Рішення № 39179276, 12.06.2014, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/2019/14-ц

Провадження № 2/591/1088/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

головуючого в особі судді - Міліціанов Р.В., при секретарі - Бузова Т.І., за участю позивача ОСОБА_1, представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачки - ОСОБА_4, представника відповідачки - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, треті особи - КП «Сумське міське БТІ», Перша Сумська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду і свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_7, після її смерті відкрилась спадщина. 04.11.2008 р. ОСОБА_7 склала заповіт, відповідно до якого все своє майна заповіла ОСОБА_1 звернувшись до Першої Сумської нотаріальної контори позивачу стало відомо, що у 2006 році між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання домоволодіння АДРЕСА_1. Позивач вважає, що договір довічного утримання укладений обманним шляхом, тому просить визнати недійсним договір довічного утримання укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Позивач та його представники в судовому засіданні позов підтримали повністю, просили його задовольнити.

Відповідачка та її представник з позовом не погодились та пояснили, що між нею та ОСОБА_7 був укладений договір довічного утримання, при житті останньої не було зауважень з приводу виконання даного договору.

Представники 3-х осіб у судове засідання не з'явились, про день розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи зі слідуючого.

08.06.2006 році між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання з передачею у власність домоволодіння АДРЕСА_1 /а.с.23/, який посвідчено державним нотаріусом Першої Сумської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстровано в реєстрі за №3-157.

04.11.2008 р. ОСОБА_7 склала заповіт, відповідно до якого все своє майна заповіла ОСОБА_1 /а.с.7/.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 бабуся позивача, після її смерті відкрилась спадщина, що підтверджується матеріалами спадкової справи та копією витягу про реєстрацію актового запису про смерть (а.с.9).

Позов мотивований кількома підставами для визнання договору довічного утримання від 08.06.2006 р. недійсним: 1) вчинення під впливом обману відповідачки, яка не доглядала за ОСОБА_7; 2) під впливом помилки через похилий вік, неможливість ознайомитись з текстом договору, не розуміння нотаріуса, маючи дійсні наміри заповісти майно позивачу; 3) через відсутність державної реєстрації договору.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Однак, суду не надано жодних переконливих доказів які б підтверджували факт того, що договір укладався внаслідок обману, заявлені позивачем свідки, з його ж слів, могли повідомити щодо обставин утримання померлої після укладення договору довічного утримання в період підписання заповіту, тобто не могли підтвердити введення ОСОБА_7

Дану позиція спростувала в своїх показах ОСОБА_6, яка є стороною договору та була Додатково факт обізнаності про суть правочину, бажання його вчинити саме на користь відповідачки, особистого підписання ОСОБА_7 підтвердила ОСОБА_8, будучи попередженою про кримінальну відповідальність та допитаною в якості свідка. Не довіряти даним показами у суду не має підстав.

Суд критично оцінює посилання відповідача на замовчування відповідачкою інформації щодо наявності заборони відчуджувати домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки дана обставина існувала зі сторони дарувальника (ОСОБА_7), а не обдаровуваного, стала відомою ОСОБА_6 лише в травні 2013 року, що встановлено Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23.04.2014р. у справі №591/11471/13-ц.

Приватним нотаріусом перевірено відсутність заборон на відчуження домоволодіння, що встановлено з тексту оспорюваного договору, перевірено дієздатність сторін, дані обставини засвідчено підписом ОСОБА_7 Крім того, питання про визнання недійсним договору з інших, ніж зазначено в позові підстав (недостатній обсяг повноважень щодо укладення договору в зв'язку з наявністю обтяження), не ставиться.

Таким чином, підстави для визнання договору довічного утримання від 08.06.2006р. недійсним в зв'язку з введення ОСОБА_7 в оману - відсутні.

присутньою під час його підписання у приватного нотаріуса.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦПК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

З тексту договору довічного утримання від 08.06.2006р. судом встановлено, що приватним нотаріусом роз'яснено суть правочину, порядок його розірвання, норми чинного законодавства, які регламентують дані питання (п.п.7, 10 договору), сторони своїми підписами підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтерсам (п.11 договору), дієздатність ОСОБА_7 перевірено.

Позивачем не надано доказів того, що померла буда недієздатною, хворіла хворобами, які перешкоджали їй вільно укладати договір, не розуміла значення своїй дій, тощо.

Допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обставин помилки або введення померлої в оману не підтвердили, зокрема, ОСОБА_9 пояснив, що ОСОБА_6 перебувала з ОСОБА_7 в близьких відносинах, доглядала за нею. ОСОБА_10 не відомо про обставини підписання договору, свідок лише пояснювала про наявність аналогічної справи, яка була вирішена на користь ОСОБА_6

Таким чином, підстави для визнання договору довічного утримання від 08.06.2006р. недійсним в зв'язку з помилкою ОСОБА_7- відсутні.

Посилання на невиконання ОСОБА_6 умов договору та не надання утримання померлій не є визначають законом як підстави для визнання правочину недійсним, є лише правовою можливістю для його розірвання (п.1 ч.1 ст.755 ЦК України).

Однак, позивач не входить до визначеного законом переліку осіб, які мають право ініціювати питання розірвання договору, даний договір припинив свою дію з моменту смерті ОСОБА_7 на підставі ч.2 ст.755 ЦК України. Розірвання припиненого договору не допускається.

З приводу недійсності правочину в зв'язку з відсутністю державної реєстрації суд виходить з наступного.

Оглянувши матеріали інвентаризаційної справи №36025(10431) на домоволодіння АДРЕСА_1 судом встановлено, що згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.05.2006р. ОСОБА_7 була власницею 42/100 спірного домоволодіння, її право власності не було скасовано на момент підписання та посвідчення нотаріусом договору довічного утримання.

На підставі ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 ЦК України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч.1 ст.745 ЦК України), станом на момент укладення договір довічного утримання нерухомого майна підлягав державній реєстрації (до внесення змін Законом України від 11.02.2010 р. N 1878-VI).

Оскільки, договір довічного утримання від 08.06.2006р., підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не було зареєстровано в установленому законом порядку (в матеріалах інвентаризаційної справи такі відомості відсутні), тому суду не доведено, що даний право чин було вчинено.

Законодавець не передбачений можливість визнання недійсним неукладеного договору або не вчиненого правочину. Питання про визнання вказаного договору припиненим або неукладеним не входить до предмету позову.

Отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно із ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідачкою укладено договір про надання правової допомоги (а.с.34, 35), надано квитанцію про сплату послуг в сумі 1000,00грн.

Представництво здійснено адвокатом ОСОБА_5, яка приймала участь в судових засіданнях, надавала пояснення, заперечення, заявляла клопотання, тобто правова допомога дійсно надавалась.

Тривалість судових засідань, в яких приймав участь адвокат становить 2,5 години,

Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011р. встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Отже, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка становить 1218,00грн. (Закон України від 06.12.2012 р. № 5515-VI), погодинна оплата праці не повинна перевищувати 487,20грн., тобто вартість сплачених послуг, з урахуванням витраченого часу, не перевищує допустиму вартість судових витрат.

Тому, на користь відповідачки слід стягнути понесені витрати на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 744 -758 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійним договору довічного утримання від 08.06.2006р., підписаного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судові витрати на правову допомогу в сумі 1000,00грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо скаргу не було подано.

Суддя Р.В. Міліціанов