Ухвала суду № 39198379, 28.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2014 року м. Київ К/800/10135/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014

у справі № 816/5876/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський домобудівельний комбінат" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04.04.2013 № 0000352312 та № 0000342312.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2013 у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі про те, що операції з придбання позивачем товарів та робіт в рамках господарських правовідносин зі спірними постачальниками мали безтоварний характер та опосередковувалися складенням штучного документообігу з метою створення сприятливих наслідків у податковому обліку Товариства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано нечинними з тих мотивів, що реальність виконання спірних операцій підтверджується документально, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими закон пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

ДПІ, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами апеляційним судом норм матеріального права та на невідповідність висновків суду наявним у справі доказам, просить скасувати оскаржувану постанову Харківського апеляційного адміністративного суду зі спору та прийняти рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна інстанція за результатами вивчення матеріалів справи та дослідження доводів касаційної скарги, перевіривши у відповідності зі статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України законність оскаржуваних судових актів, не вбачає підстав для задоволення зазначених касаційних вимог у з урахуванням такого.

Як було встановлено судами, ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, оформлену актом від 11.03.2013 № 1387/22.1-11/34502607. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 04.04.2013 № 0000342312, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 200 325,25 грн. (у тому числі 178 327 грн. за основним платежем та 22088,25 грн. за штрафними санкціями);

від 04.04.2013 № 0000352312 про донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 243 418 грн. (у тому числі 162 279 грн. за основним платежем та 81139,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей та підрядних робіт в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Ривс», товариством з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Старт-Д».

На обґрунтування цього висновку податковий орган посилається на те, що зазначені постачальники: не перебувають за місцезнаходженням, не мають штату працівників, основних засобів, майна та матеріально-технічної бази, об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок товарів та робіт; у перевіреному періоді проводили транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди іншим суб'єктам господарювання на підставі фіктивно створеного документообігу.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ безтоварності господарських операцій між позивачем та названими контрагентами та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

В силу вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг є витратами операційної діяльності.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

У розгляді цієї справи, аналізуючи правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Старт-Д», суди встановили, що у рамках виконання договору від 15.09.2012 позивач придбав у названого постачальника товар (кабель та муфти з'єднувальні) на загальну суму 20048,84 грн. Реальність виконання зазначених операцій підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, які оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст розглядуваних операцій та їх учасників.

Висновок суду першої інстанції про безтоварність розглядуваних операцій мотивований відсутністю товарно-транспортних накладних у позивача, який здійснював транспортування цього товару на умовах самовивозу, а також неподанням платником доказів фактичного використання зазначеного товару у власній діяльності.

Втім, як вірно зазначив апеляційний суд, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

До того ж, податковою інспекцією не доведено необхідності залучення позивачем перевізників та спеціалізованого транспорту для транспортування цього товару з урахуванням його кількості, ваги, габаритів тощо.

Також апеляційним було встановлено факт використання позивачем цього товару для проведення ремонтних робіт, що повністю спростовує висновки суду першої інстанції, покладені в основу прийняття рішення зі спору.

По епізоду щодо порядку відображення позивачем у податковому обліку операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Ривс» суди з'ясували, що за договором від 26.01.2012 № 14 вказаний контрагент виконав роботи ремонту та технічному обслуговуванню підприємства у після зимовий період та по підготовці до роботи бетонозмішувального та формувального цехів. Виконання цих робіт оформлено актом приймання-передачі від 31.01.2012 № 317, податковою накладною, платіжними дорученнями про оплату виконаних робіт.

В рамках виконання договору від 01.11.2011 № 58-11 товариство з обмеженою відповідальністю «Віконні системи» виконало роботи по ремонту покрівлі адміністративно-побутового корпусу та виробничих приміщень Товариства, що актами приймання передачі виконаних ремонтних робіт форми № КБ2в, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Відхиляючи наведені первинні документи як належне документальне підтвердження факту виконання розглядуваних робіт, суд першої інстанції послався на помилки в оформленні податкових накладних, на відсутність в актах виконаних робіт даних щодо порядку обчислення вартості виконаних ремонтних робіт, вартості використаних підрядником матеріалів, а також на відсутність типових первинних документів, складенням яких оформлюється виконання підрядних робіт (актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ2в, довідок про вартість виконаних робіт № КБ-3).

Втім, як зазначив апеляційний суд, окремі недоліки в оформленні первинних документів у даному разі не перешкоджають встановленню змісту спірних господарських операцій, ідентифікації їх учасників. Чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів, складенням яких мають оформлюватися господарські операції для їх відображення у податковому обліку платника. Подані позивачем первинні документи у сукупності містять необхідні для оподаткування відомості про розглядувані операції.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення Товариством та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди. ДПІ не встановлено зв'язку або взаємозалежності між позивачем та спірними контрагентами.

Доводи ДПІ про відсутність у постачальників трудових ресурсів та матеріально-технічної бази також підлягають відхиленню, позаяк чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування витрат з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавства передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

Іншій обставини, про які зазначає ДПІ в акті перевірки (як-от - відсутність постачальників за місцезнаходженням, здійснення ними протиправною діяльності) стосується саме цих осіб та за відсутності доказів змови Товариства з цими контрагентами з метою отримання податкової вигоди не можуть впливати на податковий облік позивача у справі.

За таких обставин висновок апеляційного суду про дотримання позивачем необхідних умов реалізації права на формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з названими контрагентами та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

А відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови та для задоволення касаційних вимог відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 у справі № 816/5876/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько