Постанова № 39147025, 04.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4649/13-а( в 13-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу малого приватного підприємства «РІФ» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом малого приватного підприємства «РІФ» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Мале приватне підприємство «РІФ» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 03.04.2013 року № 0000752200, від 03.04.2013 року № 0000772200 і від 18.06.2013 року № 0002022201.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 21 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2013 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку МПП «РІФ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено Акт від 20.03.2013 року № 201/22-00/32023411 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 0000762200, згідно з яким позивачу визначено суму податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 393 524,00 грн., з них за основним платежем 314 819,00 грн. і штрафних санкцій у розмірі 78 705,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 0000752200, згідно з яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 31 569,00 грн., з них за основним платежем 25 255,00 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями 6 314,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 0000772200 про завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 217 511,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у Київській області зі скаргою.

За результатами розгляду скарги, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 0000752200 і від 03.04.2013 року № 0000772200, податкове повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 0000762200 частково скасовано в частині застосованої штрафної санкції у розмірі 3 558,41 грн.

У зв'язку з чим, відповідачем прийнято нове податкове повідомлення рішення від 18.06.2013 року № 0002022201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 389 966 грн., з них за основним платежем 314 819,00 грн. і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 75 147,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було доведено фактів здійснення господарських операцій з ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «Сервіс Юніон», ТОВ «Сатурн - КП», ТОВ «Бізнес сервіс А-Плюс».

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Фінансово-господарські відносини між МПП «РІФ» та TOB «Компанія Вайліс» проводилися на підставі Договору від 26.08.2010 року № 2352, відповідно до якого: Замовник - МПП «РІФ» замовляє, а Виконавець - TOB «Компанія «Вайліс» зобов'язується провести розробку дизайну, виготовити та розповсюдити продукцію, а саме каталог кольоровий, папка з логотипом. Ціна продукції за цим Договором становить 200 000 грн. у т.ч ПДВ - 33 333,33 грн.

На виконання умов Договору TOB «Компанія Вайліс» на адресу МПП «РІФ» поставлено послуги, на що виписано акт виконаних робіт та податкову накладну від 30.09.2010 року № 300913 та на загальну суму 200 000 грн. у т.ч. ПДВ 33 333,33 грн.

У постанові суд першої інстанції зазначив, що у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності TOB «Компанія Вайліс» за КВЕД 51.90.0 інші види оптової торгівлі. Будь-які відомості щодо здійснення підприємством видавничої діяльності у даному витязі відсутні. Але колегія суддів звертає увагу на те, що в даному витязі, також, значиться КВЕД 74.87.0, а саме: надання інших комерційних послуг. Відповідно до національного класифікатора України класифікація видів економічної діяльності (NACE, Rev. 1.1-2002) ДК 009:2005 Держкомстату, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, прийнятого Наказом держспоживстандарту України 26.12.2005 року № 375, КВЕД 74.87.0 надання інших комерційних послуг цей підклас включає ще такий вид послуг, як послуги з графічного дизайну, послуги декораторів інтер'єру, художників-оформлювачів. Таким чином, колегія суддів вважає, що ТОВ «Компанія Вайліс» мало право надавати послуги позивачу з розробки дизайну.

Що стосується листів від 29.02.2012 року № 8536 (И-2012) з Київського міського бюро технічної інвентаризації від 28.03.2012 року № 44/1317 Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку, що у TOB «Компанія Вайліс» відсутнє нерухоме майно та транспортні засоби, то колегія суддів вважає їх недостатніми доказами з огляду на наступне. Так, у листі від 29.02.2012 року № 8536 (И-2012) з Київського міського бюро технічної інвентаризації вказано, що для надання інформації про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, згідно з даними Бюро, в запиті необхідно вказувати адресу об'єкту нерухомості в місті Києві, а також повідомлено, що в зв'язку з придбанням чи надходженням нерухомого майна не всі фізичні і юридичні особи реєструють право власності на дане майно, тому інформація Бюро щодо нерухомості не є повною.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження TOB «Компанія Вайліс»: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Ватутіна 69.

Колегія суддів звертає увагу на те, що для здійснення підприємницької діяльності не обов'язково потрібно мати у власності нерухоме майно і транспортні засоби, оскільки їх можна орендувати і це не є перешкодою у ведені підприємницької діяльності.

Що стосується взаємовідносин позивача з TOB «Сервіс Юніон», TOB «Сатурн-КП», TOB «Бізнес Сервіс А-Плюс», то на підтвердження здійснення господарських операцій позивачем було надано копії укладених з даними підприємствами договорів, видаткових і податкових накладних, виписок з банківського рахунку тощо. Транспортування і зберігання товару здійснювалося TOB «Укрлогістика» відповідно до Договору 14.09.2010 року № 14/09-10/01, позивачем було надано його копії, акти здачі-прийняття робіт, виписки з банківського рахунку, лист TOB «Укрлогістика» від 09.10.2013 року, в якому дане товариство зазначає, що здійснювало транспортування і зберігання товару.

У свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Що стосується пояснень ОСОБА_2, яка є дружиною ОСОБА_3 (директора TOB «Сатурн КП), які викладені на стор. 52 Акту перевірки від 20.03.2013 року № 201/22-00/32023411, колегія суддів звертає увагу на те, що ці пояснення є суб'єктивною думкою, яка не підтверджена доказами.

Колегія суддів зазначає, що на момент підписання договорів, контрагенти позивача були належним чином зареєстровані в Єдиному державному реєстрі.

Крім того, вказані вище договори містять всі необхідні реквізити та істотні умови, передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства, а також втілювали в собі спільну мету сторін - досягнення економічної вигоди (підприємницького доходу) через взаємне виконання сторонами взятих на себе обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зазначених договорів сторонами були вчинені конкретні дії, що складають зміст правочинів. Господарські операції між позивачем та його контрагентами знайшли належне відображення у податковій звітності МПП «РІФ», а саме: придбані у TOB «Сервіс Юніон», TOB «Сатурн-КП», TOB «Бізнес Сервіс А-Плюс» рибні продукти, а також продукти, які потрібні для її переробки було перероблено і продано, а куплену готову і розфасовану продукцію перепродано, що підтверджується відповідними видатковими і податковими накладними, а також зробленими калькуляціями економічної вигоди.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі за вих. № 7319 від 19.09.2011 року, також зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган не звертався до суду із позовом про визнання будь - яких правочинів між позивачем та TOB «Компанія Вайліс», TOB «Сервіс Юніон», TOB «Сатурн-КП», TOB «Бізнес Сервіс А-Плюс» фіктивним (недійсним) та/або стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами. Відповідачем не наведено жодного доказу про те, що укладення угод, на підставі яких виникли спірні господарські зобов'язання, не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме цих спірних господарських зобов'язань.

Колегія суддів зазначає, що матеріали податкових перевірок контрагентів позивача, а також, службові листи, на які посилався відповідач під час проведення перевірки, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цими контрагентами, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем не було надано суду рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб контрагентів.

Таким чином, відповідачем не доведено факту порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції було прийнято без повного врахування всіх обставин справи, а тому апеляційна скарга малого приватного підприємства «РІФ» підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняття нової постанови про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу малого приватного підприємства «РІФ» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов малого приватного підприємства «РІФ» - задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 03.04.2013 року № 0000752200, від 03.04.2013 року № 0000772200 і від 18.06.2013 року № 0002022201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Старова Н.Е.