Рішення № 39186914, 12.06.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5041/14 Справа № 201/12503/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Кочкова Н.О.Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

12 червня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кочкової Н.О.,

суддів - Максюти Ж.І., Ткаченко І.Ю.,

при секретарі - Сичевській А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому (з урахуванням уточнених вимог) посилався на те, що між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ПАТ «Таврійська будівельна компанія» укладено генеральну кредитну угоду № 010/03-051/888 від 23 серпня 2006 року. В подальшому до вказаної угоди було укладено ряд додаткових угод. 21 березня 2008 року в рамках генеральної кредитної угоди укладено кредитний договір № 010/03-022/019 з додатковими угодами до нього. Відповідно до умов генеральної кредитної угоди та кредитного договору банк надав ПАТ «Таврійська будівельна компанія» кредит в сумі 1 041 250 євро строком до 12 грудня 2013 року зі сплатою 12% річних. В забезпечення виконання зобов'язань по генеральній кредитній угоді та кредитному договору, 31 травня 2013 року між банком і ОСОБА_3 укладено договір поруки № 12/Р2-01-04-2-0/937, відповідно до якого поручитель зобов'язався нести солідарну відповідальність перед банком за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість в сумі 504 211, 84 євро, про що було повідомлено як позичальника, так і поручителя. За час розгляду справи у суді позичальником було частково погашена заборгованість за кредитним договором, тому станом на 21 березня 2014 року заборгованість становить 56 007, 01 євро, що в гривневому еквіваленті складає 779 185, 22 гри. Цю суму позивач і просить стягнути з відповідача (а.с. 3-6, 154-155, 170).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 08 квітня 2014 року позовні вимоги задоволені: стягнуто з ОСОБА_3 на корить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/03-022/019 від 21 березня 2008 року в сумі 56 007, 01 євро, що в гривневому еквіваленті складає 779 185, 22 гри., яка складається з: заборгованість за кредитом 52 194 євро, що в гривневому еквіваленті складає 726 137, 59 гри. заборгованість по відсотках - 509, 51 євро. що в гривневому еквіваленті складає 7 088,45 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 3 299,03 євро, що в гривневому еквіваленті складає 45 897,10 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 4,46 євро. що в гривневому еквіваленті складає 62, 08 грн. Вирішено питання судових витрат (181-185).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду і закрити провадження по справі (а.с. 190-192).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» укладено генеральну кредитну угоду № 010/03-051/888, відповідно до якої банк зобов'язався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди і які є невід'ємними її частинами. В подальшому до вказаної генеральної угоди було укладено ряд додаткових угод, а саме: додаткова угода № 1 від 17 жовтня 2009 року, додаткова угода № 2 від 19 листопада 2007 року; додаткова угода № 3 від 17 березня 2008 року, додаткова угода № 4 від 29 травня 2008 року, додаткова угода № 5 від 05 січня 2009 року, додаткова угода № 010/03-051/888/6 від 04 червня 2009 року, додаткова угода № 010/03-051/888/7 від 14 липня 2009 року; додаткова угода № 010/03-051/888/8 від 17 листопада 2009 року, додаткова угода № 010/03-051/888/9 від 18 грудня 2009 року, додаткова угода № 010/03-051/888/10 від 26 березня 2010 року, додаткова угода № 010/03-051/888/11 від 01 червня 2010 року, додаткова угода № 010/03-051/888/12 від 14 липня 2010 року, додаткова угода № 010/03-051/888/13 від 30 вересня 2010 року, додаткова угода № 010/03-051/888/14 від 24 січня 2011 року, додаткова угода № 010/03-051/888/15 від 22 червня 2011 року, додаткова угода № 010/03-051/888/16 від 08 лютого 2012 року, додаткова угода № 010/03-051/888/17 від 23 серпня 2012 року, додаткова угода № 010/03-051/888/18 від 31 травня 2013 року (а.с. 10-33).

В рамках вказаної генеральної кредитної угоди між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ЗАТ «Таврійська будівельна компанія» укладено кредитний договір № 010/03-022/019 від 21 березня 2008 року відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 041 250 євро. Кінцевий термін погашення кредиту - 20 березня 2011 року. Плата за користування кредитом вставлена кредитним договором і складає 11,5% річних, та підлягає щорічному перегляду (а.с. 34).

В подальшому до вказаного кредитного договору було укладено ряд додаткових угод, а саме: додаткова угода № 010/03-022/019/1 від 24 лютого 2009 року, додаткова угода № 010/03-022/019/2 від 04 червня 2009 року, додаткова угода № 010/03-022/019/3 від 14 липня 2009 року, додаткова угода № 010/03-022/019/4 від 17 листопада 2009 року, додаткова угода № 010/03-022/019/5 від 18 грудня 2009 року, додаткова угода № 010/03-022/019/6 від 26 березня 2010 року, додаткова угода № 010/03-022/019/7 від 01 червня 2010 року, додаткова угода № 010/03-022/019/8 від 14 липня 2010 року, додаткова угода № 010/03-022/019/9 від 30 вересня 2010 року, відповідно до яких плата за користування кредитом розраховується на основі процентної ставки в розмірі 12% річних з 30 вересня 2010 року; додаткова угода № 010/03-022/019/10 від 24 січня 2011 року, відповідно до якого кінцевий термін погашення кредиту позичальника - 12 грудня 2013 року; додаткова угода № 010/03-022/019/11 від 22 червня 2011 року; додаткова угода № 010/03-022/019/12 від 08 лютого 2012 року, додаткова угода № 010/03-022/019/13 від 23 серпня 2012 року; додаткова угода № 010/03-022/019/14 від 19 грудня 2012 року; додаткова угода № 010/03-022/019/15 від 31 травня 2013 року. Кінцевий термін погашення кредиту визначено 12 грудня 2013 року

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 31 травня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 12/Р2-01-04-2-0/937, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникають у майбутньому, які випливають з кредитного договору (а.с.60-63).

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів станом на 21 березня 2014 року існує заборгованість у розмірі 56 007,01 євро, що в гривневому еквіваленті - 779 185, 22 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом 52 194 євро, що в гривневому еквіваленті 726 137, 59 грн. заборгованість по відсотках - 509, 51 євро, що в гривневому еквіваленті 7 088,45 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 3 299,03 євро, що в гривневому еквіваленті 45 897,10 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків - 4,46 євро, що в гривневому еквіваленті 62, 08 грн. (а.с.171).

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд 1 інстанції виходив із того, що позичальник неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами та укладеними до них додатковими угодами, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягнення з відповідача, який поручився за виконання всіх зобов'язань позичальника.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Аналогічне зазначено у договорі поруки № 12/Р2-01-04-2-0/937, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникають у майбутньому, які випливають з кредитного договору .

Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача не виникло право вимагати дострокового повернення кредиту в повному обсязі , оскільки банком вимога про дострокове повернення кредиту на адресу боржника та поручителя не направлялась, - спростовується матеріалами справи, де на а.с. 81 міститься вимога - претензія від 27 серпня 2013 року та повідомлення про її направлення поручителю. Крім того, згідно додаткової угоди № 010/03-022/019/15 від 31 травня 2013 року до кредитного договору № 010/03-022/019/ від 31 березня 2008 року в рамках генеральної кредитної угоди № 010/03-051/888 від 23 серпня 2006 року кінцевий термін погашення кредиту визначено 12 грудня 2013 року, однак до теперішнього часу позичальником зобов'язання за вищевказаними договорами не виконані, хоча строк їх виконання настав.

Клопотання відповідача про скасування рішення суду та закриття провадження у справі не підлягає задоволенню в силу ст. 205, 207 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги у частині стягнення заборгованості за кредитом суттєвими не являються, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідачем ні наявність заборгованості, ні її розмір не оспорюється, судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна правова оцінка, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, підстав для виходу за межі апеляційної скарги - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду у цій частині є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

У той же час рішення суду у частині стягнення з відповідача судового збору у сумі 3441гр. підлягає скасуванню на підставі п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, оскільки із матеріалів справи (а.с.161, 193) вбачається, що відповідач уже перерахував вказані кошти позивачу.

Керуючись ст.. 307-309 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - ЗАДОВОЛЬНИТИ ЧАСТКОВО.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2014 року у частині стягнення з відповідача судового збору у сумі 3441гр. скасувати, в іншій частині це рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: