Постанова № 39190811, 11.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/1733/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги б/н від 01.04.2014 року Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2014 року

у справі № 910/1733/14 (суддя - Смирнова Ю. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Край»

до Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна»

про стягнення 915 000, 00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Рабчун Р.О. - дов. б/н від 14.04.2014 року,

від відповідача: Грабчак В.М. - дов. № 174 від 10.09.2013 року,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Край» (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна» (далі-відповідач) про стягнення боргу по оплаті товару в сумі 915 000, 00 грн

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Край» борг в сумі 915 000,00 грн та судовий збір у розмірі 18 300,00 грн

Не погодившись з прийнятим рішення, відповідач 01.04.2014 року надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального права, оскільки заява про зміну підстав позову було прийнято судом в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України. За твердженням апелянта, заборгованість по оплаті товару поставленого позивачем у заявленій до стягнення сумі не підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 року апеляційну скаргу державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2014 року прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 26.05.2014 року оголошувалась перерва.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року, у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці, змінено склад суду, справа розглядається колегією: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Агрикова О.В., Мальченко А.О.

Апелянт (відповідач у справі) у судовому засіданні 11.06.2014 року підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання державним підприємством «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна» зобов'язань по оплаті вартості товару, поставленого за договорами: № 28/3050 від 17.02.2009 року, 29/3050 від 17.02.2009 року, № 30/3050 від 17.02.2009 року, № 33/3050 від 17.02.2014 року, № 34/3050 від 17.02.2009 року, № 39/3152 від 02.03.2009 року, № 1 від 29.12.2009 року, № 2 від 29.12.2009 року, № 3 від 29.12.2009 року, № 4 від 29.12.2009 року, №5 від 29.12.2009 року. Стверджує, що в період з 17.02.2009 року по 17.02.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Край» поставило державному підприємству «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» товар (продовольчу продукцію) на суму 3 905 277,07 грн, що підтверджено представленими у справі копіями видаткових накладних, які підписані представниками позивача та відповідача, підписи представників двох сторін скріплені печатками юридичних осіб (том справи 3-6).

Відповідач частково оплатив вартість товару в сумі 2 990 277,07 грн, що підтверджується , реєстром оплат (а.с.128-147, т.2).

Позивач стверджує, що відповідач не розрахувався за товар повністю і його заборгованість по оплаті вартості товару становить 915 000,00 грн в підтвердження заборгованості посилається на відповідь відповідача на претензію, узгоджений між сторонами графік погашення заборгованості, акти звірки розрахунків.

Відповідач не заперечив факт поставки та отримання товару, однак стверджує, що з представлених в матеріалах справи накладних не можливо встановити за якими договорами здійснювалася поставка товару, тому і неможливо визначити заборгованість відповідача саме за договорами які позивач визначив підставою позову.

З огляду на заперечення відповідача позивач 12.03.2014 року подав до суду заяву про зміну підстави позову в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України (а.с.149-151, т.2), просив стягнути борг в сумі 915 000, 00 грн, обґрунтовуючи свої вимоги здійсненням поставки товару на підставі видаткових накладних за період з 17.02.2009 року по 17.11.2011 року.

Ухвалою місцевого господарського суду від 12.03.2014 року заяву позивача від 12.03.2014 року про зміну підстав позову прийнято до розгляду, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 22 ГПК України, оскільки змінити підставу чи предмет позову можливо лише до початку розгляду спору по суті, а у відповідності до Ухвали господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі від 06.02.2014 року розгляд справи розпочато 20.02.2014 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що між сторонами у справі укладено договори на поставку товарів № № 28/3050, 29/3050, № 30/3050, № 33/3050, № 34/3050 від 17.02.2009 року, № 39/3152 від 02.03.2009 року № № 1, 2, 3, 4 ,5 від 29.12.2009 року, які представлено в матеріалах справи, наявність яких не заперечено сторонами, не надано доказів розірвання зазначених договорів.

Поставка товарів здійснювалася саме на підставі договорів, про що зазначено у видаткових накладних та є призначенням платежів у платіжних дорученнях по оплаті вартості отриманого товару, тому твердження, що правовідносини сторін виникли з договору поставки шляхом оформлення видаткових накладних є помилковим.

Відтак, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання за договорами поставки, згідно яких, в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна у грошовому виразі.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Позивач стверджує, що між сторонами існували тривалі правовідносини з поставки продуктів харчування, укладалися договори на поставку таких продуктів і враховуючи, що на підставі таких договорів поставка здійснювалася майже щоденно при оформлені бухгалтерських документів (видаткових накладних з боку позивача, платіжних доручень з боку відповідача) не чітко зазначались номер чи дата договору, тому сторони під час виконання зобов'язань за договорами поставки проводили взаємозвірки розрахунків.

В обґрунтування заборгованості по оплаті вартості товару позивач посилається на такі Акти звірки розрахунків. Так, 25.07.2012 року між сторонами було підписано Акт звірки станом на 24.07.2012 року за яким заборгованість відповідача перед позивачем становила 971984,10 грн Акт підписано сторонами без заперечень чи застережень, підписи повноважних представників сторін скріплено печатками юридичних осіб (сторін у справі). (а.с.55, т.1). Підписання такого акту є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу. Аналогічна позиція міститься у Постанові ВСУ від 24.04.2007 №26/271.

10.08.2012 року відповідач листом № 181 визнав заборгованість по оплаті вартості товару, просив надати йому можливість погасити заборгованість згідно графіку протягом 2012-2013 років (а.с.56-57,т.1).

12.09.2012 року позивач направив відповідачу претензію № 79 від 11.09.2012 року (а.с. 58-59, т.1), в якій просить погасити заборгованість по оплаті товару в сумі 915000грн. Факт направлення претензії підтверджується копією фіскального чеку від 12.09.2012 року (а.с.60, т.1).

Листом № 09/11/12 від 09.11.2012 року позивач, посилаючись на лист відповідача № 218 від 27.09.12 року, лист №181 від 10.08.12 року повідомив, що з моменту визнання боргу (листом №181 від 10.08.12 року) відповідач порушив запропонований ним графік погашення заборгованості, сплатив лише 35 000 грн, замість 212984,10 грн, як було передбачено графіком і його заборгованість становить 915 000,00 грн.

Приймаючи рішення у справі суд виходив з того, що видаткові накладні, які долучені до матеріалів справи, відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції. Відповідач не заперечив поставку товару за представленими у справі видатковими накладними та отримання ним товару у кількості та асортименті визначеному у зазначених накладних.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Зазначеної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України у Постанові від 28.02.2012 року № 5002-8/481-2001.

В ході розгляду справи відповідачем надано суду копії платіжних доручень по оплаті товарів (а.с.180-250, т.1, а.с.1-103, т.2), серед яких платіжні доручення по оплаті продуктів харчування за період 2008 року, який не є спірним. Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази оплати за спірний період, колегія встановила, що після підписання Акту взаємозвірки розрахунків між сторонами станом на 24.07.2012 року за яким відповідачем визнано заборгованість в сумі 971984,10 грн, та узгодження графіку погашення даної заборгованості відповідачем за твердженням позивача сплачено лише 56984,10грн і його заборгованість перед позивачем становить 915 000,00 грн.

В підтвердження оплати товару за період після 24.07.2012 року відповідачем надано лише платіжне доручення № 760 від 27.08.2012 року (а.с.61,т.2). Належних і допустимих доказів оплати 915 000,00 грн боргу відповідачем не надано. Враховуючи наведене, колегія суддів визнає правомірними позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 915 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2014 року у справі № 910/1733/14 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а неправильне застосування норми процесуального права (ч. 4. ст. 22 ГПК України) не призвело до прийняття неправильного рішення, відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща - Озерна» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2014 року у справі № 910/1733/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2014 року у справі № 910/1733/14 залишити без змін.

3. Справу № 910/1733/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко