Рішення № 39193406, 29.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14834/13 29.05.14

За позовом виконуючого обов'язки прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

1) Київської міської ради

2) Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3) комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм плюс»

про розірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення збитків

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від прокуратури Янківський С.В. (посв. № 019586)

від позивача 1 не з'явився

від позивача 2 не з'явився

від позивача 3 не з'явився

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява виконуючого обов'язки прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач 1), Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач 2) та комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - позивач 3) до товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм плюс» (далі - відповідач) про розірвання договору № ДНП 2012-12/20 від 21.12.2012 р. про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір); зобов'язання звільнити земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Гмирі 7, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути її позивачу 3; стягнення збитків у розмірі 15 112,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, у порушення умов Договору, укладеного між ним та позивачем 3, облаштував на паркувальному майданчику значно більшу кількість місць паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами договору, що є підставою для розірвання договору та стягнення збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/14834/13 та призначено її розгляд на 27.08.2013 р.

23.08.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

27.08.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від представника прокуратури надійшла довідка про відсутність аналогічного спору.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивачів 1, 2 і 3 заявлені вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 10.09.2013 р.

09.09.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було відхилено.

10.09.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від представника прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивачів 1, 2 і 3 заявлені вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2013 р. призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

29.01.2014 р. Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз були повернуті матеріали справи № 910/14834/13 з висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи № 10542/13-42/10543/13-41/10544/10545/13-45/12630/13-42 від 17.01.2014 р.

У зв'язку з цим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 р. провадження у справі № 910/14834/13 було поновлено та призначено до розгляду на 18.02.2014 р.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 18.02.2014 року у зв'язку з перебуванням судді Удалової О.Г. у відрядженні, справу № 910/14834/13 передано для розгляду судді Чебикіній С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. справу № 910/14834/13 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 18.03.2014 р.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р. у зв'язку з поверненням судді Удалової О.Г. з відрядження, справу № 910/14834/13 передано останній для розгляду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.03.2014 р. справу № 910/14834/13 прийнято до провадження.

18.03.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника прокуратури надійшли письмові пояснення щодо обставин у справі.

Від представника відповідача через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивача 3 заявлені вимоги підтримали в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Представники позивачів 1 і 2 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 10.04.2014 р.

25.03.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача 3 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами справи у зв'язку з великим навантаженням юридичного відділу комунального підприємства «Київтранспарксервіс».

10.04.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказував, що вважає позов прокурора необґрунтованим та безпідставним, просив суд в його задоволенні відмовити.

У судовому засіданні представник прокуратури заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Представники позивачів 1, 2 і 3 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представники позивачів 1 і 2 про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 15.05.2014 р.

15.05.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представник прокуратури заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, а також заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке було задоволено судом на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивачів 1, 2 і 3 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 29.05.2014 р.

29.05.2014 р. у судовому засіданні представник прокуратури заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та позивачів 1, 2 і 3 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

21.12.2012 р. між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - позивач 3) та товариством з обмеженою відповідальністю «Стартайм плюс» (далі - відповідач) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/20 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, позивач 3 надає за плату відповідачу право на організацію та експлуатацію 153 (ста п'ятдесяти трьох) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 (сінадцяти) спеціальних місць, для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Гмирі, 7 (навпроти гаражного підприємства з протилежної сторони вулиці), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об'єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Згідно з п. 1.2 Договору, під «об'єктом» в цьому Договорі визначено 153 (сто п'ятдесят три) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 17 (сімнадцять) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Гмирі, 7 (навпроти гаражного підприємства з протилежної сторони вулиці), що розташовані в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що відповідач набуває право на організацію та експлуатацію об'єкту з моменту набрання чинності даним Договором.

Відповідач зобов'язаний облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами Договору (п. 2.2.5 Договору).

Згідно з п. 6.4 Договору, позивач 3 має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку, зокрема:

- у разі несплати відповідачем послуг позивача 3 в розмірі щомісячного платежу протягом одного місяця з дня закінчення строку відповідного платежу;

- у разі грубого або систематичного порушення умов договору;

- у разі використання об'єкту не за цільовим призначенням або всупереч умовам даного договору.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, просив, зокрема, розірвати Договір та зобов'язати відповідача повернути позивачу 3 земельну ділянку, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору, які полягали в облаштуванні місць для паркування у кількості більшій, ніж передбачено умовами Договору, і, як наслідок, неповній сплаті орендної плати на користь позивача 3, тобто завданні йому збитків.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про те, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За своєю правовою природою спірний договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності 01.01.2013 р., діє до 31.12.2013 р.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього Договору, яка набирає чинності з моменту належного оформлення і підписання сторонами, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді.

Представники сторін документів, що підтверджують продовження терміну дії спірного Договору, суду не надали.

Так, термін дій Договору № ДНП-2012-12/20 сплив 31.12.2013 р., тобто під час розгляду справи в суді (позовна заява надійшла на адресу суду 01.08.2013 р.), у зв'язку з чим правові підстави для задоволення вимоги прокурора про розірвання договору на час прийняття рішення відсутні.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, провадження у справі в частині розірвання договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/20 від 21.12.2012 р., укладеного між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Стартайм плюс», підлягає припиннню.

15.05.2014 р. представником відповідача до матеріалів справи був долучений договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування ДНП-2014-04/08 від 15.04.2014 р., згідно з умовами якого позивач 3 надав за плату відповідачу право на організацію та експлуатацію 153 (ста п'ятдесяти трьох) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 17 (сінадцяти) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Гмирі 7 (навпроти гаражного підприємства з протилежної сторони вулиці), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об'єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Отже, між позивачем 3 та відповідачем укладено новий договір, на підставі якого відповідач використовує спірну земельну ділянку.

Представниками сторін документів, які підтверджують визнання договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2014-04/08 від 15.04.2014 р. недійсним, суду не надано. Також представниками позивачів 1, 2, 3 та виконуючим обов'язки прокурора міста Києва не надано суду документів, які підтверджують порушення відповідачем умов нового договору № ДНП-2014-04/08 від 15.04.2014 р.

Суд дійшов висновку про те, що відповідач на момент прийняття рішення правомірно використовує земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Гмирі 7 (навпроти гаражного підприємства з протилежної сторони вулиці), яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, а правові підстави для задоволення вимоги щодо зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку та повернути її позивачу 3 - відсутні.

Крім того, прокурор просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 3 збитки у розмірі 15 112,50 грн.

Відповідно до п. 4.3 Договору, факт невиконання або неналежного виконання заначених у п. 4.2 умов Договору підтверджується відповідним Актом, складеним позивачем 3, та, за можливості, має бути зафіксований технічними засобами з зазначенням дати та часу такого порушення.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань передбачених п. 2.2.2 - 2.2.5, 2.2.7, 2.2.8, відповідач сплачує позивачу 3 штраф у розмірі 500 (п'ятсот) гривень 00 коп. за кожен випадок неналежного виконання, виявленого позивачем 3. Сплата штрафу не звільняє відповідача від виконання зобов'язань за цим Договором.

Відповідач зобов'язаний облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами Договору (п. 2.2.5 Договору).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Таким чином, факт невиконання або неналежного виконання умов Договору, що полягає в облаштувані та експлуатації більшої кількісті місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено Договором, повинен бути зафіксований та підтверджений Актом, складеним позивачем 3, та, за можливості, технічними засобами з зазначенням дати та часу такого порушення. Саме такі документи, враховуючи умови Договору, мають бути належними і допустимими доказами для доведення спірної обставини.

Виконуючий обов'язки прокурора міста Києва, в обґрунтування вищезазначеного порушення посилається на рапорт оперативного уповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві Моторного Є.С. та довідку Державної фінансової інспекції в місті Києві від 17.04.2013 р.

Суд не вважає вищевказані документи належними та допустимими доказами облаштування відповідачем більшої кількості місць для паркування, ніж передбачено умовами Договору, у зв'язку зі значними недоліками допущеними при їх складанні.

Так, в рапорті Моторного Є.С. не зазначено дату проведення перевірки та дату складання рапорту, не зазначені розмір і конфігурація автостоянки, що обстежувалась. Довідка ж Державної фінансової інспекції в місті Києві від 17.04.2013 р. була складена (виготовлена) без будь-яких застережень та додатково встановлених фактів і обставин, лише на підставі рапорту Моторного Є.С.

Слід також зазначити, що висновок експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи № 10542/13-42/10543/13-41/10544/10545/13-45/12630/13-42 від 17.01.2014 р. (далі - висновок експертів) не може бути належним та беззаперечним доказом порушення відповідачем умов договору, з огляду на наступне.

Відповідно до рапорту Моторного Є.С. та довідки Державної фінансової інспекції в місті Києві від 17.04.2013 р. встановлено, що фактично налічується 195 автомісць, в той час як з висновку експертів вбачається, що на момент проведення натурного обстеження кількість місць для паркування складала 200.

Так, оскільки зазначене експертне дослідження проводилось не у спірний період з 01.01.2013 р. по 03.04.2013 р., за який виконуючий обов'язки прокурора міста Києва просить суд стягнути збитки, а значно пізніше, це ставить під сумнів достовірність викладеної у висновку експертів інформації по встановленню порушення відповідачем умов Договору в частині використання більшої кількості місць для паркування, адже експерт не міг достовірно встановити конкретну кількість машиномісць на кожен день спірного періоду. Крім того, наведені у висновку експертів обставини не встановлені належними доказами, передбаченими умовами п. 4.3 Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, позивачем не доведено розрахунок упущеної вигоди, оскільки не надано доказів, яка кількість автомобілів розміщувалась на місцях для платного паркування протягом періоду з 01.01.2013 р. по 03.04.2013 р., щоденно.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № КП-0002095 від 31.01.2013 р., № КП-0003354 від 28.02.2013 р., № КП-0005763 від 31.03.2013 р., № КП-0007219 від 30.04.2013 р., № КП-0011584 від 31.05.2013 р., № КП-0013807 від 30.06.2013 р. № КП-0014950 від 31.07.2013 р., № КП-0019124 від 31.08.2013 р., № КП-0020842 від 30.09.2013 р., № КП-0024235 від 31.10.2013 р., № КП-0026559 від 30.11.2013 р., № КП-0028710 від 31.12.2013 р. (далі - акти здачі-прийняття робіт), скріплені печатками та підписами уповноважених представників обох сторін без будь-яких заперечень, що свідчить про належне виконання умов Договору, як позивачем 3, так і відповідачем протягом усього строку дії Договору.

Будь-яких актів, складення яких передбачено п. 4.3 Договору, які б підтверджували невиконання або неналежне виконання сторонами умов Договору, ані виконуючим обов'язки прокурора міста Києва, ані позивачами до суду надано не було.

За наведених обставин, враховуючи наявність актів здачі-приймання робіт, скріплених печатками та підписами уповноважених представників обох сторін без будь-яких заперечень, доводи виконуючого обов'язки прокурора міста Києва про порушення відповідачем умов Договору в частині використання більшої кількості місць для паркування ніж передбачено його умовами, судом відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Частинами 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Якщо позивач пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності та розміру таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність пошкоджень, знищення майна, неодержаного прибутку тощо).

Так, прокурором заявлено до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоді в сумі 15 112,50 грн.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене є упущеною вигодою.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Крім того, при визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті особою для їх одержання.

Таким чином, у вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2013 р. по справі № 15/5007/38/13).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що виконуючим обов'язки прокурора міста Києва та позивачами належних і допустимих доказів наявності збитків у вигляді упущеної вигоди до суду не надано, належним чином всіх складових обставин, що можуть бути підставами стягнення з відповідача заявлених збитків, не доведено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що вимога щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 15 112,50 грн. є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Згідно з Законом України «Про судовий збір» позивача не звільнено від сплати судового збору.

Пунктами 2.10 та 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, з позивачів до Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 014,50 грн. (за одну майнову вимогу у розмірі 1 720,50 грн. та за дві немайнові вимоги 1 147,00 х 2 = 2 294,00 грн.), а з кожного окремо 1 338,17 грн. (4 014,50 / 3 = 1 338,17).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 32-34, 36, 42, 43, 49, 80 ч. 1 п. 1-1, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині розірвання договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/20 від 21.12.2012 р., укладеного між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Стартайм плюс», припинити.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) в дохід Державного бюджету України 1 338 (одну тисячу триста тридцять вісім) грн. 17 коп. судового збору.

4. Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код 37405284) в дохід Державного бюджету України 1 338 (одну тисячу триста тридцять вісім) грн. 17 коп. судового збору.

5. Стягнути з комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код 35210739) в дохід Державного бюджету України 1 338 (одну тисячу триста тридцять вісім) грн. 17 коп. судового збору.

Повне рішення складено 13.06.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова