Ухвала суду № 39167043, 04.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/800/19334/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 року

у справі № 2а-5028/10/2170

за позовом відкритого акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат» (далі - позивач, ВАТ «ХБК»)

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ВАТ «ХБК» звернулось у вересні 2010 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Херсоні про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення 08.09.2010 року № 0000191500/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку у загальній сумі 3 272 055,29 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 2 202 836,31 гривень та штрафними санкціями в розмірі 1 069 218,98 гривень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 року постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 року скасована та прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Державна податкова інспекція у м. Херсоні підлягає заміні її правонаступником Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ВАТ «ХБК» зареєстровано юридичною особою 16.04.1996 року виконкомом Херсонської міської ради шляхом перетворення державного підприємства «Херсонський бавовняний комбінат» у ВАТ. Підприємство взято на облік платником податків у ДПІ у м. Херсоні.

Позивачем до податкового органу подані податкові розрахунки земельного податку на 2007 та 2008 роки із зазначенням площ та місця розташування земельних ділянок, основного цільового призначення, категорії, назви правовстановлюючих документів, кадастрового номеру, грошової оцінки та сумою нарахованого земельного податку.

Податковим органом проведена документальна невиїзна перевірка податкового розрахунку земельного податку, за наслідками якої складено акт від 09.07.2010 року № 3130/15-3/00306710.

Висновки акту перевірки були підставою для складення спірного податкового повідомлення-рішення про збільшення зобов'язань позивача із земельного податку.

Невиїзна документальна перевірка від 09.07.2010 року провадилась у зв'язку з тим, що позивач не надав в установлені строки податкового розрахунку (декларації ) про нарахування земельного податку за 2009-2010 роки, а підставою визначення зобов'язань з цього податку були дані про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки позивача, наданої управлінням Держкомзему у м. Херсоні від 10.03.2010 року № 01-451.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з відповідачем про те, що разом із переходом права на користування земельною ділянкою переходить і обов'язок сплачувати земельний податок з дня фактичного перебування землі у користуванні, оскільки, закон не передбачає звільнення від сплати земельного податку землекористувачів у разі відсутності документів, які б підтверджували право користування. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як особа, яка здійснює фактичне використання земельних ділянок, зобов'язаний сплатити земельний податок з урахуванням грошової оцінки цих земельних ділянок, відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про плату за землю» незалежно від обставин, з якими законодавство пов'язує виникнення права на користування або власність на землю. Відсутність даних у державному земельному кадастрі щодо земельних ділянок, що знаходяться під будівлями та спорудами, у даному випадку не може бути підставою для звільнення від сплати земельного податку, оскільки, така відсутність зумовлена не зверненням позивача до місцевої ради з клопотанням про оформлення правовстановлюючих документів.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позовних вимог повністю, виходив з наступного.

Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року № 2535 (далі - Закон № 2535) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному законом.

По населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою ст. 7 Закону № 2535.

Згідно ст. 7 Закону № 2535 встановленні частиною другою цієї статті ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про державний бюджет України на відповідний рік, а по земельних ділянках населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь), де не встановлена грошова оцінка, ставки земельного податку диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що встановленні у частинах 2 та 3 зазначеної статті, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

Згідно ст. 1 Закону № 2535 податок - це обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Згідно ст. 13 Закону № 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки

Згідно ст. 14 Закону № 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Згідно ст. 15 Закону № 2535 власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до п. 2 Порядку подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом ДПА України від 26.10.2001 року № 434, розрахунок податку складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на 1 січня поточного року і пороку подається власниками землі та/або землекористувачами до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 лютою поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Частинами 1 та 2 ст. 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Аналізуючи зазначені норми апеляційний суд дійшов вірного висновку, що умовою існування обов'язку сплачувати земельний податок є наявність права власності або користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що документів, які б підтверджували наявність у позивача права власності на землю або права постійного користування землею, договорів оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, а також даних державного земельного кадастру про зареєстровані на ім'я ВАТ «ХБК» земельні ділянки відповідачем судам попередніх інстанцій надано не було.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-ІІІ) податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Відповідно до п. 6.1 Закону № 2181-ІІІ (в редакції діючої на момент виникнення правовідносин), у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Відповідно до ч. 2 Порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів, затвердженого Постановою КМ України від 24.10.2001 року № 1387, у разі коли платник податків не сплачує в установлені терміни узгоджену суму податкового зобов'язання, контролюючий орган складає подання за зразком згідно з додатком 1 Подання повинно містити інформацію, необхідну для формування податкової вимоги, і може складатися щодо одного платника податків або декількох платників податків за умови їх обліку в одному податковому органі.

Згідно з пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Згідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Здійснити заміну сторони у справі - Державної податкової інспекції у м. Херсоні її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 року у справі № 2а-5028/10/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько