Рішення № 39171814, 05.06.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р.Справа № 922/5074/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків про стягнення 3315730,77 грн. за участю представників сторін:

позивача - Гринько О.А., довіреність № 14-126 від 13.05.2014 року;

відповідача - Радигін Є.С., довіреність від 01.09.2012 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" основний борг в сумі 2236954,16 грн., пеню в сумі 356806,35 грн., 7% штрафу у сумі 573341,34 грн., інфляційних витрат в сумі 9719,55 грн., 3 % річних в сумі 138909,37 грн. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 66314,62 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 січня 2014 року по справі №933/5074/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Харківського обласного Комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" про стягнення коштів була призначена судово-економічна експертиза та доручено її проведення Науково-дослідницькому експертно-криміналістичному центру ГУМВС України в Харківській області, провадження по справі зупинено до закінчення судової експертизи, а матеріали справи № 922/5074/13 направлені до Науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру ГУМВС України в Харківській області для проведення судово- економічної експертизи.

28 квітня 2014 року справу № 922/5074/13 було повернуто до господарського суду Харківської області з наданим по справі висновком.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 травня 2014 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання на 05 червня 2014 року.

04 червня 2014 року від відповідача надійшо уточнення відзиву та надання додаткових документів за вх. № 18666, який долучений судом до матеріалів справи.

Позивач в судовому засіданні 05 червня 2014 року підтримує позовні вимоги, просить задовольнити позов в повному обсязі, повідомив, що заперечує проти зменшення розміру пені, штрафу та відстрочення виконання рішення суду.

Відповідач в судовому засіданні 05 червня 2014 року надав відзив, в якому зазначив, що сплатили основну суму боргу в розмірі 2236954,16 грн., просить застосувати строк позовної давності до частини нарахованої пені, а саме 12619,37 грн., зменшити розмір пені та штрафу на 90%, повідомив, що заперечує проти нарахування інфляційних в сумі 8858,09 грн. та просить суд відстрочити виконання рішення суду на один рік.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивачем) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфракструктури території" (відповідачем) був укладений Договір № 14/2336/11 на купівлю-продаж природного газу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1. 1. Договору, продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 та у 2012 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організацями, а Покупець зобов'язується прийняти та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Згідно до п. 1.2. Договору, газ що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Відповідно до п. 2.1. Договору, продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 29716,0 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

Відповідно до п. 3.1. Договору, Продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Відповідно до п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач поставив протягом жовтня 2011 року-грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 34044329,41 грн., що підтверджується актами-приймання передачі доданих до матеріалів справи.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач в порушення умов Договору частково сплатив кошти за поставлений природний газ на загальну суму 31807375,25 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок неповної оплати відповідачем за поставлений природний газ відповідно до умов Договору, утворилась заборгованість у розмірі 2236954,16 грн., що і стало підставою щодо звернення позивачем до господарського суду з позовною заявою за захистом свого права.

Однак, як свідчать матеріали справи, під час розгляду даного спору, відповідач надав платіжне доручення № 140 від 01.04.2014 року про сплату основної суми заборгованості у розмірі 2236954,16 грн., що дає суду підстави припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу за відсутності предмету спору на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 356806,35грн. та 7 % штрафу у розмірі 573341,34 грн., а також даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, п.7.2. договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору він у безпосередньому порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% суми простроченого платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 356806,35 грн.

Однак, відповідач у своєму відзиві на позов заперечує проти задоволення вказаної суми та просить суд застосувати позовну давність.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення цього рішення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а щодо стягнення пені - один рік (ст. 257, ч.2 ст. 258 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позивної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності щодо часткового нарахування пені в сумі 12619,37 грн.

Позивачем в свою чергу не наведено жодної поважної причини пропуску зазначених строків.

Суд, вважає за необхідне застосувати за заявою відповідача позовну давність щодо частини пені у розмірі 12619,37 грн.

Отже, перерахувавши суму пені відповідно до діючого законодавства, судом встановлено, що сума пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором складає 344186,98 грн.

Водночас, суд перевіривши розрахунок щодо нарахування 7% штрафу, дійшов висновку, що період нарахування та розрахунок суми визначені вірно, відповідно до діючого законодавства та становить 573341,34 грн.

Однак, як вбачається з наданих до суду доказів, першочерговим завданням та ціллю Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (відповідача) є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплопостачання у вигляді опалення та гарячого водопостачання усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства. Відповідач є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності.

Відповідач не є організацією, метою створення якої є отримання прибутку. Фінансування останнього здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів. Діючи тарифи не підвищуються, а різниця в тарифах відповідачу не виплачується. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво.

Як вбачається з матеріалів справи,в тому числі з балансу підприємства, розмір останнього затвердженого обсягу заборгованості за минулі роки (2009р.-2013р.) з різниці в тарифах на теплову енергію по усіма з районів постачання теплової енергії склав суму у розмірі 49583778,73 грн., це без врахування 4 кварталу 2013 року та 1 кварталу 2014 року. Загальний обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію склав суму у розмірі 35717438,00 грн. з урахуванням отриманих субвенцій у 2014 році на покриття тарифів у сумі 22538882,78 грн. Обсяг заборгованості з різниці в тарифах на 01.05.2014 року: за послуги з водовідведення надані населенню склав суму у розмірі 4395718,33 грн., за послуги з водопостачання надані населенню склав суму у розмірі 8044821,00 грн., за послуги з водовідведення, з водопостачання та теплопостачання надані бюджетним установам та іншим споживачам склав суму у розмірі 94,3 млн.

Водночас, фінансовий стан підприємства підтверджується висновком експерта № 7 від 24.04.2014 року, в якому зазначено наступне:

- тарифи на теплопостачання для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання у період опалювального сезону 2011-2013 року та дії Договору № 14/2336/11 від 30.09.2011 року не покривають фактичні витрати відповідача на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності як на початок дії договору, так і особливо в період закінчення постачання за договором - на кінець 2012 року нижче нормативного значення. Коефіцієнт маневрування власних оборотних засобів має від'ємне значення, що свідчить про недостатність власних коштів для формування необоротних активів і як наслідок - дефіцит власних оборотних коштів. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних засобів є від'ємним, це означає, що у підприємства в обігу знаходиться більше позикових коштів, ніж власних. До таких негативних наслідків призвела збиткова діяльність підприємства та наявність значних поточних зобов'язань. Отже, фінансова стійкість підприємства є низькою, що створює передумови для їх кризового становища;

- згідно розрахованих економічних показників відповідач у період постачання газу за Договором № 14/2336/11 від 30.09.2011 року мав можливість розрахуватися за поставлений природний газ у повному обсязі лише за умови взяття на себе зобов'язань за кредитними договорами (залучення позикових коштів), або за умови отримання бюджетних коштів. В цілому, збільшення позикового капіталу не сприяло б покращенню зазначених економічних показників господарсько-фінансової діяльності підприємства, а навпаки, - до їх погіршенню.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені та 7% штрафу на 90 %, а саме стягнути з відповідача пеню у розмірі 34418,70 грн. та 7% штрафу у розмірі 57334,14 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань за Договором № 14/2336/11 на купівлю-продаж природного газу 3% річних у розмірі 138909,37 грн. та інфляційних витрат у розмірі 9719,55 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що позивач при нарахуванні зазначених сум для розрахунку інфляційного відшкодування визначив період з листопада по грудень 2012 року, без урахування періоду з січня 2013 року по день звернення позивача до суду, а період нарахування 3% річних - з 29 жовтня 2012 року по 30.09.2013 року, тобто 3% річних у сумі 138909,37 грн. розраховані вірно (за увесь час прострочення відповідачем платежів), а період нарахування інфляційних втрат не відповідає вимогам ст. 625 ЦК України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат. За розрахунком суду, з урахуванням індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію), знецінення національної валюти починаючи з 2013 року та на час звернення позивача до суду не відбулось. А відтак, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 861,46 грн., в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 8858,09 грн. слід відмовити.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 138909,37грн.

Суд, дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення на один рік, зазначає наступне.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом (п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 р. N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України").

З вищенаведеного вбачається, що відстрочка виконання рішення можлива у виняткових випадках та при наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996р. N 02-5/333, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, відповідач довів суду факт наявності виняткових випадків та обставини, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання прийнятого рішення. На підставі вказаного, суд частково задовольняє вказане клопотання та відстрочує виконання рішення до 31.12.2014 року.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 267, 526, ч.1 ст. 530, 549, ч. 3 ст. 551, ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задовольнити. Зменшити розмір стягнення штрафних санкцій на 90%.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задовольнити частково. Відстрочити виконання рішення до 31 грудня 2014 року.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (адреса: 61022, м. Харків, пл. Свободи 5, Держпром, 3 під`їзд, 5 поверх, код ЄДРПОУ 03361721, р/р 260033013298 в ХОУ АТ "Ощадбанк" , МФО 351823) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 03361721, р/р 26002301921 в ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 300012)- пеню у розмірі 34418,70 грн., 7% штрафу у розмірі 57334,14 грн., 3% річних в розмірі 138909,37 грн., інфляційних втрат у розмірі 861,46 грн., судового збору у розмірі 65885,08 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 2236954,16 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

Відмовити в стягненні інфляційних витрат в розмірі 8858, 09 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 322387,65 грн. та 7% штрафу у розмірі 516007,20 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 10.06.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/5074/13