Ухвала суду № 39198039, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/9991/29247/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27.07.2010 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 р.

у справі №2а-1244/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гута»

до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гута» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.07.2010 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 р., позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.02.2010 р. №000040/2301/31231760/0.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У період з 25.01.2010 р. по 05.02.2010 р. податковою інспекцією була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.09.2009 р., про що складено акт №181/23-0/31231760/0110 від 10.02.2010 р.

У ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - віднесення до складу податкового кредиту ПДВ по придбанню гофрокартону за відсутності товарно-транспортних накладних та ПДВ у сумі 314 грн. витрати по рекламі в газеті «Авізо», що не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Наведені порушення, на думку відповідача, призвели до заниження податку на додану вартість на 16 200,00 грн., у тому числі по періодах: червень 2008 року - 6580 грн., липень 2008 року - 2840 грн., серпень 2008 року - 6466 грн., вересень 2009 року - 314 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2010 р. №000040/2301/31231760/0 про визначення платнику податків податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24 300,00 грн. (у т.ч. основний платіж - 16 200,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 8100,00 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання спірним рішенням було встановлення відповідачем віднесення підприємством до податкового кредиту ПДВ у сумі 16809 грн., внаслідок непідтвердження витрат по придбанню гофрокартону від постачальника ПП «Вторма Шабатів» відповідними товарно-транспортними накладними, що є необхідним підтвердженням здійснення операції, а також той факт, що ПП «Вторма Шабатів» проходить по кримінальній справі за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

Так, згідно з приписами п. 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до приписів пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Як свідчать матеріали та було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору від 15.05.2008 р. №36 постачальник (ПП «Вторма Шабатів») зобов'язався у порядку та на умовах, визначених у договорі, передати партіями у власність покупцеві (позивач) гофрокартон, а покупець зобов'язався у порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити її. Відповідно до п. 4.1 договору, продукція мала поставлятись автомобільним транспортом постачальника та за його рахунок.

На виконання умов вказаного договору ПП «Вторма Шабатів» була поставлена продукція (гофрокартон) та надані видаткові накладні на отримання товару та виписані податкові накладні.

Виписані ПП «Вторма Шабатів» податкові накладні відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону, що не заперечується відповідачем та підтверджується актом перевірки.

За поставку продукції, відповідно до умов договору, позивач розрахувався з постачальником у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Аналіз наведених обставин у їх сукупності дозволив судам дійти висновку, що господарські операції з придбання позивачем гофрокартону мали реальний характер, а відтак відповідали правильному застосуванню норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи відносно ПП «Вторма Шабатів» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, а саме: по факту ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, також були спростовані судами, оскільки обставини вказаної справи не пов'язані з операціями вказаного підприємства з позивачем, що підтверджується обвинувальним висновком.

Слід також погодитись із висновком судів попередніх інстанцій при визначенні необґрунтованими доводів відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 314 грн., що становили витрати по рекламі в газеті «Авізо».

Так, судами було встановлено, що позивачем було розміщено в газеті «Авізо» оголошення про виготовлення металопластикових вікон та дверей, підвіконь та відливів, протимоскітних сіток, дверей вхідних металевих, дверей міжкімнатних, дверних коробок. На виконання даної послуги підприємство отримало податкову накладну від 30.09.2009 р. №1443/3 та включило її до складу податкового кредиту.

У ході розгляду справи, було встановлено, що видом діяльності позивача, окрім виробництва гофрованого картону, паперової та картонної тари, є також виробництво будівельних виробів з пластмас та інші види діяльності, що не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27.07.2010 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2011 р. у справі №2а-1244/10/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.