Рішення № 39187685, 04.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24489/13 04.06.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Амікор»до1. Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еверест-Сервіс» 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Променергопостач»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивача1. Публічне акціонерне товариство Банк «Імексбанк» 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат»провизнання договору купівлі-продажу недійснимСуддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Крушенівський Р.О.від відповідача 1:Брагінський П.О., Глухенька Я.В.від відповідача 2:не з'явивсявід відповідача 3:не з'явивсявід третьої особи 1:не з'явивсявід третьої особи 2:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Амікор» (надалі - ТОВ «Амікор») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» (надалі - ПАТ Банк «Контракт») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Еверест-Сервіс» (надалі - ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс») про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між ТОВ «Променергопостач» та ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» правочин, на підставі якого до відповідача 2 перейшло право власності на обладнання (ко-екструзійна лінія у комплектації), а також договір купівлі-продажу від 01.02.2010 р., укладений між ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» та ПАТ Банк «Контракт», є недійсними, оскільки не відповідають нормам чинного законодавства України, а саме: такі договори укладені під час дії обтяження спірного майна, встановленої договором застави від 07.07.2008 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2013 р. порушено провадження у справі, призначено до розгляду на 15.01.2014 р. та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство Банк «Імексбанк» (надалі - ПАТ Банк «Імексбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (надалі - ТОВ «Фрегат»); та на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Променергопостач» (надалі - «Променергопостач»).

15.01.2014 р. від представника відповідача 1 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких ПАТ Банк «Контракт» проти задоволення позовних вимог заперечувало з огляду на те, що на момент укладення оспорюваного правочину він не знав та не міг знати про існуюче обтяження, оскільки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості щодо перебування спірного рухомого майна, яке належало ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс», в заставі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. залучено до участі у справі в якості відповідача 3 - ТОВ «Променергопостач», відкладено розгляд справи до 27.01.2014 р. та зобов'язано сторін та третіх осіб виконати вимоги ухвали суду від 19.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р. відкладено розгляд справи до 17.02.2014 р. та зобов'язано позивача, відповідача 2, відповідача 3 та третіх осіб виконати вимоги ухвали суду від 19.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2014 р. відкладено розгляд справи до 03.03.2014 р. у зв'язку із неявкою представників відповідачів 2 та 3, третьої особи 2 та невиконанням ними вимог ухвали суду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.03.2014 р. справу № 910/24489/13 передано на розгляд судді Васильченко Т.В. у зв'язку із перебуванням судді Босого В.П. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2014 р. справу прийнято до свого провадження суддею Васильченко Т.В та призначено до розгляду на 31.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. справу передано для розгляду судді Босому В.П., у зв'язку з поверненням його з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. справу № 910/24489/13 передано на розгляд судді Васильченко Т.В. у зв'язку із перебуванням судді Босого В.П. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. прийнято справу до свого провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено до розгляду на 09.04.2014 р.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. справу передано для розгляду судді Босому В.П. у зв'язку з поверненням його з відпустки.

Ухвалами господарського суд міста Києва від 09.04.2014 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та відкладено розгляд справи на 07.05.2014 р. у зв'язку з неявкою представників відповідача 2, відповідача 3, третіх осіб та неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2014 р. розгляд справи відкладено до 04.06.2014 р. у зв'язку з неявкою представників учасників судового процесу та неподанням ними витребуваних доказів.

03.06.2014 р. від представника відповідача 2 надійшли додаткові пояснення, за змістом яких відповідач як на додаткову підставу для відмови у задоволені позовних вимог вказував на неправильний спосіб захисту, а також на недоведеність наявності порушеного права позивача.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судове засідання представники відповідача 1 з'явилися, проти позову заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представники відповідачів 2 та 3 в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвал суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача 2 за адресою: 65033, м. Одеса, вул. Гастелло, 52, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18116743 від 07.02.2014 р., матеріалами справи та вказано у позовній заяві.

Місцезнаходження відповідача 3 за адресою: 65033, м. Одеса, вул. Гастелло, 52, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18116874 від 07.02.2014 р., матеріалами справи та вказано у позовній заяві.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідачі були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Треті особи, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2009 р. між ТОВ «Променергопостач» (постачальник) та ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» (підприємство) було укладено договір №426-09 (надалі - «Договір 1»), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність підприємству обладнання згідно специфікації до даного договору.

Специфікацією на обладнання, що постачається за Договором, сторони погодили назву, марку, розміри, технічні характеристики та вартість обладнання, а саме: ко-екструзійна лінія KFHS70EE/60-5/1300 у кількості 1 шт., загальною вартістю 1 829 397,65 грн.

На підставі видаткової накладної №РН-1228/12 від 28.12.2009 р. та акту приймання-передачі від 28.12.2009 р. ТОВ «Променергопостач» поставило, а ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» прийняло спірну продукцію.

01.02.2010 р. між ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» (продавець) та ПАТ Банк «Контракт» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (надалі - «Договір 2»), за змістом якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю обладнання в асортименті, кількості та по ціні, відповідно до додатку №1 до даного договору (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Додатком №1 до Договору 2 сторонами було визначено специфікацію товару, що постачається за таким договором - ко-екструзійна лінія KFHS70EE/60-5/1300 (Німеччина, 2008) у комплектації згідно наступного опису:

- високошвидкісний екструдер, тип KHS 70EE-33D з охолоджувачем силового шкафу для монтування зверху та вакуумною системою;

- гідравлічний замінник сита;

- насос розплаву з елементом підключення з дроселем;

- трубопровідна система сприску для Feel Block;

- серійний екструдер, тип KS 60-24 D з охолоджувачем силового шкафу для монтажування зверху, ручний замінник сита, тип KL 60;

- тришаровий зворотний блок;

- флексофильєра, тип BD 127 F з пристроєм обмеження та підпимуючим відком для флексофільєри;

- каландр, тип GA 5V/1300;

- термостати, тип HKV 140/18-70-36;

- вали залишкового охолодження;

- роликовий транспортер, тип GA/BA 80-1300;

- пристрій для обрізання країв, тип SP 0123/3003 B1;

- відтяжка широкої стрічки, тип BA 1/200/1300;

- силовий шкаф, тип GA/BA 2 та охолоджувач силового шкафу для монтування зверху;

- двомісне намотування;

- група силових шкафів.

Згідно акту прийому-передачі від 01.02.2010 р. до Договору 2 ТОВ «Компанія «Еверест-Сервіс» передало, а ПАТ Банк «Контракт» прийняло товар згідно специфікації до такого договору.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем законності Договорів.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а у випадку якщо позов заявляється не стороною оспорюваного правочину - наявність порушеного права такої особи.

При цьому, як на наявність порушеного права та законного інтересу ТОВ «Амікор» посилається на наступне.

02.08.2013 р. між ТОВ «Променергопостач», від імені якого діяло ПАТ Банк «Імексбанк» (постачальник) та ТОВ «Фрегат» (покупець) було укладено договір поставки №02082013/1, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю вказаний у додатку №1 до цього договору товар (ко-екструзійна лінія KFHS70EE/60-5/1300 та ко-екструзійна лінія KFHS60EE/45-4/1300), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частинами 1-3 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В подальшому між ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Амікор» було укладено договір купівлі-продажу обладнання №22/08-2013 від 22.08.2013 р., на підставі якого позивач за актом приймання-передачі від 23.08.2013 р. отримав у власність, в тому числі, і спірне обладнання - ко-екструзійну лінію, тип KFHS70EE/60-5/1300 для виробництва плівки, серійний номер 2008 0 018, рік випуску 2008, виробництва Німеччини.

Підставою для недійсності Договорів позивач вказує на те, що на момент їх укладання спірне обладнання перебувало в заставі у ПАТ Банк «Імексбанк» на підставі договору застави від 07.07.2008 р. (зі змінами, внесеними договором від 12.06.2009 р.), яке своєї згоди на відчуження такого майна не надавало.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору застави від 07.07.2008 р. (з урахуванням змін, внесених договором від 12.06.2009 р.) ТОВ «Променергопостач» передало в заставу Акціонерному комерційному банку «Імексбанк» (після зміни найменування - ПАТ Банк «Імексбанк») майнові права на обладнання, придбане на підставі контракту №6-21 від 21.06.2007 р. (до складу якого входить спірне обладнання - ко-екструзійна лінія, тип KFHS70EE/60-5/1300).

Внаслідок укладення вказаного договору застави від 07.07.2008 р. в Державний реєстр обтяжень рухомого майна стосовно боржника - ТОВ «Променергопостач» було внесено відповідну інформацію про встановлене обтяження на спірне обладнання.

Частиною 2 статті 586 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні положення містяться в ст. 17 Закону України «Про заставу», відповідно до якої заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Таким чином, законодавство покладає на заставодавця обов'язок отримати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна, та кореспондує право заставодержателя на судовий захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження майна без його згоди.

Наведена позиція міститься у висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за 1 півріччя 2012 р. (лист Верховного Суду України від 01.07.2012 р.).

Отже, в даному випадку у разі відчуження нерухомого майна під час дії застави та без згоди заставодержателя, чинне законодавство України встановлює можливість захисту порушеного права саме заставодержателя.

В той же час, позивачем (який не є заставодержателем спірного обладнання) належними та допустимими в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено суду яким саме чином укладені між відповідачами Договори порушують його права та законні інтереси.

Більш того суд приймає до уваги, що спірні Договори були укладені між сторонами у 2009 та 2010 році відповідно, а позивач придбав у власність майно за договором купівлі-продажу обладнання №22/08-2013 від 22.08.2013 р., а відтак на момент укладання таких договорів порушеного права ТОВ «Амікор» взагалі не існувало.

При цьому, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про зареєстроване за ТОВ «Компанія «Еверест-сервіс» обтяження спірного рухомого майна, а тому ПАТ Банк «Контракт», укладаючи Договір 2, не знав та не міг знати про перебування такого майна в заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що з урахуванням приписів ст. 388 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» ПАТ Банк «Контракт» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна.

За змістом п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Твердження позивача про невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавстваУкраїни за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку, оскільки завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що позивач не є стороною Договорів, обставин, які б свідчили про те, що укладення оспорюваних договорів впливає на права та обов'язки відсутні, то суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про порушення його прав та інтересів внаслідок укладення між відповідачами таких договорів.

За таких обставин, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання Договорів недійсними, а тому підстави для задоволення позову із викладених у ньому підстав відсутні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Амікор» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2014 р.

Суддя В.П. Босий