Рішення № 39192243, 11.06.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 червня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Готри Т.Ю., Кеміня М.П.

при секретарі: Гаврилко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішення Свалявського районного суду від 03 лютого 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до Свалявського районного суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позов обґрунтовував тим, що 25.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого останній отримав кредит у сумі 125 000 грн. під 16,08 % річних з кінцевим терміном повернення 25.03.2028 року.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 25.03.2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належний ОСОБА_3 на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 556 902,31 грн.

За таких обставин, просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, що є предметом іпотеки зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Свалявського районного суду від 03 лютого 2014 року даний позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Виселено зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що іпотечний договір є нікчемним. Посилається на те, що суд при розгляді справи не дослідив додатки до кредитного договору, які ним додаються до апеляційної скарги. Вказує, що в житловому будинку зареєстровані малолітні діти, однак суд не залучив орган опіки та піклування, а сам договір іпотеки укладено без згоди даного органу, а тому такий договір є нікчемним. Звертає увагу на те, що суд не обґрунтував його заперечення щодо застосування ЗУ «Про захист прав споживачів». Також вказує, що суд не навів жодних роз'яснень щодо строків позовної давності.

Також дане рішення оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_3, яка в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначає, що між ОСОБА_2 та банком виник спір щодо зміни та розірвання кредитного договору після чого позичальник перестав платити кредит. Вважає, що договір іпотеки є припиненим, так як після укладення іпотечного договору відбулися істотні зміни обставин. Також посилається на відсутність жодного обґрунтування її заперечення щодо строків позовної давності. Крім того, посилається на невідповідність резолютивної частини рішення ст. 39 ЗУ «Про іпотеку».

Крім того, дане рішення оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_4, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, яка просить у своїй скарзі рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначає, що суд вирішив питання про права та обов'язки апелянта та її неповнолітньої доньки без залучення їх до справи. Вказує, що її дочка має право на проживання в спірному житловому будинку, а тому договір іпотеки суперечить вимогам ЗУ «Про охорону дитинства», ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та Конвенції про права дитини, оскільки укладений без згоди органу опіки та піклування і є нікчемним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянтів, представника Банку, прокурорів, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 25.03.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №MKSWGA00000102, згідно якого останній отримав кредит у сумі 125 000 грн. під 16,08 % річних з кінцевим терміном повернення 25.03.2028 року (а.с.22-28).

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 25.03.2008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є належний ОСОБА_3 на праві власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.33-38).

ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку позивача становить 556 902,31 грн. Відповідачами, відповідно до ст. ст. 10,60 ЦПК України, не спростовано розмір даної заборгованості і не доведено неправильність вказаного розрахунку заборгованості, а тому судом правомірно взятий до уваги.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи всіх апеляційних скарг щодо необхідності отримання згоди органу опіки та піклування при укладенні іпотечного договору зважаючи на наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Системний аналіз ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при укладенні договору стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власником відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

З урахуванням того, що іпотекодавець ОСОБА_3 не є матір'ю малолітніх дітей зареєстрованих у будинку (вона являється їхньою бабою), або особою, яка її замінює, то вона могла розпоряджатися належним їй нерухомим майном без попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки.

Тобто для укладення іпотечного договору в даному випадку не була необхідна згода органу опіки та піклування, а тому такий договір не є нікчемним згідно ст. 224 ЦК України.

Також безпідставним є твердження апелента ОСОБА_2 про нікчемність кредитного договору з посланням на ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. 1056-1 ЦК України з наступних підстав.

Із заперечення ОСОБА_2 на позов вбачається, що нікчемність кредитного договору останній обґрунтовував одностороннім підняттям відсоткової ставки та підприємницькою практикою, що вводить в оману.

Колегія суддів констатує, що редакція статті 1056-1 ЦК України, яка забороняє в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку діє починаючи з 10.01.2009 року. Рішення позивача про підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку прийнято 31.12.2008 року та направлено позичальнику 09.01.2009 року (а.с.29-31), тобто до вступу в силу вказаної заборони. Таким чином підняття відсоткової стави позивачем є правомірним та не суперечило чинному на той час законодавству. Щодо посилання відповідача на здійснення банком підприємницької практики як такої, що вводить в оману, то воно жодним чином не обґрунтовано, а відтак не береться до уваги.

Не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляції ОСОБА_2 щодо не дослідження судом додатків до кредитного договору, оскільки вказані додатки № 1 «Загальна вартість кредиту» та №2 «Графік погашення кредиту», які надані апелянтом до апеляційної скарги (а.с.105-107), жодним чином не спростовують висновку суду про невиконання позичальником своїх зобов'язань, розміру заборгованості та наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Апелянтом жодним чином не обґрунтовано які саме обставини, що мають значення для правильного вирішення даної справи, можна встановити дослідженням даних доказів.

Також колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо строків позовної давності зважаючи на наступне.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони.

Як вбачається із заперечення ОСОБА_3 (на яке посилають обидва апелянти) така просила відмовити у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» через припинення поруки згідно ч.4 ст. 559 ЦК України, посилаючись при цьому на правову позицію Верховного Суду України в Постанові №6-68цс11 від 21.05.2012 року. В даній Постанові даний висновок щодо правильного застосування ст.ст. 251, 252, 559 ЦК України. Однак ні в цій Постанові, ні в запереченні ОСОБА_3 жодним чином не згадуються строки позовної давності. З врахуванням наведеного колегія суддів не може розцінити заперечення ОСОБА_3 як заяву про застосування строків позовної давності, а відтак ці доводи апеляційних скарг не беруться до уваги. При цьому колегія суддів констатує, що ч.4 ст. 559 ЦК України не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки регулює припинення поруки, а поданій справі укладено договір іпотеки.

Відхиляє колегія суддів і посилання апелянта ОСОБА_3 на припинення іпотечного договору через зміну істотних обставин та припинення основного зобов'язання за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів розірвання кредитного договору чи припинення його дії якимось іншим чином. Звернення банку до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості не має наслідком розірвання кредитного договору якщо така вимогам банком не ставиться, як про це помилково вважає апелянт. Сама по собі зміна основного зобов'язання (внаслідок підняття відсоткової ставки) не має наслідком припинення іпотеки.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує, що вищезазначений договір іпотеки є укладеним, дійсним та не оспорюваним, а тому в силу ст. 204 ЦК України є правомірним та створює юридичні наслідки для його сторін.

Зважаючи на невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, у позивача виникло право вимагати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення, не врахував роз'яснення викладені в п.42 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» , у зв'язку з чим ухвалив рішення, резолютивна частина якого не відповідає вимогам ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», а саме в ній не зазначено початкову ціну продажу предмета іпотеки та загальний розмір заборгованості.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом викладення резолютивної частини рішення у відповідності до вимог ст. 39 ЗУ «Про іпотеку».

Також колегія суддів не може повістю погодитись з висновком суду першої інстанції в частині виселення враховуючи наступне.

По даній справі банком пред'явлено позов до двох відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В процесі розгляду справи інші особи не залучалися судом у якості співвідповідачів в порядку ст. 33 ЦПК України.

Разом з тим, суд, ухвалюючи рішення, виселив крім відповідачів і інших осіб, які не брали участь у справі, чим вирішив питання про їхні права та обов'язки, що не допускається.

Таким чином не можуть бути виселені за результатами розгляду даної справи повнолітні ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, неповнолітня ОСОБА_5 Неповнолітні ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_8 також не підлягають виселенню, оскільки їхні матері ОСОБА_4 та ОСОБА_7 відповідно ще не виселені у встановленому законодавством порядку, а відтак мають право на користування даним житловим будинком.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині виселення інших осіб підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.

Керуючись ст. 37-40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду від 03 лютого 2014 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKSWGA00000102 від 25.03.2008 року, в розмірі 556 902,31 грн., звернути стягнення на житловий будинок, загальною площею 131,20 кв.м., житловою площею 68,40 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціню предмету іпотеки встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

Рішення Свалявського районного суду від 03 лютого 2014 року в частині виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_5 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення інших осіб - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді