Рішення № 39177423, 10.06.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 червня 2014 р. Справа № 903/354/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро", м.Миколаїв

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна", с.Баїв, Луцького району

про стягнення 24 437,47 грн.

Суддя: Пахолюк В.А.

з участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Кравчук Н.В. - представник, дов. від 06.02.2014 р.

Суть спору:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро", м.Миколаїв звернувся до господарського суду Волинської області в особі представника Бонтлаб В.В., м.Київ, діючого на підставі довіреності від 19.03.2014 р. з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" про стягнення 24 437,47 грн., в т.ч. 13 776, 00 грн. основної заборгованості, 5 510, 40 грн. дооцінку вартості неоплаченого товару, 2 145, 43 грн. - 36 % річних, 94, 44 грн. пені, 156, 00 грн. індексу інфляції, 2 755, 20 грн. штрафу в результаті невиконання відповідачем договірних зобов'язань.

В обґрунтування позовних вимог посилається на укладений 20.03.2013 р. між ТОВ "Імперія - Агро" та СГ ТзОВ "Україна" договір поставки № ЗР-59/13 з додатком № 1 від 11.06.2013 р., видаткову накладну № 2958 від 11.06.2013 р.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 15.04.2014 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 903/354/14. Зобов'язано позивача: подати додаткові письмові обґрунтування правових підстав застосування п.2 ч.2.ст.231 ГК України щодо стягнення пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) до грошових зобов'язань сторони за договором. Відповідача зобов'язано: подати письмові пояснення по суті та предмету спору, довідку з ЄДРПОУ, надати заперечення щодо правильності нарахувань позивачем дооцінки вартості неоплаченого товару, 36% річних, пені, штрафу, індексу інфляції.

В судовому засіданні 12.05.2014 р. та клопотанні від 10.06.2014 р. (вх. № 01-29/5619/14) представник позивача позовні вимоги підтримав, просить вимоги позивача задовольнити у повному обсязі, спір розглянути за наявними документами без участі уповноваженого представника позивача.

На виконання вимог ухвали суду представником позивача 16.05.2014 р. подано письмові пояснення (вх.№ 01-29/4789/14) відповідно до яких, посилаючись на пункт 7.1.1. Договору зазначає, що нарахування пені ним здійснено, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, що у свою чергу узгоджується з постановою пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідач у письмових поясненнях № 01-1 від 10.06.2014 р. (вх..№ 01-29/5618/11) та представник в судовому засіданні заявлену позивачем суму основного боргу визнає. З вимогою про стягнення штрафу в розмірі 20% від суми заборгованості не згідний, посилаючись на те, що відповідно до п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. Оскільки договором передбачено штраф 10% лише за відмову від отримання або в разі необгрунтованого повернення продукції, якою є ЗЗР або Мінеральні добрива, вимогу про стягнення 2 755, 20 грн. штрафу не визнає.

Крім того, зазначає, що позивачем не було проведено спроб вирішення спору шляхом переговорів і відповідачу не надано права провести розрахунки передбаченим п.3.8 Договору шляхом продажу (постачання) сільськогосподарської продукції, а тому нарахування штрафних санкцій в розмірі 10 661, 47 грн. вважає безпідставним.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

20 березня 2013 року між ТОВ "ІМПЕРІЯ-АГРО" та СГ ТзОВ "УКРАЇНА" був укладений Договір поставки № ЗР-59/13.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст.9 Цивільного кодексу України та ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов Договору (п.п.2.1, 2.2, 2.3, 3.1) постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається Додатками та/або накладними рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору; ціна продукції, що поставляється за цим Договором, вказується у Додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива). Для товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрива) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США. Загальна сума Договору визначається сукупністю додатків та /або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. Договору, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у Додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору.

У відповідності до умов Договору поставки № ЗР-59/13 від 20.03.2013 р. згідно видаткової накладної №2958 від 11.06.2013 р. позивачем - ТОВ «ІМПЕРІЯ-АГРО» передано, а відповідачем - СГ ТзОВ "УКРАЇНА" отримано товар на загальну суму 13 776,00 грн.

Згідно укладеного сторонами 11.06.2013 р. додатку № 1 до даного договору відповідач повинен оплатити вартість поставленого товару наступним чином: 4 132,80 грн. - у строк до 15.07.2013 р., 9 634,20 грн. - у строк до 16.09.2013 р.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Позивачем договірні зобов'язання виконано належним чином. Між тим, відповідач зобов'язання щодо розрахунків за отриманий товар не виконав, сума основного боргу в розмірі 13 776, 00 грн. визнається відповідачем та підлягає до стягнення на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечувати виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Частиною 1 ст. 216 ГК передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Види такої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони передбачили, зокрема, в п. 7.1.1 договору.

Згідно п. 7.1.1. Договору, Покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково штраф 20% від суми несплаченого боргу.

В разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості 36 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним Додатком до Договору (п. 7.7. Договору).

Пунктом 7.8 Договору сторони визначили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3 років.

Як роз'яснено у постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необгрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (п.2.1.). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів ж інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п.3.1). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхомотримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1). Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п.4.2).

Відповідно до п.2.4. договору передбачено, що у разі зміни курсу гривні до долара США Постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченного Покупцем товару.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс Доллара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору.

В тому випадку коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол.. США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол.США до гривні на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу дол.. США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу дол.. США до гривні на день проведення оплати (п.3.3. договору).

Перевіривши розрахунки позивача, дослідивши подані докази, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог та стягнення з відповідача 13 776, 00 грн. основної заборгованості, 5 510, 40 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 2 145, 43 грн. - 36 % річних, 94, 44 грн. пені, 156, 00 грн. індексу інфляції, 2 755, 20 грн. штрафу.

Посилання відповідача на безпідставність вимоги щодо стягнення штрафу не взято судом до уваги, оскільки застосування штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі як самостійного заходу відповідальності і як такого, що застосовується поряд з пенею (абз.2 п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Водночас, відповідач не був позбавлений права на позасудове врегулювання спору, між тим доказів на підтвердження таких намірів останнім не подано.

Оскільки справу до розгляду в суді доведено з вини відповідача, то судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на нього.

Господарський суд, керуючись ст.ст.230-231, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 9, 11, 525-526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (код ЄДРПОУ 03737416, 45643, Волинська обл., Луцький район, село Баїв, вул.Перемоги, 1) на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" (код ЄДРПОУ 35472893, 54000, Миколаївська обл.., м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.143) 24 437,47 грн., в т.ч. 13 776, 00 грн. основної заборгованості, 5 510, 40 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 2 145, 43 грн. - 36 % річних, 94, 44 грн. пені, 156, 00 грн. індексу інфляції, 2 755, 20 грн. штрафу та 1 827, 00 грн. витрат по судовому збору.

Повне рішення складено 12.06.2014 р.

Суддя Пахолюк В.А.