Ухвала суду № 39158904, 04.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2014 рокусправа № 808/145/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря: Федосєєвої Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі №808/145/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Емсі» до про Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Емсі» (далі по тексту - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001892211 від 20.09.2012 року, № 0001902211 від 20.09.2012 року та № 0001912211 від 20.09.2012 року. (а.с.4-11)

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року відкрито провадження у справі №808/145/13-а. (а.с.1)

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що висновки в акті перевірки зроблені без врахування всіх наданих до перевірки первинних документів.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі №808/145/13-а адміністративний позов задоволено. (суддя - Артоуз О.О.) (а.с.230-235)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідач не довів правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач - Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі №808/145/13-а та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що не підтверджена сплата податкового зобов'язання постачальниками товару по ланцюгу проходження товарів, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

26 травня 2014 року на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за вх.№27585/14 надійшли заперечення позивача на апеляційну скаргу, в яких він, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі №808/145/13-а без змін.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, свого представника для участі у її розгляді не направив.

За таких обставин, з урахуванням думки представника позивача, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі підстави.

Відповідно до матеріалів справи, в період з 09 липня 2012 року по 20 липня 2012 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Емсі» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року, результати якої оформлено актом №184/22-1108/32419905 від 03 серпня 2012 року.

Висновками зазначеного акту встановлено порушення позивачем:

- п.п.5.2.1 п.5.2, абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, п.п.14.1.27, п. 14.1 ст.14, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) ТОВ «Емсі» неправомірно занижено податку на прибуток на загальну суму 314 223 грн., в т.ч. по періодах: за півріччя 2009 - у розмірі 125 135 грн., 1 квартал 2011 - 76 388 грн.; 3 квартал 2011 (2-3 квартал) - на суму 46 000 грн., 2011р. (2-4 квартал) - на суму 112 700 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, п.п.14.1.181, п. 14.1 ст.14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті якого встановлено:

1) завищення р. 18.2 «від'ємне значення» по періодам:

- квітень 2009 року у розмірі 5 000 грн.;

- січень 2011 року у розмірі 6797 грн.

2) заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (рядок 27 з березня 2011 року р.25) на загальну суму 161 218 грн.

Також, перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «Емсі» показників у рядку 05.1СВ Декларацій з податку на прибуток підприємств «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 490 000 грн.

20 вересня 2012 року на підставі акту перевірки №184/22-1108/32419905 від 03 серпня 2012 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001892211, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 189 089 грн., у т.ч основний платіж - 189088 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0001902211, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 61111 грн., у т.ч. основний платіж - 61110 грн., штрафна (фінансова) санкція - 1 грн.; повідомлення-рішення №0001912211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 6797 грн.

Відповідач в акті перевірки вказує, що операції з придбання товарів у ТОВ «Інтерпайп Україна», ТОВ «Луг-Фіаст» не мають реального характеру придбання товару.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем документи, на думку колегії суддів, повністю підтверджують реальність факту придбання товару, підтвердженого належними первинними документами, які за змістом відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та які відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зі змісту ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення правочину між позивачем та контрагентами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження відсутності реального характеру здійснених позивачем господарських операцій.

Також відповідач вказує на порушення позивачем вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України. Це порушення, на думку відповідача, полягає у завищенні витрат за 2-3 квартали 2011 року на суму 200 000 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 490 000 грн.

Згідно п. 138.2. Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У акті перевірки немає фактичних доказів на підтвердження порушення позивачем вказаних норм Податкового кодексу України.

Пунктом 138.1.1 Податкового кодексу України встановлено, що одночасно з визнанням доходів від реалізації до складу витрат операційної діяльності включається собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно позивачем витрати у розмірі собівартості були визнані та включені до декларації з податку на прибуток підприємств у 4 кварталі 2011 року. Відповідно до вимог п. 138.6 ст. 138 ПКУ собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. До ціни придбання включається і попередня оплата, яка була здійснена позивачем у розмірі 200 000 грн. у вересні 2011 року.

22 листопада 2011 року позивачем платіжним дорученням № 513 була також здійснена передплата у розмірі 290 000 грн.

12 грудня 2011 позивачем була відвантажена продукція на адресу покупця - ТОВ «Морської спеціалізований порт «НІКА-ТЕРА». Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі і актом перевірки. У момент відвантаження продукції, тобто визнання доходів від її продажу сума здійсненої позивачем передплати втрачає статус передплати, набуває статус витрат, які понесені для придбання товарів (робіт, послуг) та включається до складу собівартості придбаних товарів (робіт, послуг) та відповідно до витрат у декларації з податку на прибуток, в якої не передбачено окремого відображення сум такої «передплати».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що сума здійсненої 22.11.2011 року (тобто у 4 кварталі 2011 року) позивачем передплати у розмірі 290 000 грн. правомірно була включена у тому ж 4 кварталі 2011 року в декларацію з податку на прибуток до складу витрат.

Докази того, що позивачем двічі були включені ці суми до складу витрат, відсутні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 27 травня 2013 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі №808/145/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено - 06 червня 2014 року.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна