Ухвала суду № 39166993, 05.06.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"05" червня 2014 р. Справа № 806/6368/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

при секретарі Зеліковій О.В. ,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" березня 2014 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід".

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 17 березня 2013 р. № 000067222 та № 000068222.

Відшкодовано з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" 2294,00 грн. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам, встановленим під час перевірки, та судом не прийнято до уваги, що товариством порушено вимоги Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та вимоги Податкового кодексу України.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що посадовими особами Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області за результатами планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства, за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2012 р., складено акт № 824/22-2/34900785/0110 від 15 лютого 2013 р. (том 1, а.с. 11-49)

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід":

1) пп. 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9, 139.1.12 п. 139, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) та пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в загальній сумі 363160,00 грн., в тому числі: 2010 рік (4 квартал) - 11837,00 грн., 1 квартал 2011 року - 54092,00 грн., 2 квартал 2011 року - 123822,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 193771,00 грн., 2-4 квартал 2011 року - 297231,00 грн.;

2) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), ст. 3, ст. 4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в загальній сумі 140214,00 грн., в тому числі: жовтень 2010 року - 4316,00 грн., листопад 2010 року - 2922,00 грн., грудень 2010 року - 3778,00 грн., березень 2011 року - 10275,00 грн., червень 2011 року - 36675,00 грн., вересень 2012 року - 82248,00 грн.

17 березня 2013 року, за результатами розгляду акту перевірки, Житомирською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 000067222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 366120,00 грн., у тому числі: 363160,00 грн. - за основним платежем та 2960,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 000068222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 163532,00 грн., у тому числі: 140214,00 грн. - за основним платежем та 23318,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1, а.с. 86, 87).

Суд першої інстанції перевіряючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень прийшов до висновку, що їх прийнято всупереч вимог чинного законодавства та без урахування первинних документів, які було надано під час перевірки, що надавали позивачу право на формування податкового кредиту та сум грошових зобов"язань з податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи убачається, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 17 березня 2013 р. № 000067222, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 366120,00 грн., у тому числі: 363160,00 грн. - за основним платежем та 2960,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями стало те, що товариством порушено вимоги пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України. Саме вказані порушення стали підставою для невизнання контролюючим органом на цій підставі у складі валових витрат на придбання товарів (спецій, комп'ютерної техніки), отриманих від ТОВ "ТД "Квітень" в сумі 187161,00 грн., ТОВ "Авіо Плюс" в сумі 17168,00 грн. та ТОВ "Фудз Сервіс" в сумі 1000429,00 грн. Окрім того, на думку податкового органу, правочини, укладені із зазначеними контрагентами, є нікчемними.

Зазначені обставини спростовано судом першої інстанції у спосіб, визначений чинним законодавством, оскільки такі висновки податкового органу не відповідають Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пунктам 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Щодо господарських відносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "Авіо Плюс" судом першої інстанції встановлено, що відповідно до податкової накладної № АВ-0002687 від 04 березня 2011 р. та податкової накладної № 5 від 04 березня 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо Плюс" візок несамохідний L23 гідравлічний, DATEX FP3530T (N), процесор Intel Core 2 Duo LGA 775, принтер лазерний HP LaserJet М1120N, факс Panasonic KX-FT988 UA-B, процесор ADM Sempron LE-140, монітор TFT LCD 19 LG (том 1, а.с. 95, 96).

Доводи податкового органу, зазначені в акті перевірки (стор.5) що по вказаній господарській операції товариством надано до перевірки видаткові накладні, у яких відсутні підписи осіб, які приймали участь у прийманні-передачі товару, відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у прийомі товару, що не дає змогу підтвердити фактичне отримання вказаних товарів та їх переміщення, обгрунтовано не прийнято судом ло уваги, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що реальність отримання приданих товарів у товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо Плюс" підтверджується товаро-транспортною накладною № АВ-0002687 від 04 березня 2011 р. (том 35, а.с. 177), платіжним дорученням № 269 від 25 березня 2011 р. (том 35, а.с. 178) та актом про введення в експлуатацію основних засобів підприємства та закріплення їх за матеріально-відповідальними особами від 09 березня 2011р., відповідно до якого комісією Товариства установлено та налагоджено основні засоби, які були придбані по накладній № АВ-002687 від 04 березня 2011 р. (том 1, а.с. 94)

Отже, факт придбання, отримання та використання придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіо Плюс" техніки підтверджується переліченими вище первинними документами, копії та оригінали яких містяться в матеріалах справи і є підставою для формування позивачем валових витрат, оскільки за своїм змістом та формою оформлені згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні документи у даному випадку оцінені судом першої інстанції з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, є слушним посилання суду на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо господарських відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень" судом першої інстанції встановлено, що 01 квітня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" (Покупець) укладено договір поставки № 1-0004А (том 1, а.с. 104-105).

Відповідно до умов даного договору Постачальник зобов'язується протягом дії цього договору поставити та передати Покупцеві у власність товар, а Покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених цим Договором. Предметом поставки є товар, що вказується в накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Реальність отримання приданих товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Квітень" підтверджується товаро-транспортними накладними (том 37, а.с. 203-238), витягом з журналу довіреностей (том 38, а.с. 9-14), платіжними дорученнями (том 35, а.с. 179-223), податковими та видатковими накладними, які були досліджені перевіряючими під час проведення перевірки (додаток до акту № 5).

Окрім того, представниками позивача, при розгляді справи судом першої інстанції, надано до матеріалів справи оригінали видаткових накладних, які підтверджують реалізацію придбаної продукції у товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" іншим контрагентам позивача (том 2- 24, том 25 а.с. 1-86, том 26-34, том 35 а.с. 164), що спростовує доводи податкового органу про відсутність належно оформлених первинних документів, з яких неможливо встановити осіб, які приймали участь у прийманні-передачі товару та ідентифікувати особу, яка брала участь у прийомі товару, а також, документів, що підтверджують фактичне отримання вказаних документів, їх переміщення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що факт придбання, отримання та реалізації придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень" товарів підтверджується переліченими вище первинними документами, копії та оригінали яких містяться в матеріалах справи і є підставою для формування позивачем валових витрат.

По господарських відносинах позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" судом першої інстанції встановлено, що 01 січня 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" (Дистрибутор) укладено договір дистрибуції № 9725 (том 1, а.с. 106-108).

Відповідно до умов даного Договору, Постачальник зобов'язується передати на умовах цього Договору продовольчу продукцію (надалі - товар) у власність Дистрибутора, а Дистрибутор зобов'язується прийняти товар у власність та сплатити за нього обумовлену цим договором грошову суму.

Згідно пункту 5.1 Договору, сторони застосовують до цього договору такі умови поставки - Поставка товару зі складу Постачальника в пункт доставки транспортом та за рахунок Постачальника.

На виконання умов даного Договору, товариством з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" передано у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" продовольчу продукцію, що підтверджується видатковими накладними, товаро-транспортини накладними (том 36, а.с. 1-250, том 37 а.с. 197).

Оплату за отриманий товар підтверджують копії платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи (том 35, а.с. 224-243).

Крім того, представниками позивача надано до матеріалів справи оригінали видаткових накладних, які підтверджують реалізацію придбаної продукції у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" іншим контрагентам позивача (том 2- 24, том 25 а.с. 1-86, том 26-34, том 35 а.с. 164)

Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції, що факт придбання та реалізації отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" товарів підтверджується переліченими вище первинними документами, копії та оригінали яких містяться в матеріалах справи і є підставою для формування позивачем валових витрат.

Доводи податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіо Плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд", обґрунтовано відхилено судом першої інстанції.

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Проте, податковим органом як під час проведення перевірки так і під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіо Плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Квітень", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудз Трейд" вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також, податковим органом, не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. За таких обставин, висновок відповідача про фіктивність господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Враховуючи викладене, посилання податкового органу на нікчемність правочину не відповідає матеріалам справи та не узгоджується з приписами ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки реальне настання правових наслідків за визначеними відповідачем нікчемними угодами, підтверджено тим, що за цими угодами контрагент виконав повністю взяті на себе зобов'язання та всі господарські операції підтверджені первинними документами, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Досліджені судом первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача, а тому, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що на час господарських взаємовідносин з позивачем відомості про зазначених контрагентів були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак, відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" такі відомості вважаються достовірними та можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Також, перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при віднесенні балансової вартості запасів до валових витрат на загальну суму 81328 грн., в тому числі: по журналу ордеру "Головна книга" встановлено, що при визначенні приросту (убутку) не враховано вартість ТМЦ, які рахувались в сумі 19187 грн. по Вінницькій філії TOB "Вендіно-Захід", не враховано вартість ТМЦ, які були повернуті покупцем на загальну суму 62140 грн., та рахувались по Дт-36 розрахунки з покупцями (Додаток 15), судом першої інстанції встановлено, що відповідачем зроблено не мотивований та не підтверджений висновок про заниження позивачем показників у рядку 01.2 Декларації "приріст балансової вартості запасів" на суму 81328,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті:

ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої вартості однорідних запасів;

вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. N 246 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за N 751/4044.

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 9, для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно - правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

- поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (пункт 8 П (С)БО).

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат (пункт 9 П(С)БО 9):

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9;

інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Тобто, при придбанні запасів їх вартість відноситься до складу валових витрат по першій події (по оплаті чи отриманні товару), коли запаси оплачені і оприбутковані на їх вартість збільшується балансова вартість запасів, при передачі запасів в експлуатацію балансова вартість запасів зменшується.

При цьому, досліджуючи питання правомірності віднесення балансової вартості запасів до валових витрат чи доходів, контролюючому органу слід встановити позитивною чи від'ємною є різниця вартості запасів на кінець звітного періоду, чи визначено приріст (убуток) балансової вартості запасів на підставі даних бухгалтерського обліку, з урахуванням їх аналізу запасів на предмет отримання (відвантаження) запасів.

Відповідно до п. 5.2 розділу ІІ "Зміст акта (довідки) документальної перевірки" Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. N 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України12 січня 2011 р. за N 34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

- у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, в порушення п. 5.2. вказаного Порядку, акт перевірки не містить посилання на договори, на підставі яких здійснювалося переміщення товару від Зберігача для Поклажодавця, посилання на первинні бухгалтерські документи, які підтверджували факт зберігання товару, відсутні посилання на документи, які підтверджують факт повернення товару. Отже, висновки відповідача про заниження позивачем показників у рядку 01.2 Декларації "приріст балансової вартості запасів" на суму 81328,00 грн. Не мотивовані та не підтверджені ні під час перевірки, а так само при розгляді справи судом першої інстанції.

Також, перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо порушення Товариством пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135 ст. 135 ПК України, внаслідок чого до складу валового доходу по рядку 03 Декларацій "Інші доходи" не включена прострочена кредиторська заборгованість в сумі 27301,75 грн. в 2-4 кварталах 2011 р., суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у позивача були відсутні підстави для віднесення до складу валових доходів кредиторської заборгованості.

Відповідно до пп.14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення

Як встановлено судом першої інстанції, 01 березня 2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" та приватним підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № КА-1/07.

21 травня 2007 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до даного Договору, відповідно до якої доповнили договір пунктом 3.7 наступного змісту: "Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України Сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі цього договору до 10 років".

Статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" та приватний підприємець ОСОБА_3 додатковою угодою № 1 від 21 травня 2007 р. збільшили строк позовної давності, вимога ПП ОСОБА_3 до товариства не направлялась, а тому є правильними висновки суду першої інстанції, що у позивача відсутні підстави для віднесення до складу валових доходів кредиторської заборгованості.

Щодо порушення пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України з приводу включення до складу витрат маркетингові послуги, послуги по перевезенню, послуги по технічному обслуговуванню кавових автоматів, які отримувались від платників єдиного податку - приватних підприємців на протязі 2-4 кварталу 2011 року всього в сумі 232193,00 грн., судом першої інстанції встановлено, що на дату проведення перевірки пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 ПК України був виключений Законом України від 4 листопада 2011 р. N 4014-VI, а тому у контролюючого органу не було підстав для донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток за його порушення Товариством.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Так, підпунктом 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Проте, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" від 4 листопада 2011 р. N 4014-VI, підпункт 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - виключено. Даний Закон набрав чинності з 1 січня 2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, судом першої інстанції спростовано висновки податкового органу (стор.18 акту) про порушення позивачем пп. 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо віднесення до складу витрат витрати на придбання товарів не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, в результаті чого підприємством зайво задекларовано за 4 квартал 2011 року суму витрат 10442,00 грн.

Зокрема, податковий орган посилається на те, що порушення даних норм ПК України виникло у зв'язку з тим, що Товариством до задекларованого в р. 05.1 "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" Декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ-IV квартали 2011 року суму 21258918,00 грн., та згідно Додатку СВ до рядка 05.1 Декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ-IV квартали 2011 року суму 21258918,00 грн., проте в р. 05 "Витрати операційної діяльності" Декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ-IV квартали 2011 року платником задекларовано суму 21269360,00 грн.

Так, судом першої інстанції встановлено, що зайво задекларовані за 4 квартал 2011 року витрати в розмірі 10442,00 грн. фактично є різницею суми витрат, відображених у рядках 05.1 "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" та 05 "Витрати операційної діяльності".

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п. 138.6 ст. 138.6 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Алгоритмом складання Податкової декларації з податку на прибуток підприємства визначено, що у рядку 05 Декларації відображаються витрати операційної діяльності, визначені з урахуванням вимог пп. 138.1.1 ПКУ. Зокрема, відображається сума:

собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

витрат банківських установ;

витрат, не віднесених до складу витрат минулих періодів звітного податкового року у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, в разі, якщо такі витрати належать до собівартості продукції та підтверджені документами у звітному податковому періоді (п. 138.11 ПКУ).

У рядку 05.1 відображаються витрати, які включаються до собівартості виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.8 ПКУ). До них належать:

прямі матеріальні витрати, визначені з урахуванням вимог пп. 138.8.1 ПКУ;

прямі витрати на оплату праці, визначені з урахуванням вимог пп. 138.8.2 ПКУ, ст. 142 ПКУ;

амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, визначена з урахуванням вимог ст. 144- 146 ПКУ;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку та пп. 138.8.5 ПКУ;

вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, визначених з урахуванням вимог п. 138.9 ПКУ, пп. 138.8.3 - 138.8.4 ПКУ, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Виходячи із зазначених правових норм та аналізуючи Алгоритм складання Податкової декларації з податку на прибуток підприємства суд першої інстанції вірно зазначив, що рядок 05 "Витрати операційної діяльності" та рядок 05.1 СВ "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" можуть містити різні числові значення витрат, що і було відображено позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ-IV квартали 2011 року .

Однак, контролюючим органом в акті перевірки не досліджено, чи відображено позивачем у рядку 05 Декларації витрати, не віднесені до складу витрат минулих періодів звітного податкового року у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, в разі, якщо такі витрати належать до собівартості продукції та підтверджені документами у звітному податковому періоді. Окрім того, ні в суді першої та апеляційної інстанції, відповідачем не надано пояснень та доказів, на підставі яких, посадові особи податкового органу дійшли висновку про зайво відображені позивачем витрати в сумі 10442,00 грн.

Таким чином, контролюючим органом, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено, що підприємством зайво задекларовано за 4 квартал 2011 року суму витрат у розмірі 10442,00 грн., не підтверджених первинними документами. Докази на підтвердження даного порушення в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про збільшення ТОВ "Вендіно-Захід" сум грошових зобов'язань з податку на прибуток не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а також, суперечить встановленим у справі обставинам, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Так само, є вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 17 березня 2013 р. № 000068222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 163532,00 грн., не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та суперечить встановленим у справі обставинам.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 вказаного Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до пункту 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, виходячи з приписів зазначених правових норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції при розгляді справи безспірно встановлені обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару (спецій) у ТОВ "Торговий дім "Квітень" та комп'ютерної техніки у ТОВ "Авіо Плюс", на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту.

Зазначені господарські операції підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача, а тому, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Посилання податкового органу на порушення позивачем податкового законодавства при віднесенні сум ПДВ по господарській операції з ТОВ "Авіо Плюс", у зв»язку з перебуванням останього у стані "14", обґрунтовано не прийнято судом до уваги, оскільки зазначена обставина тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо даного Товариства і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо такого формування та має всі документальні підтвердження розміру своїх витрат.

Окрім того, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, ТОВ "Авіо Плюс" припинено, про що внесено відповідний запис про скасування держреєстрації 10 січня 2013 р. Тоді як, господарські операції між даним контрагентом та ТОВ "Вендіно-Захід" відбувались у березні 2011 року. Даних про те, що на зазначену дату підприємство не мало достатньої право та дієздатності не надано та не встановлено судом.

Також, не знайшли свого підтвердження і доводи податкового органу що до перевірки позивачем не було надано належним чином оформлених податкових накладних від ТОВ "Нестле Україна", ТОВ "Дружківська Харчосмакова Фабрика", ЗАТ "ДКХК" та ТОВ "Магур" (надані факсимільні копії накладних), що стало підставою для невизнання податкового кредиту за червень 2011 року в сумі 36675,00 грн. та вересень 2012 року в сумі 82248,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, листом від 01 лютого 2014 р. ТОВ "Вендіно-Захід", на запит органу доходів і зборів, окрім іншого, були надані оригінали податкових накладних по ТОВ "Нестле Україна", ТОВ "Дружківська Харчосмакова Фабрика", ЗАТ "ДКХК" та ТОВ "Магур" (том 38, а.с. 7).

Окрім того, при розгляді справи в суді першої інстанції, оригінали зазначених податкових накладних були оглянуті та їх копії приєднано до матеріалів справи, а саме:

- ТОВ "Нестле Україна" від 29.09.2012 р. № 39611 сума ПДВ - 43041,49 грн. (договір від 01.07.2011 р. № 110091), від 29.09.2012 р. № 39898 сума ПДВ - 39206,45 грн. (договір від 01.07.2011 р. № 110091), від 10.06.2011 р. № 0019775 сума ПДВ - 9154,99 грн. (договір від 26.12.2010 р. № 170010, том 1 а.с. 119-123), від 24.06.2011 р. № 0021486 сума ПДВ - 8601,15 грн. (договір від 26.12.2010 р. № 170010, том 1 а.с. 119-123). (том 1, а.с. 128-131);

- ТОВ "Дружківська Харчосмакова Фабрика" від 18.06.2011 р. № 1518 сума ПДВ - 8367,98 грн. (договір № 1/86-11 від 01.03.2011 р.) (том 1, а.с. 125);

- ЗАТ "ДКХК" від 16.06.2011 р. № 2361 сума ПДВ - 7345,41 грн. (договір № 22Д(10) від 02.08.2010 р., том 1 а.с. 115- 117) (том 1, а.с. 126-127);

- ТОВ "Магур" від 09.06.2011 р. № 75 сума ПДВ - 3204,59 грн. (договір № 010311 від 01.03.2011 р.) (том 1, а.с. 124).

Досліджені судом першої інстанції податкові накладні, отримані позивачем від ТОВ "Нестле Україна", ТОВ "Дружківська Харчосмакова Фабрика", ЗАТ "ДКХК" та ТОВ "Магур" оформлені належним чином і є підставою для формування податкового кредиту позивачем.

В свою чергу, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання товару у перелічених вище контрагентів, контролюючим органом визнані.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс до валових витрат вартість придбаних товарів у ТОВ "Авіо Плюс" та ТОВ "Торговий дім "Квітень", а відтак законно та у відповідності до приписів Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України включив сплачені суми податку на додану вартість в ціні таких послуг до складу податкового кредиту за жовтень-грудень 2010 року та березень 2011 року, зазначивши, що підставою для нарахування податкового кредиту є наявність податкових накладних, оформлених належним чином.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення, підстави для скасування якого відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" березня 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Н.М. Малахова

Повний текст cудового рішення виготовлено "06" червня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендіно-Захід" вул. Комерційна,4,м.Житомир,10001

3- відповідачу/відповідачам: Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014

4-третій особі: - ,