Постанова № 39176631, 26.05.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року /12 год. 49 хв./Справа № 808/9000/13-а Провадження № ПР/808/17/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нестеренко Л.О., при секретарі Чорній В.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача Перегуди О.О., Рись В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернулась до суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень № 000182 від 25.07.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09 липня 2013 року спеціалістами Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області була проведена позапланова перевірка магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та в якому позивач здійснює свою господарську діяльність. В ході проведення перевірки, було виявлено факт відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію щодо тридцяти шести партій товару.

За результатами перевірки було складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 000247 від 09.07.2013 року, на підставі якого начальником Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області Байло В.А. 25 липня 2013 року була винесена постанова про накладення стягнення, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 000182, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3133, 90 гривень. Позивач зазначив, що він є платником єдиного податку та згідно вимог Податкового кодексу України звільнений від обов'язку ведення книги обліку доходів та витрат, відповідно до неї могли бути застосовані штрафні санкції виключно у розмірі 85,00 грн. З огляду на викладене у адміністративному позові, позивач вважає, що постанова № 000182 від 25.07.2013 року в частині накладення на ФОП ОСОБА_4 штрафу є незаконною та прийнятою з порушенням норм чинного законодавства, тому просить суд визнати її протиправною та скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити на підставі викладених у позові фактів.

Представник відповідача у запереченнях на адміністративний позов та у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що дії Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області під час проведення перевірки, складання акту перевірки та застосування у відношенні позивача штрафної санкції, в повній мірі відповідають вимогам діючого законодавства України. Тому просить суд відмовити позивачці в позові.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1, позивач з 01.01.2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та зареєстрований як юридична особа в установленому законом порядку.

09.07.2013 спеціалістами відповідача була проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» ФОП ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

Позапланова перевірка проводилась на підставі звернення, споживача ОСОБА_7 від 06.06.2013, згоди Держспоживінспекції України на проведення позапланової перевірки від 17.06.2013 № 01/7-5364-2013, наказу відповідача від 08.07.2013 № 179 та направлення на проведення перевірки № 000417 від 08.07.2013.

Так, перевіркою було встановлено, що позивачем здійснюється реалізація товару без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації в обсязі передбаченому законодавством у будь-якій наочній формі, що забезпечує можливість його свідомого і компетентного вибору. Товар не мав відповідного маркування про найменування підприємства виробника, його місцезнаходження, дату виготовлення та надійшов до продажу без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують його якість та безпеку, що було відображено в пунктах 1 - 36 додатку № 7 до акту перевірки від 09.07.2013.

За результатами перевірки було складено акт № 000247 від 09.07.2013 року, відповідно до якого встановлено порушення законодавства про захист прав споживачів, відповідальність за які передбачена п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

За наслідками акту перевірки № 000247 від 09.07.2013 року, Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, відповідно до п.7 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» була розглянута справа та прийнята постанова про накладення стягнень від 25.07.2013 року № 000182 на позивача за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у вигляді штрафу в розмірі 3133, 90 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У відповідності до частини 3 статті 5 Закону України від 12.05.1991 №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII) захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно зі статтею 26 Закону №1023-XII спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого указом Президента України № 465/2011 від 13 квітня 2011 року, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (надалі - Держспоживінспекція України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з пункту 7 вищевказаного Положення, а також пункту 1 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №206 від 09 листопада 2011 року (далі - Положення № 206) Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження через територіальні інспекції.

Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 розділу 6 Положення № 206 Інспекції Держспоживінспекції України мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг.

При цьому, у відповідності з частиною 1 Закону №877-V заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №877-V планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду (контролю) до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.

Відповідно до частини 6 статті 7 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Відповідно до пунктів 3, 7 частини 1 статті 23 Закону №1023-XII у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність, зокрема: за реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок накладення та стягнення штрафів уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів з суб'єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1177 (далі - Положення №1177).

Так, відповідно до пункту 4 Положення №1177 рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономрозвитку.

Законом України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон) врегульовані відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлені права споживачів, а також визначені механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

На підставі статті 26 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів. Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом на відповідача покладено обов'язок перевіряти суб'єктів господарювання на предмет дотримання законодавства про захист прав споживачів і визначених законодавством перешкод для проведення перевірки позивача у відповідача не було.

Статтею 15 Закону передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Правила торговельного обслуговування населення визначають загальні умови провадження торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування громадян, які придбавають товари для власних побутових потреб у підприємств, установ, організацій незалежно від організаційно-правової форми і форм власності, фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України (далі - суб'єкти господарювання).

Згідно з пунктом 17 Правил забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість та безпеку.

Підпунктом 1 пункту 21 цих Правил суб'єкт господарювання зобов'язаний, зокрема, надавати споживачеві у доступній формі необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари.

Виявлені відповідачем факти порушення вищевказаних положень законодавства, зафіксовані в акті перевірки, це - відсутність необхідної, доступної та своєчасної інформації на продукцію.

При цьому, за порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» суб'єкти господарювання несуть відповідальність, яка передбачена статтею 23 Закону.

У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 7); реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 10).

Як встановлено судом, позивач є платником єдиного податку, а відповідно до положень статті 296 Податкового кодексу України, яка регулює ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку, платники єдиного податку ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1 - 296.1.3 цього пункту. Відповідно до п.п.296.1.1 п.296.1 ст.296 Податкового кодексу України, платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

З аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у позивача наявний обов'язок щодо ведення книги обліку доходів, в той час як згідно п.п.296.1.2 п.296.1 ст.296 Податкового кодексу України, платники єдиного податку третьої та п'ятої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Таким чином, при визначенні суми штрафної санкції, відповідач повинен був виходити з того, що, відповідно до закону позивач не веде обов'язковий облік доходів і витрат, та повинен був застосувати у відношенні ФОП ОСОБА_4 штрафну санкцію у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, оскільки вона не веде книгу витрат.

Суд зазначає, що згідно п. 5 підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України - «Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року», отже на час винесення постанови штрафна санкція повинна була складати 85,00 грн.

Таким чином, з огляду на встановлені перевіркою факти порушення позивачем Закону України «Про захист прав споживачів» та фактичні обставини у справі, суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про накладення стягнень від 25.07.2013 року № 000182 на позивача в частині застосування штрафу у розмірі 3133, 90 грн., та залишення її без змін в частині 85,00 грн.

З огляду на встановлені судом факти, Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області було не доведено правомірність визначення суми штрафної санкції у відношенні ФОП ОСОБА_4

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність винесення ним оскаржуваної постанови.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов позивача задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області Байло В.А. від 25.07.2013 № 000182 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штрафу у розмірі 3048, 90 грн.

В іншій частині позовних вимог позивачу - відмовити.

Стягнути з державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 165, 57 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Нестеренко