Ухвала суду № 39198001, 22.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року м. Київ К-36751/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі № 2а-13875/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Кард Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 Товариство звернулося до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2009 № 0005842309/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у сумі 605 010,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ при взаємовідносинах з ЗАТ "Український мобільний зв'язок" за березень, листопад 2008 року і квітень 2009 року та з ТОВ "ПЕЙ-ПОРТ", за підсумками якої складено акт від 31.08.2009 № 1560/23-09/31201783. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), що полягало у декларуванні позивачем податкового кредиту у березні, листопаді 2008 року, лютому, квітні 2009 року за так званими "старими" податковими накладними, тобто відображеними із запізненням на декілька податкових періодів, за відсутності заяви зі скаргою на постачальника щодо видачі податкової накладної.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

Так, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суди дійшли вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі № 2а-13875/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко