Постанова № 39190706, 11.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/7567/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Шапрана В.В.

за участю представників:

від позивача - Мартян О.В., довіреність № 49 від 22.05.2014;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Реал Банк" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.05.2014 про припинення провадження у справі № 910/7567/14 (суддя Домнічева І.О.) за позовом публічного акціонерного товариства "Реал Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Грант Тайм" про стягнення 470 668 436,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Реал Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Грант Тайм" про стягнення 470 668 436,17 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 провадження у справі № 910/7567/14 припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що Договір про надання кредитної лінії № 781/09-2-08 від 23.05.2013 містить третейське застереження про передачу спору за цим договором на розгляд до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 13.05.2014 у справі № 910/7567/14 скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що спір у даній справі не може бути переданий на вирішення до третейського суду, оскільки на момент звернення позивача з даним позовом до суду, ПАТ "Реал Банк" діяло не як самостійна установа, а безпосередньо як організація в особі уповноваженої особи за тимчасову адміністрацію.

Крім цього, апелянт посилається на те, що норми чинного законодавства не містять обмеження юрисдикції господарського суду, у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди, а припинення провадження у справі порушує норми Конституції України та право особи на судовий захист.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 11.06.2014 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач на участь свого представника не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Слід зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Реал Банк", як кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Грант Тайм", як позичальником 23.05.2013 укладено Договір про надання кредитної лінії № 781/09-2-08.

Згідно п. 8.5 договору всі вимоги, які виникають при його виконанні або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження є складовими частинами даної третейської угоди.

Враховуючи неналежне виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Грант Тайм" умов кредитного договору, публічне акціонерне товариство "Реал Банк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 провадження у справі № 910/7567/14 припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що кредитний договір містить третейське застереження про передачу спору за цим договором на розгляд до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

З наведеним висновком місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, публічне акціонерне товариство "Реал Банк" звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Грант Тайм" про стягнення заборгованості.

Зазначена позовна заява була підписана уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Реал Банк" Кадировим В.В.

Так, постановою Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 109 ПАТ "Реал Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вищезазначеної постанови Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.021014 № 10 уповноваженою особою Фонду за тимчасову адміністрацію в ПАТ "Реал Банк" призначено Кадирова В.В. (яким і було підписано зазначену позовну заяву).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні (ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною першою статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Згідно з п. 17 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Отже, ПАТ "Реал Банк" звернулося до господарського суду не як самостійна установа, а від її імені діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є юридичною особою публічного права та має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і здійснює тимчасову адміністрацію ПАТ "Реал Банк".

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

Враховуючи те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду, ПАТ "Реал Банк" діяло не як самостійна установа, а безпосередньо як організація в особі державної уповноваженої особи за тимчасову адміністрацію, спір у даній справі згідно п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" не може бути переданий на вирішення третейського суду.

Аналогічної позиції щодо неможливості передачі спору на вирішення до третейського суду у випадку пред'явлення позову не безпосередньою товариством, а уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка виступає від імені цього товариства, дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 10.09.2013 по справі № 911/361/13-г.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, місцевий господарський суд припиняючи провадження у даній справі не врахував наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди").

Разом з тим, згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Тому, в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

За змістом ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейська угода це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду.

Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду.

Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 09.04.2013 по справі № 5023/6007/12.

Проте, по-перше: у даному випадку воля на передачу спору до третейського суду у позивача відсутня, а по-друге: на момент укладення кредитного договору даного спору не існувало, а отже відповідно угода про передачу саме цього спору на розгляд третейського суду не укладалась та до господарського суду не подавалась.

З огляду на те, що позивач не виразив волю на розгляд спору третейським судом і категорично заперечив проти цього, чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.

В Узагальненнях Верховного Суду України від 11.02.2009 "Про практику застосування судами Закону України "Про третейські суди" зазначено, що виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статей 3, 15 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.

Отже, пріоритет у розгляді даного спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не третейському суду, який здійснює недержавну юрисдикційну діяльність.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, оскаржувана ухвала не може бути визнана законою та обґрунтованою, оскільки застосування в даному випадку місцевим господарським судом пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України є неправомірним.

Частиною 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Тому, ухвала господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню та відповідно справа №910/7567/14 направленню для подальшого розгляду до господарського суду.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у постанові в разі скасування чи зміни рішення повинно бути зазначено, зокрема, про новий розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільнена від сплати судового збору.

Разом з тим, у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору:

якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується;

у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору (п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України") .

Отже, під час розподілу судових витрат після розгляду даної справи по суті суд першої інстанції повинен вирішити питання щодо судового збору за розгляд даної апеляційної скарги з урахуванням вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Реал Банк" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі № 910/7567/14 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року у справі № 910/7567/14 скасувати.

3. Справу №910/7567/14 передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

В.В. Шапран