Рішення № 39190342, 12.06.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 червня 2014 р. Справа № 902/696/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", код ЄДРПОУ 03338649 (21012, м. Вінниця, пров. Щорса, 24)

до: Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", код ЄДРПОУ 32054743 (21036, м. Вінниця, вул. 40-річчя Перемоги, 27)

про стягнення 4 454,67 грн.

при секретарі судового засідання Здорик Я.С.

за участю представників сторін:

позивача: Бобко Т.Є. - довіреність № 02/14-Д від 30.12.13р.;

відповідача: Сидорюк Д.А. - довіреність № 187 від 12.05.2014р.;

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення 4454,67 грн. за договором на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2014/ТП-ПР-Ту-180129 від 01.01.2014 року, з яких: 4310,13 грн. основного боргу, 22,04 грн. - 3 % річних та 122,50 грн. - пені.

Ухвалою суду від 26.05.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/696/14 та призначено її до розгляду на 12.06.2014 року.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Довідкою № 07-15-3089 від 10.06.2014 року позивач повідомив, що станом на 10.06.2014 року сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором №2014/ТП-ПР-Ту-180129 від 01.01.2014 року складає 4310,13 грн.

Відповідач в судовому засіданні та у відзиві № 607 від 10.06.2014 року позовні вимоги визнав в повному обсязі та пояснив, що розрахунки за спожитий газ не проводились у зв'язку з відсутністю оборотних коштів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (за договором - постачальник) та Дочірнім підприємством "Вінницький облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" філія "Тульчинський райавтодор" (за договором - споживач) укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2014/ТП-ПР-Ту-180129.

За умовами п. 1.1. договору постачальник протягом 2014 року здійснює споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1 договору договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку 2 до договору.

Послуги з постачання газу документально оформлюються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору (п.2.6 договору).

Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (п.2.9 договору).

Розділом 4 договору сторони визначили вартість послуг за договором та порядок розрахунків. Так, пунктом 4.1 договору сторони домовились, що розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлені національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить з урахуванням збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання та ПДВ - 4 634,736 грн. (п.4.2 договору).

Згідно п.4.6 договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з додатком 2 до договору. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.5.3.3 споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

До вказаного договору сторонами підписано додаток № 1 "Перелік комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання", додаток № 2"Договірні обсяги постачання природного газу на 2014 рік" згідно якого передбачили обсяги постачання на кожен місяць 2014 року.

01.04.2014 року сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору згідно якої останніми внесено зміни до п.4.2 договору та погоджено, що вартість 1 000 куб.м. природного газу, з урахуванням збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання та ПДВ, становить - 4 200,9120 грн.

На виконання умов вказаного вище договору в лютому-березні 2014 року відповідачу поставлений природній газ в об'ємі 1026 куб.м. на загальну суму 4310,13 грн., що підтверджується обопільно підписаними та скріпленими печатками сторін актами подачі-прийому та реалізації газу.

За отриманий природний газ відповідач не розрахувався.

Наявність боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 4310,13 грн., окрім іншого, підтверджується обопільно підписаним актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2014 року наявним в матеріалах справи.

15.04.2014 року позивач надіслав на адресу відповідачу вимогу про погашення заборгованості, яка залишилась без належного реагування зі сторони останнього - відповіді на вимогу надано не було, заборгованість не погашено.

Не проведення розрахунку відповідачем за отриманий природній газ в добровільному порядку спонукала позивача звернутись із відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

Договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 2014/ТП-ПР-Ту-180129 від 01.01.2014 року, з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства, є змішаним, оскільки містить елементи договору поставки та договору про надання послуг правовідносини за якими регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка" та главою 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 4310,13 грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 22,04 грн. 3 % річних за період з 06.03.2014 року по 19.05.2014 року та 122,50 грн. пені за період з 06.03.2014 року по 19.05.2014 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.2.2 договору сторони визначили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, 3 % річних судом виявлено помилки, які спричинені арифметичним помилками при визначенні кінцевих сум.

При перерахунку пені, згідно періодів визначених позивачем, сума пені складає 119,29 грн. згідно нижче наведеного розрахунку.

За період з 06.03.2014 року по 05.04.2014 року з суми 2440,72 грн. сума пені складає 26,95 грн.

За період з 06.04.2014 року по 19.05.2014 року з суми 4310,13 грн. сума пені складає 92,34 грн.

Позивачем заявлено в позові вимога про стягнення 122,50 грн. пені. Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 119,29 грн., а в решті суми - 3,21 грн. слід відмовити.

При перерахунку 3% річних, згідно періодів визначених позивачем, сума 3% річних складає 21,81 грн. згідно нижче наведеного розрахунку.

За період з 06.03.2014 року по 05.04.2014 року з суми 2440,72 грн. сума 3% річних складає 6,22 грн.

За період з 06.04.2014 року по 19.05.2014 року з суми 4310,13 грн. сума 3% річних складає 15,59 грн.

Позивачем заявлено в позові вимога про стягнення 22,04 грн. 3% річних. Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 21,81 грн., а в решті суми - 0,23 грн. слід відмовити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні 3 % річних та пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

12.06.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", код ЄДРПОУ 32054743 (21036, м. Вінниця, вул. 40-річчя Перемоги, 27) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", код ЄДРПОУ 03338649 (21012, м. Вінниця, пров. Щорса, 24) 4310,13грн. - основного боргу, 21,81 грн. - 3 % річних, 119,29 грн. - пені, 1825,59 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 0,23 грн. 3 % річних та 3,21 грн. пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12 червня 2014 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи