Ухвала суду № 39198286, 14.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/800/7390/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

секретаря судового засідання Сватко А.О.,

представників позивача Корнелюк М.П., Макарова К.І.,

представника відповідача Ярового А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року

у справі № 810/3327/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» (далі - позивач, ТОВ «Автобансервіс»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Автобансервіс» звернулось у червні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2013 року № 0002202300, № 0002212300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі постанови слідчого СВ Броварської ОДПІ Київської області ДПС ст. лейтенанта Рудика Р.Ю. від 08.04.2013 року «Про призначення позапланової документальної перевірки» було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», за результатами перевірки складено акт від 17.05.2013 року № 303/22-01/31982734, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів; пп. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 1 575 035,70 гривень; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 12 500 895,88 гривень.

На підставі акту перевірки від 17.05.2013 року № 303/22-01/31982734 відповідачем 01.06.2013 року прийняті податкові повідомлення № 0002212300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток на загальну суму 1 968 794,63 гривні, з якої за основним платежем - 1 575 035,70 гривень, за штрафними санкціями - 393 758,93 гривень, та податкове повідомлення-рішення № 0001592301, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 15 626 119,85 гривень, з якої за основним платежем - 12 500 895,88 гривень, за штрафними санкціями - 3 125 223,07 гривні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності контрагентами ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» - ТОВ «Інфініті», ПІТ «Тозрис», ПАТ «Київхліб».

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі акту перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» від 04.04.2013 року № 895-22-20-37269136 та матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32013110100000031, відкритому за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Судами встановлено, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на порушеннях податкового законодавства контрагентом позивача - ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та його постачальниками: ТОВ «Інфініті», ПП «Тозрис», ПАТ «Київхліб» «Булочно-кондитерський комбінат», ТОВ «ПРІН КО», ТОВ «ТРАНСРЕГИОНАЛ-ТОРГ», ТОВ «ЦЕНТРИФИН-ЮГ», ТОВ «СПІКЕР КОМ».

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2011 року та 20.08.2012 року між ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» (продавцем) та позивачем (покупцем) було укладено 2 договори купівлі-продажу № 11-11-11 та № 20-08-12, відповідно до яких продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію та матеріали (далі - товар), а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. На виконання зазначених договорів ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» було поставлено позивачу товар - олію соняшникову нерафіновану.

Факт виконання вищевказаних договорів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій наступними документами, копії яких містяться в матеріалах справи: специфікаціями до договору № 20-08-12; актами приймання-передачі; видатковими та податковими накладними, виданими ТОВ «САНОІЛ ТОРГ»; виписками банку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з метою подальшої реалізації товару, придбаного у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», 11.11.2011 року та 20.08.2012 року між позивачем (комітентом) та ТОВ «ЮГЕКОТОП» (комісіонером) було укладено 2 договори комісії № 11110 та № 2008/1К, відповідно до яких комітент доручає, а комісіонер зобов'язаний від свого імені та за рахунок комітента за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод з продажу товару, асортимент, кількість, ціна якого визначалася у відповідному додатку до цього договору комісії. Відповідно до п. 1.2 названих договорів товар залишався власністю комітента до моменту його реалізації покупцеві - нерезиденту (підписання акту приймання-передачі комісіонера з покупцем).

Судами також встановлено, що договори № 11110 та № 2008/1К (між позивачем та ТОВ «ЮГЕКОТОП») були виконані у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином завіреними первинними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судами встановлено, що відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, критично оцінили посилання відповідача на акти перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими судами в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками таких операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, первинні документи, оформлені на виконання договору підряду, відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача. Виконання договорів підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п. 198.3 ст. 198 ПК України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються дослідженими судами відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який щодо посилання відповідача на матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32013110100000031, відкритому за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, з яких вбачається, що ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» є фіктивним підприємством, вірно зазначив наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, судом вірно зазначено, що матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32013110100000031 не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог статей 70 та 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року у справі № 810/3327/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько