Постанова № 39180922, 10.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р. Справа№ 910/13389/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Кропивної Л.В.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Пахолка Т.П. - дов. №0113-347 від 27.12.2013р.

від відповідача-1 не з'явились

від відповідача-2 не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Менора»

2) Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Нова»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 01.04.2014р. (суддя Борисенко І.І.)

у справі №910/13389/14

за позовом Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Українська страхова група»

(далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група»)

до 1) Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Нова» (далі - ПрАТ «СК «Нова»)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю

«ТК Менора» (далі - ТОВ «ТК Менора»)

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі

80 742,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.04.2014р. у справі №910/13389/14 позов задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ «СК «Нова» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 50 000,00 грн. та судового збору в розмірі 1 068,00грн., стягнуто з ТОВ «ТК Менора» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 30 742,00грн. та судового збору в розмірі 651,88 грн.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач-1 оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що в зв'язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законодавством порядку. За твердженнями відповідача-1, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування тощо.

Відповідач-2 також оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, просив прийняти постанову про скасування оскарженого рішення. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що згадане рішення є неправомірним і помилковим та таким, що порушує права відповідача-2 в частині оцінки збитків від ДТП. На думку відповідача-2, саме висновок експерта був би належним та допустимим доказом розміру матеріального збитку тощо.

Представники обох відповідачів в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи їх повідомлено належним чином (в матеріалах справи наявні розписки про вручення таких повідомлень), надіслали клопотання про відкладення розгляду справи, які мотивували зайнятістю їхніх представників в інших судових процесах тощо.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотань про відкладення розгляду справи, вважаючи, що представниками відповідачів через недобросовісне користування своїми процесуальними правами здійснюється затягування судового процесу, одночасно заперечив доводи обох апеляційних скарг, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши клопотання відповідачів про відкладення розгляду справи апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову в їх задоволенні.

Так, на підставі ст.28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду на наведене, лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім в судовому засіданні через перебування його в іншому судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства тощо. Крім цього, відповідачі жодними належними та допустимими доказами не підтвердили того факту, що нез»явлення їх представників перешкоджатиме розгляду справи по суті апеляційною інстанцією тощо.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарги ТОВ «ТК Менора» та ПрАТ «СК «Нова» не підлягають задоволенню.

Так, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПрАТ «СК «Нова» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 50 000,00 грн., а також про стягнення ТОВ «ТК Менора» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 30 742,06 грн.

Суд першої інстанції, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак прийняв рішення про їх задоволення.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд вважав, що на підставі ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, в межах її виплати набув права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, застрахована відповідачем-1, саме відповідач-1 зобов'язаний відшкодувати шкоду в порядку регресу в межах ліміту відповідальності. Крім цього, місцевий суд виходив з того, що на підставі ст.1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) зобов'язана відшкодувати особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, в даному випадку - ТОВ «ТК Менора» тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками місцевого суду.

Як встановлено матеріалами справи, 17.09.2012р. між позивачем та ОСОБА_3 укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0199-12-01213 (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Volkswagen Passat»), зі строком дії до 18.09.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.10.2012р. в м. Дніпропетровськ відбулась ДТП за участю автомобіля «Volkswagen Passat» під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу «Acura MDX», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль «Acura MDX») під керуванням ОСОБА_4 (працівника ТОВ «ТК МЕНОРА»), внаслідок чого відбулося пошкодження автомобіля «Volkswagen Passat» (підтверджується довідками ДАІ про ДТП).

Позивачем на виконання умов Договору страхування, на підставі рахунку №С000031064 від 13.11.2012р. та рахунку №С000031086 від 14.11.2012р. складено страховий акт №КА-2367 від 03.12.2012р., та здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 80 742,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15667 від 03.12.2012 року.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК України). Аналогічні положення містять й приписи ст.27 Закону України «Про страхування».

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (ч.1 ст.1191 ЦК України).

Виходячи з системного аналізу згаданих вище положень закону, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Положеннями ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом згаданих норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно постанови Амур-Ниждніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21.11.2012р. ДТП сталася внаслідок скоєння водієм ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП., ії визнано винною у вчиненні вищезгаданого правопорушення.

Оскільки ДТП сталася з вини ОСОБА_4, яка на законних підставах керувала автомобілем «Acura MDX», саме ОСОБА_4 є особою, відповідальною за заподіяний автомобілю «Volkswagen Passat» в результаті ДТП збиток.

З огляду на наведене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до ОСОБА_4 (працівника ТОВ «ТК МЕНОРА») як до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду, тобто бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум згідно страхового полісу, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Полісом №АВ/9126114 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «СК «Нова» як страховик взяло на себе обов'язок відшкодувати шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Страхувальник за цим полісом - ТОВ «ТК МЕНОРА», а забезпечений транспортний засіб - автомобіль «Acura MDX». Цим полісом встановлено ліміт відповідальності за заподіяну майну шкоду (на одного потерпілого) в розмірі 50 000,00 грн. (франшиза - 0,00 грн.)

З огляду на вищенаведені обставини справи та приписи законодавства в їх сукупності апеляційний господарський суд дійшов висновку, що саме відповідач-1 зобов'язаний відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в порядку регресу в межах ліміту відповідальності, тобто на суму 50 000,00 грн.

Як вище згадувалось, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана на підставі ст.1194 ЦК України сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку, що до позивача переходить право вимоги до відповідача-1 на відшкодування збитків в розмірі 50 000, 00 грн., а до відповідача-2 в сумі 30 742,06 грн.

Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством, апеляційний господарський суд розцінює як безпідставні та такі, що не заслуговують на увагу.

У відповідності до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв'язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

На підставі 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за № 1074/8395 (далі - Методика), значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років -для інших легкових КТЗ.

Матеріалами справи встановлено, що рік випуску автомобіля «Volkswagen Passat» - 2012, отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував семи років, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку, що підстав для вирахування зносу в даному випадку не має.

Стосовно посилань відповідача-1 в апеляційній скарзі на приписи ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» щодо обов'язковості проведення оцінки майна у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, апеляційний господарський суд вважає, що проведення такої оцінки є обов'язковим у встановлених законом випадках. Натомість, імперативної норми, яка би зобов'язувала страховика в обов'язковому порядку звертатися до суб'єктів оціночної діяльності, визначених вищезгаданим Законом, чинне законодавство не містить.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті скарг, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК Менора» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2014р. у справі №910/13389/14 - без змін.

Матеріали справи №910/13389/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Л.В. Кропивна