2012 по 31.12.2012.

За умовами вищевказаних договорів, постачальник (ПП «Арма-терм») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «Колві «Євротерм») обладнання та комплектуючі вироби у відповідності до рахунків-фактур та видаткових накладних. Право власності на обладнання переходить до покупця у момент його передачі на складі постачальника, що посвідчується видатковою накладною. Поставка обладнання здійснюється транспортом покупця.

На підтвердження факту поставок обладнання за договорами оформлено та додано до матеріалів справи первинні документи, зокрема, податкові накладні, звіти на оплату замовлень, видаткові накладні, а також документи первинного-бухгалтерського обліку - копії звітів про використання ТМЦ у виробництві за 2010-2012 роки.

На підтвердження транспортування товару позивачем надано копії подорожніх листів, графіки роботи водіїв та штатні розписи і оборотно-сальдову відомість по рахунку 105, з яких вбачається, що у штаті підприємства є автотранспортний відділ, на підприємстві використовується 18 транспортних засобів, зокрема, і вантажні автомобілі.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Спецмаркет ВСЕ» укладено наступні договори:

- агентський договір б/н від 25.05.2009 на загальну суму 1 137 416,11 грн., період дії з 25.05.2009 по 31.12.2010. Згідно умов договору виконавцем (ТОВ «Спецмаркет ВСЕ») надавались послуги з просування торгівельної марки на території України та країн СНД і ведення переговорів з контрагентами на предмет погодження договорів та їх підписання;

- договір надання маркетингових послуг № 01-01/11 від 04.01.2011 на загальну суму 882 811,00 грн., період дії з 04.01.2011 до розірвання за домовленістю сторін. Згідно умов договору виконавцем надавались послуги щодо проведення маркетингових досліджень ринку теплотехнічного обладнання; представництва та дії від імені замовника (ТОВ «Колві «Євротерм») щодо третіх осіб стосовно просування на ринку продукції позивача; пошук потенційних клієнтів, обговорення з ними цінової політики на товари замовника; здійснення контролю за оплатою коштів клієнтів замовника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що інформація, надана ТОВ «Спецмаркет ВСЕ», включала створення паспорта точки торгівлі (магазину, ринку), надання контактних даних власника або управляючого точки, аналіз асортименту і цін тощо.

На підтвердження факту надання та отримання агентських та маркетингових послуг надано акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні на суму 313 263,00 грн., копії маркетингових досліджень українського ринку димогарних котлів та аналіз ринку котлів малої потужності у Росії. Вказані документи містять опис наданих послуг та суму винагороди, що підлягає сплаті та нараховується у відповідності до відпрацьованих годин.

Судом встановлено, що у перевіреному періоді між позивачем та ТОВ «КК «Віокон» укладено наступні договори:

- № 10/П від 01.04.2010 (про надання послуг) на загальну суму 796 407,00 грн., термін дії з 01.04.2010 до 31.12.2010. За умовами п. 2.1 Договору виконавець (ТОВ «КК «Віокон») зобов'язується за завданням замовника (ТОВ «Колві «Євротерм») надавати послуги, зокрема, консалтингові послуги щодо організації та управління бізнес-процесами, консультування з питань виробничої політики, організації та проведення семінарів та тренінгів, послуги з організації охорони праці, складання бізнес-планів, обслуговування поштових відправлень, ведення кадрового документообігу, підбору персоналу тощо.

- № КЕ -101 від 16.11.2010 (про надання послуг) на загальну суму 72 512,00 грн., термін дії з 16.11.2010 до 31.01.2011. За умовами договору виконавець зобов'язується за завданням замовника здійснити вивчення діяльності технопарків в Україні.

За умовами договорів, факт отримання наданих послуг підтверджується відповідними актами.

На підтвердження факту надання та отримання консалтингових та маркетингових послуг між позивачем та ТОВ «КК «Віокон» до матеріалів справи надано акти надання послуг, податкові накладні на суму 144 820,00 грн., додаток до акта про надання послуг № 1 від 31.01.2011 «Технопарки», зі змісту якого вбачається здійснення підприємством аналізу діяльності технопарків в Україні за 2009-2010 роки, а також додатки до актів наданих послуг, які містять опис наданих послуг та суму винагороди, що підлягає сплаті.

Судом встановлено, що позивачем із ТОВ «Стабільність.Безпека.Успіх» укладено наступні договори:

- договір надання консультаційних послуг № КО-01/07 від 01.07.2009 на загальну суму 1 088 637,10 грн., термін дії з 01.07.2009 по 01.07.2010.;

- договір надання консультаційних послуг № 2/07 від 01.07.2010 на загальну суму 402 331,00 грн., термін дії з 01.07.2010 до 01.07.2011;

- про надання маркетингових послуг № 04/01М від 04.01.2011 на загальну суму 93 241,00 грн., термін дії з 04.01.2011 по 04.01.2012.

Згідно умов договорів № КО-01/07 від 01.07.2009 та № 2/07 від 01.07.2010 виконавець (ТОВ «Стабільність.Безпека.Успіх») зобов'язується за завданням замовника надати наступні послуги: консультації щодо організації системи і форм внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями; консультації щодо організації фінансового, бухгалтерського, податкового обліку та звітності; здавання звітів по заробітній платі до державних органів; складання бухгалтерської та податкової звітності; юридичні консультації; участь в переговорах, консультаціях інших зустрічах з метою представлення інтересів замовника.

Згідно п. 3 вищевказаних договорів виконавець зобов'язується щомісячно надавати замовнику узгоджений план дій, які передбачено впровадити у наступному місяці. Факт отримання наданих послуг підтверджується податковими накладними, звітами та відповідними актами про надання послуг, які містять опис наданих послуг та суму винагороди, що підлягає сплаті та нараховується у відповідності до відпрацьованих годин.

В рамках укладеного договору № 04/01М від 04.01.2011 виконавець зобов'язується за завданням замовника надати маркетингові послуги. Факт отримання наданих послуг підтверджується відповідними актами та податковими накладними.

Також матеріали справи містять маркетингові дослідження попиту на ринку оновлення теплогенеруючого обладнання України, що виконано ТОВ «Стабільність.Безпека. Успіх» відповідно до договору № 04/01М від 04.01.2011.

Розрахунки між суб'єктами господарювання та позивачем проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Сервісальянс» укладено договір № 02 від 02.03.2011. За умовами вказаного договору виконавець (ТОВ «Сервісальянс») зобов'язується за завданням замовника (ТОВ «Колві «Євротерм») надати наступні послуги: консультації щодо ведення кадрового та загального документообігу; консультування щодо застосування засобів обчислювальної техніки і комп'ютерних інформаційних технологій; консультації щодо організації системи і форм внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями; консультації щодо організації фінансового, бухгалтерського, податкового обліку та звітності, виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про фінансову діяльність підприємства, складанню звітів по персоніфікації обліку; нарахування та виплати заробітної плати працівникам; ведення персоніфікованого обліку; здавання звітів по заробітній платі згідно законів України до державних органів тощо.

На підтвердження факту надання та отримання консалтингових та маркетингових послуг позивачем представлено акти надання послуг (загальна вартість отриманих послуг становить 656 571,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

При цьому, податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Сервісальянс» позивачем не формувався.

Податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг та придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, послуги та товари фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджуючись із обґрунтуванням задоволення судами попередніх інстанцій адміністративного позову в цій частині, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України існує презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних договорів.

На час проведення перевірки, а також при розгляді справи у судах попередніх інстанцій були відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Арма-терм», ТОВ «Спецмаркет ВСЕ», ТОВ «Стабільність.Безпека.Успіх», ТОВ «КК «Віокон» та ТОВ «Сервісальянс», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням, посяганням на суспільні, економічні та соціальні основи держави або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Нормами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є виробництво котлів центрального опалення та монтаж систем опалення.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб одним із видів діяльності ПП «Арма-Терм» є, зокрема, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням.

Отримане від ПП «Арма-Терм» комплектуюче обладнання було використане позивачем для виготовлення жаротрубних котлів, електрокотлів, теплообмінників КОЛВІ, побутових котлів, вузлів обліку газу ВОГ, гідровирівнювачів, транспортабельних котелень та іншого.

Таким чином, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента суд попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що господарські операції позивача з ПП «Арма-Терм» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги та товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, що засвідчує право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідних періодів.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань, дані кримінальної справи щодо посадових осіб контрагентів без винесення обвинувальних вироків суду, що набрали законної сили, відсутність трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням наведених обставин та положень част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідного періоду та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 № 0001382300, № 0001372300, № 0001392300.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 у справі № 810/1284/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис) А.М. Лосєв Судді:(підпис) Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна