Ухвала суду № 39158944, 29.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13310/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення надміру сплачених коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про скасування рішення про коригування митної вартості товару №10025000/2013/600189/2 від 20 червня 2013 року, визнання митної вартості товарів до вантажно-митної декларації №100250000/2013/060351 та стягнення надміру сплачених коштів у розмірі 33 807, 69 грн. (6 501, 48 грн. - державне мито, 27 306, 21 грн. - податок на додану вартість).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів від 20 червня 2013 року № 100250000/2013/600189/2 Київської регіональної митниці, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Київська міжрегіональна митниця Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 17.03.2011р. №SMA 16, укладеного між компанією «ZNEJIANG FIRSD GROUP CO. LTD» (Китай) та ТОВ «Софіт-Люкс» та додаткової угоди №1 від 18.02.2013р. до нього, до Київської регіональної митниці, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів, декларантом позивача подано митну декларацію від 17.06.2013р. №100250000/2013/060351 та документи з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товарів.

Митна вартість товарів була визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

З матеріалів справи вбачається, що для підтвердження заявлених відомостей позивачем було подано наступні документи: контракт SMA16 від 02.04.2012р.; інвойс 2012F037A142 від 25.04.2013р.; довідка з банку №27/20-244 від 01.06.2013р.; довідка про транспортні витрати від 03.06.2013р.; додаткова угода №1 від 18.02.2013р.; договір про транспортно-експедиційні послуги 08/01/2103 від 08.01.2013р.; інвойс за транспортно-експедиційні послуги НК0604 від 24.05.2013р.; сертифікат походження ССРІТ125438801 від 14.05.2013р.; експортна декларація 31012030519271817 від01.06.2013р.; CMR 0801 від 14.06.2013р.; коносамент ZENNLAQB317324 від 01.05.2013р.; пакувальний лист 2012F037A142 від 25.04.2013р.

За результатами розгляду поданих до митного оформлення документів відповідач витребував від позивача додаткові документи (товаросупровідні документи відповідно до п. 4.6 Контракту, а саме: інвойс, коносамент, експортну декларацію, сертифікат походження, технічний паспорт), про що свідчить наявна в матеріалах справи копія електронного повідомлення від 17.06.2013р.

Позивачем на запит митного органу було надано додатково: виписки з бухгалтерської документації, копії сторінок каталогу виробника товару, висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, калькуляції від виробника, прайс-лист від виробника.

Одержавши вказані вище документи, митний орган дійшов висновку про те, що вони не містили всіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а також містили розбіжності.

У зв'язку з цим, Київською регіональною митницею, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів, було прийнято рішення № 10025000/2013/600189/2 від 20 червня 2013 року про коригування митної вартості товарів за шостим (резервним) методом .

Вважаючи вказане рішення відповідачів протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої прийшов до висновку про протиправність рішення відповідача № 10025000/2013/600189/2 від 20 червня 2013 року про коригування митної вартості товарів за шостим (резервним) методом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, Митного Кодексу та законів України.

Статтею 259 Митного кодексу України (далі - МК України) передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з частинами 1-3 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з ч. 2 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.5 ст. 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно ст. 262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до ч. 1 статті 265 МК України митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Статтею 266 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, можна здійснювати за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» № 339 від 09.04.2008 року встановлено, що контроль за правильністю визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення здійснюється митним органом шляхом: проведення: перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і відомостей, що необхідні для здійснення митного контролю, згідно з Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року N 1766; усного опитування посадових осіб підприємств і громадян, а також консультацій з декларантом з метою обміну інформацією, що стосується певної зовнішньоекономічної операції та впливає на митну вартість товарів; митного огляду товарів для визначення характеристик, які впливають на рівень їх митної вартості; співставлення рівня заявленої митної вартості товарів з: рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено; наявною у митного органу інформацією про рівень цін на такі товари або вартість прямих витрат на їх виробництво, у тому числі сировини, матеріалів та/або комплектувальних виробів, які входять до складу товарів; 3) застосування інших передбачених Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи форм контролю. Послідовність дій посадових осіб митного органу під час здійснення передбаченого цим пунктом контролю та оформлення результатів такого контролю визначається Держмитслужбою.

Згідно із пунктами 13 та 14 постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» № 1766 від 20.12.2006 року декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується. У разі відмови подати додаткові документи декларант робить відповідний запис із зазначенням дати, прізвища та проставлення свого підпису на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості. Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 80 МК України у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про вантажно - митну декларацію» № 574 від 09.06.1997 року, встановлено, що митний орган відмовляє у прийнятті ВМД для оформлення з таких підстав: декларація подана без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення; декларація подана з порушенням вимог Митного кодексу України та цього Положення; наведений у декларації перелік відомостей не відповідає переліку відомостей, визначених Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації; електронна ВМД не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; ВМД на паперовому носії заповнена з виправленнями, крім змін та доповнень, внесених до декларації у порядку, встановленому Мінфіном. У разі відмови у прийнятті ВМД для оформлення посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови в прийнятті митної декларації в порядку, встановленому Мінфіном. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної ВМД надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби № 314 від 20.04.2005 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 року за № 439/10719 у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Форму Картки наведено в додатку до цього Порядку. Картка формується в електронному вигляді з використанням програмно-інформаційного комплексу «Відмова в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України» Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України посадовою особою митного органу, яка з огляду на обставини (заборону на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; відсутність документів, потрібних для здійснення митного оформлення чи пропуску товарів і транспортних засобів тощо) прийняла рішення про відмову. У Картці повинні бути в стислому вигляді зазначені причини відмови з посиланням на норми законодавства України, а також вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Аналіз наведених норм, а також положень зазначених вище Порядків дає підстави дійти висновку, що митні органи дійсно мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Разом з тим, доказів проведення процедури консультації матеріали справи не містять.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підстав для витребування у позивача додаткових документів на підтвердження митної вартості та коригування митної вартості товару у Київської міжрегіональної митниці Міндоходів не було, адже декларантом були надані усі документи, передбачені ст. 53 Митного кодексу України на підтвердження митної вартості ввезеного на митну територію товару.

При цьому, на вимогу митниці та підтвердження заявленої митної вартості позивачем надавались додаткові документи.

Аналіз наданих ТОВ «Софіт-Люкс» первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження митної вартості товарів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості доводів відповідача, що виробником товару виступає фірма «NINGBO JIANGBEI ELEX IMP. & EXP. CO. LTD», а контракт від 02.04.2012р. № SMA16 укладено з підприємством ZHEJIANG FIRSD GROUP CO. LTD, внаслідок чого прийнято рішення про коригування митної вартості. Так, оскільки відповідно до п. 4.14 контракту № SMA16 від 02.04.2012р. всі товари, які продавець постачає покупцю, виготовляються на підприємстві «NINGBO JIANGBEI ELEX IMP. & EXP. CO. LTD», про що було відомо відповідачу під час прийняття оскаржуваного рішення. Вказана обставина жодним чином не впливає на визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Крім того, експертним висновком Житомирської торгово-промислової палати № В-3063/2 від 17.06.2013р., копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що ринкова вартість імпортованих позивачем товарів не перевищує задекларованої позивачем митної вартості цих товарів.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, та, як суб'єкт владних повноважень - не довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

О.В. Карпушова

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.