Рішення № 39186474, 04.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8881/14 04.06.14

За позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" про визнання договору недійсним

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 по довіреності № б/н від 27.05.2014р.

від відповідача: не з'явились

Обставини справи :

Державне підприємство "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним договору оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011р. Позовні вимоги обґрунтовані недодержанням сторонами в момент вчинення правочину вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/8881/14 р. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.06.2014р. за участю представників сторін.

В процесі провадження від представника відповідача надійшов письмовий відзив по справі, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

Посилання Позивача на укладення договору про оренди сільськогосподарської техніки №Т- 031 від 01.04.11 всупереч вимогам положень Закону України «Про здійснення державних закупівель», зокрема не проведення процедури закупівлі, є не достатньою правовою підставою для відмови від виконання умов даного договору чи визнання зазначеного договору недійсним.

Оскільки обов'язок проводити процедури закупівлі відповідно до вказаного закону покладено на розпорядника цих коштів, у даному випадку на ДПДГ «Руно», яке відповідних процедур закупівлі не проводило, однак схвалило вказаний правочин шляхом виконання його умов, зокрема фактичним використанням орендованої техніки, підписанням Актів приймання виконаних робіт, та частковою сплатою орендної плати.

Разом з тим, змінами внесеними в Закон «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель» від 04.07.2012р. № 5044з 05.08.2012р. відмінено процедуру державних закупівель для підприємств, кошти яких не підпадають під розуміння «державні кошти» відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1 Закону - тобто кошти підприємств та установ, що повністю фінансуються державним казначейством.

ДП «ДГ «Руно» є державним підприємством, що фінансується за власні кошти без коштів місцевого та державного бюджету, тому період після 09.08.2012р. (з моменту набрання чинності) - положення вказаного Закону вже не поширювались на умови вказаного правочину.

Укладаючи договір оренди сільськогосподарської техніки №Т-031 від 01.04.11 сторони дотрималися вимог статті 203 Цивільного Кодексу України та мали на меті реальне настання правових наслідків, про що свідчить той факт, що сторони приступили до виконання договору, а відтак, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалі суду про порушення провадження у справі від 14.05.2014 р. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, ухвалу Господарського суду міста Києва про відкладення розгляду справи від 16.04.2014р. представник Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України отримав 22.05.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції № 0103029189823.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача та третіх осіб про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адреси визначені за матеріалами справи.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2011 р. між Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" (далі - орендодавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України (далі-орендар) укладено договір № Т-031 оренди сільськогосподарської техніки.

За умовами договору, у порядку на наумова визначенх цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування сільськогосподарську техніку, зазначений у Акті приймання-передачі (Додатку до договору), який є його невід'ємною частиною. Цільове призначення предмета оренди: використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2012р.

Пунктом 3.1. договору визначено, що розмір щомісячної орендної плати за цим договором встановлено у Додатку до договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 3.2., орендар сплачує орендну плату шляхом перерахування зазначеної суми коштів на поточний рахунок орендодавця до п'ятого числа місяця, наступного за звітним. Акт приймання-передачі наданих послуг сторони підписують щоквартально до п'ятого числа місяця, наступного за звітним.

15.04.2011р. орендодавець передав, а орендар прийняв у відповідності до умов договору оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011 р. сільськогосподарську техніку, що підтверджується актом прийому-передачі нежилого приміщення. Вказаним актом сторони встановили орендну плату в розмірі 96 025,28 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2012р., сторони підписали додаткову угоду до договору оренди сільськогосподарської техніки № Т-031 від 01.04.2011р., відповідно до якої сторони погодили наступне:

Сторони домовились викласти пункт 6.1. Договору в наступній редакції, а саме: «Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року.».

Сторони домовились доповнити Договір пунктами 6.7., 6.7.1., 6.7.2.. 6.7.З.. 6.7.4. наступного змісту:

« 6.7. Об'єкт оренди (сільськогосподарська чех піка) є предметом застави за відповідним договором застави № 301.1.-10/147 від 26.07.2012р., заставодержателем за яким є ПАТ «Укрсоцбанк» (далі - «Банк»).

Орендар зобов'язується забезпечити доступ працівникам Банку до орендованого майна з метою перевірки предмету застави.

6.7.1. У випадку звернення Банком стягнення на Об'єкт оренди, Договір автоматично розривається і припиняє свою дію на 75 день з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на Об'єкт оренди Банком.

Банк повідомляє Орендаря та Орендодавця про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на Об'єкт оренди не пізніше, ніж через 5 днів після такої реєстрації з наданням Орендарю та Орендодавцю засвідченої Банком копії відповідного документу, що засвідчує таку реєстрацію. Після направлення Банком таких повідомлень. Об'єкт оренди може бути переданий Орендарем виключно Банку.

6.7.2. Протягом 15 днів з дати припинення дії цього Договору, передбаченої пунктом 6.7.1. Договору, Орендар зобов'язаний передати Об'єкт оренди Банку і така передача буде вважатися належним виконанням обов'язку Орендаря щодо повернення Об'єкту оренди. Передача має бути забезпечена Орендарем за адресою, письмово повідомленою Банком.

З письмового дозволу Банку або якщо забезпечені заставою Об'єкту оренди зобов'язання г повністю виконаними. Об'єкт оренди може бути переданий Орендарем Орендодавцю або Орендодавець з Орендарем матимуть право поновити оренду Об'єкту оренди.»

6.7.3. Надання орендованого майна в суборенду без письмового погодження банку забороняється.

6.7.4. Будь-які зміни та доповнення до договору оренди можуть бути внесені за погодженням з Банком».

За умовами настання обставин узгоджених Сторонами в п. 6.7.1. Договору, Орендодавець укладанням цієї Додаткової угоди безвідклично надає згоду і уповноважує Банк одержати Об'єкт оренди у Орендаря і така передача буде вважатися належним виконанням обов'язку Орендаря щодо повернення Об'єкту оренди Орендодавцю.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що договір № Т-031 оренди сільськогосподарської техніки від 01.04.2011р. є недійсним з моменту укладення у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення правочину вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1. ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Як вбачається з договору № Т-031 оренди сільськогосподарської техніки від 01.04.2011р. та акту прийому-передачі від 15.04.2011р. до цього ж договору, зі сторони орендаря вищезазначені договір та акт підписані директором - ОСОБА_2, при цьому його підписи скріплені печаткою Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 239 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

В силу ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать прийняття до його виконання. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом, орендарем сплачувалась, а орендодавцем приймалась орендна плата відповідно до вищезазначеного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком орендної плати до договору (Додаток до договору).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.14у справі № 904/9640/13 з ДПДГ «Руно» на користь ТОВ «Торговий Дім «Украгропром» за договором Т-031 від 01.04.2011 року стягнуто 1 509 299,24 гривень заборгованості з орендної плати, 3% річних у сумі 101598,58 гривень, та 32 217,96 гривень судового збору.

Згідно Постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.14у справі № 904/9640/13, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.14 року залишено без змін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторонами здійснювались дії на виконання договору № Т-031 від 01.04.2011 р., що є схваленням ними правочину.

Відповідно до статуту Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України, господарство, створене з метою організаційно-господарського забезпечення умов для розвитку прогресивних форм господарювання і виробничих відносин при веденні сільськогосподарського виробництва, проведення випробувань і доопрацювання наукових розробок, їх апробації, проведення виробничої перевірки і впровадження у виробництво та іншої господарської діяльності.

Господарство є державним сільськогосподарським статутним суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до преамбули Закону України «Про здійснення державних закупівель» № 2289-УІ від 01.06.2010р. (далі-Закон) цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів.

Закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників: максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель: недискримінація учасників: об'єктивна та неупереджена оцінка пропозицій конкурсних торгів: запобігання корупційним діям і зловживанням.

Посилання Позивача на укладення договору про оренди сільськогосподарської техніки №Т-031від 01.04.11 всупереч вимогам положень Закону України «Про здійснення державних закупівель», зокрема не проведення процедури закупівлі, є не достатньою правовою підставою для відмови від виконання умов даного договору чи визнання зазначеного договору недійсним, оскільки обов'язок проводити процедури закупівлі відповідно до вказаного закону покладено на розпорядника цих коштів, у даному випадку на Державне підприємство "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України, яке відповідних процедур закупівлі не проводило, однак схвалило вказаний правочин шляхом виконання його умов, зокрема фактичним використанням орендованої техніки, підписанням Актів приймання виконаних робіт, та частковою сплатою орендної плати.

Державне підприємство "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України зазначає, недодержання у момент укладення правочину вимог частини 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу, є підставою недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України (тобто, що зміст оскаржуваного правочину суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбаченого цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до ч. 1,3 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приписами ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Частиною 1 ст.206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

В статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами виконані положення оскаржуваного договору оренди та протягом тривалого часу вчинялись дії направлені його реальне виконання, наявний факт передачі об'єкту оренди, повне використання його у своїй діяльності Позивачем, підписання ктів приймання- передачі виконаних робіт, а отже було дотримано норми чинного законодавства, а саме: зміст правочинів не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та завірено печатками сторін, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 3.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. вказано, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

- використання всупереч законові державної або комунальної власності;

- незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

- відчуження викраденого майна;

- виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, тощо);

- виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

- приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

- виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

- незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

- використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Наявність такого наміру у сторін означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Враховуючи наведене, суд відзначає, що викладені позивачем обставини не є підставою для визнання договору недійсним в силу вимог ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведено у позовній заяві, позивачем суду не надано.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2014р.

Суддя ОСОБА_3