Постанова № 39179644, 10.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року № 876/3852/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Мікули О.І., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,-

встановив:

25.05.2009 ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до УПСЗН Надвірнянської РДА в якому просила визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати його провести перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, а також здійснювати виплату цієї допомоги у вказаному розмірі. Разом з тим, позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оскільки такий пропущено з поважних причин.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона здійснює догляд за двома своїми малолітніми дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» має право на отримання дороги у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на кожну дитину. Однак, всупереч Закону така їй виплачувалася у значно меншому розмірі.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2009 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії та зобов'язано УПСЗН Надвірнянської РДА зробити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років у відповідності до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» за період з 09.07.2007 по 31.12.2007. У задоволенні решти позовних вимого відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 вказану постанову суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 19.12.2013 скасовано рішення судів попередніх інстанцій і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції вказав, що суди не дослідили питання чи позивач допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку отримує як застрахована чи не застрахована особа у системі загальнообов'язкового соціального страхування, що має значення для правильного вирішення спору, оскільки застрахованим та незастрахованим у 2008 році виплата вказаної допомоги регулювалась різними законами.

За результатами нового розгляду, постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17.03.2014, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПСЗН Надвірнянської РДА щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку та зобов'язано провести перерахунок і виплату вказаної допомоги за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 у розмірі передбаченому ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі у судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є матір'ю малолітніх дітей - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, і отримує допомогу по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку, на підставі ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити в частині позовних вимог за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, оскільки у цей період нарахування і виплата позивачу допомог по догляду за дітьми повинна була здійснюватись у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, як це передбачено ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Проте, відповідачем у цей період виплата такої здійснювалась у меншому розмірі, а тому такі дії є протиправними. Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду є безпідставними, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався з листа № 757 від 27.04.2009 року. Щодо позовних вимог за період з 01.01.2008, то суд першої інстанції дійшов висновку, що такі задоволеними бути не можуть, оскільки з цієї дати положення ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» діють у новій редакції, згідно якої відповідач і здійснював виплату спірної допомоги.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є перерахунок допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку за 2007-2008 роки.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки № 757 від 07.04.2009 (а.с. 5), позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує допомогу по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку, як непрацююча, а тому до спірних відносин застосуванню підлягають положення Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року N 2811-ХII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 2811-ХII), громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що одним з видів такої державної допомоги сім'ям з дітьми, є допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ст. 15 Закону N 2811-ХII, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Згідно ст. 13 Закону N 2811-ХII, право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом, має особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Пунктом 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 р. N 489-V, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, дію частини 1 ст. 15 Закону України «Про Державну допомогу сім'ям з дітьми» на 2007 рік зупинено. При цьому, статтею 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році щомісячна грошова допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка виплачується відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачена у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року, справа №6-рп/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09.07.2007 року відновили дію положення ст. 15 Закону N 2811-ХII, згідно якої розмір державної допомоги по догляду за дитиною становить у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Разом з тим слід зазначити, що до 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон № 2240-III), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб.

Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а статтю ж 15 цього Закону викладено у редакції, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.

Конституційний Суд України рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.

При цьому, положення Закону № 107-VI, якими внесено зміни до ст.ст. 13, 15 Закону № 2811-ХІІ, неконституційними не визнавалися, а тому такі згідно з п. 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI діяли протягом усього 2008 року.

Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.

Водночас ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено, що у 2009 році допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у 2007-2008 роках право на отримання допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, позивач мав тільки протягом періоду з 09.07.2007 по 31.12.2007.

Однак, суд першої інстанції під час вирішення цієї справи не дослідив належним чином питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України (тут та далі в редакції на момент звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 цієї ж статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із матеріалів справи суд вбачає, що позивач до адміністративного суду звернувся 25.05.2009 та просив задовольнити його позовні вимоги за 2007-2008 роки.

Визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду суд апеляційної інстанції виходить з того, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивачу виплачувалася періодично, а тому про порушення своїх прав він повинен був дізнаватися кожного місяця під час отримання цієї допомоги, у розмірі меншому, ніж це передбачено Законом.

Крім того, що Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року оприлюднене в «Офіційному віснику України» №4 від 10.07.2007 року та «Офіційному віснику України» № 52 від 27.07.2007 року, що свідчить про те, що воно було доведено до відома громадян, зокрема, позивача.

Вказані обставини спростовують твердження позивача про те, що про порушення його прав йому стало відомо після отримання листа відповідача на його звернення. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність обставин, що перешкоджали йому вчасно звернутися до суду, а тому відсутні підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до статті 100 КАС, яка була чинною на час первинного розгляду справи в суді першої інстанції, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Ця норма права була самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, тобто за своєю правовою природою була нормою матеріального права.

При цьому, згідно цієї статті суд вправі відмовити у задоволенні позову тільки у разі, якщо на цьому наполягала одна із сторін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, скориставшись правом подання заперечення на адміністративний позов, звертав увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та наполягав на відмові у позові з цих підстав (а.с. 6-20, 93-95).

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Аналогічну підставу для залишення позовної заяви без розгляду передбачено у п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України.

Частиною 1 ст. 203 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Оскільки, з матеріалів справи не вбачається підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов у частині позовних вимог за період з 01.01.2007 по 24.05.2008 слід залишити без розгляду, а у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

З огляду на те, що постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги за період з 01.01.2007 по 24.05.2008 залишити без розгляду, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 155, 195, 197, 198, 202, 203, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області - задовольнити частково.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2014 року у справі № 348/43/14-а - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 у частині позовних вимог за період з 01.01.2007 по 24.05.2008 - залишити без розгляду, а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.І. Мікула

В.В. Ніколін