Рішення № 39146885, 03.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2014 р. Справа № 914/1202/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Бобаку Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого приватного підприємства (надалі - МПП) Фірма «Альфа-М», м. Київ,

до відповідача Військової частини А2166, с. Липники Пустомитівського району Львівської області,

про стягнення 27769,55 грн.

За зустрічним позовом Військової частини А2166, с. Липники Пустомитівського району Львівської області,

до відповідача МПП Фірма «Альфа-М», м. Київ,

про визнання недійсним договору

За участю представників:

від МПП Фірми «Альфа-М» - Максименко Ю.Ф. - директор,

від військової частини А2166 - Дудіна О.Б., Канюка Р.П. - представники.

Суть спору: МПП Фірма «Альфа-М», м. Київ, звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Військової частини А2166, с. Липники Пустомитівського району Львівської області, 27769,55 грн. боргу та фінансових санкцій. Як вбачається з тексту позовної заяви та долученого до позову розрахунку позовних вимог, вказану суму складають: 19737,85 грн. первісного боргу; 2033 грн. інфляційних; 1625,95 грн. трьох процентів річних; 3063,56 грн. пені; 1309,19 грн. збитків від неодержаного доходу за період з 23.09.2011 р. до 31.03.2012 р. Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов Договору № 281-1 від 20.10.2010 р., несвоєчасним поверненням суми заборгованості, а також нормами ст.ст. 11, 16, 22, 257, 258, 260, 261, 264, 509, 526, 530, 549, 550, 599, 610, 611, 612, 614, 623, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України. Згодом, у заяві № 56/5 від 06.05.2014 р. позивач просить стягнути з відповідача уже 27385,71 грн., з яких 22503,02 грн. - сума основного боргу за договором № 281-1 від 20.10.2010 р. з урахуванням індексу інфляції (19737,85 грн. сума боргу, 2765,17 грн. - інфляційні за період з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р.), 2216,46 грн. - сума трьох процентів річних, нарахованих з 01.07.2010 р. до 31.03.2014 р., 1357,04 грн. - сума пені, нарахованої за період з 28.03.2013 р. до 29.03.2014 р., 1309,19 грн. - сума збитків від неодержаного доходу, нарахованих за період з 23.09.2011 р. до 31.03.2012 р.

Представник позивача за первісним позовом у судових засіданнях позовні вимоги в розмірі 27385,71 грн. підтримав повністю, просив стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору та 1969,46 грн. витрат на відрядження представника до суду в зв'язку з необхідністю реалізації процесуальних прав позивача.

Відповідач у запереченнях на позов просив у його задоволенні відмовити з підстав необґрунтованості та безпідставності позову, посилаючись на те, що у військовій частині договірних відносин з позивачем не зареєстровано, кошторисних призначень по оплаті послуг не виділялось, акти виконаних робіт підписано помилково, роботи фактично не виконувались, оскільки немає актів приймання-передачі виконаних робіт та кошторису до договору, військова частина А4560 при розформуванні частини не передала відповідачу заборгованість по договору. Відповідачем також подано заяву про застосування строку позовної давності при вирішенні спору.

Відповідачем 13.05.2014 р. подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору від 20.10.2010 р., укладеного між сторонами у справі. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач за зустрічним позовом припустився посилки при його укладенні, не перевірив причин виникнення заборгованості, суми боргу, кошторис до договору не надано, рахунки відповідачем за зустрічним позовом не виставлялись. Крім цього, позивач за зустрічним позовом посилається на норми ст.ст. 203, 229 ЦК України.

Відповідач за зустрічним позовом у відзиві просить залишити без задоволення вимоги військової частини як необґрунтовані та в зв'язку з спливом строку позовної давності. Відповідач за зустрічним позовом посилається на те, що технічне обслуговування систем зв'язку виконувалось ним на ВЗ «Сектор». Цей об'єкт є об'єктом спеціального режиму. Документи, які стосуються його відвідування зберігаються не у стройовій частині військової частини, а у спеціальній частині підрозділу, який відповідає за дотримання спеціального режиму об'єкта. Відповідач за зустрічним позовом стверджує, що роботи ним виконувались, а договір підписувався командиром військової частини і про його існування керівництву частини було відомо та вказує на сплив строку позовної давності.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в наявній у матеріалах справи ухвалі суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що первісний позов, з урахуванням заяви від 06.05.2014 р., якою зменшено позовні вимоги до 27385,71 грн., та зустрічний позов підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 549, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим до виконання сторонами. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Між сторонами у справі 20 жовтня 2010 р. укладено Договір № 281-1. Вказаний договір укладено сторонами з метою зменшення витрат бюджетних коштів та недопущення арешту банківських рахунків військової частини та врегулювання спору щодо погашення заборгованості за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку (систем зв'язку в/ч А2166), виконане згідно додаткових угод № 4 від 27.10.06 р. та № 5 від 12.10.07 до договору № 281 від 29.05.03 р. за кошторисами, відповідно № 281/5 та № 281/6, акти виконаного технічного обслуговування, відповідно № 7/10 від 12.10.07 р. та № 5/10 від 20.10.08 р. Згідно з п.п. 1.1., 2.1., 4.1., 7.1., 7.2. цього договору військова частина зобов'язувалась погасити заборгованість позивачу за первісним позовом, визнану у відповіді № 1204 від 11.10.2010 р. на претензію № 9/7 від 30.07.2010 р., в сумі 19737,85 грн., за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку, не пізніше 31.03.2011 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100 %, та з урахуванням 3-х процентів річних за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. При порушенні строків платежів військова частина зобов'язувалась самостійно нараховувати та сплачувати одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст. 534, 549 та п. 3 ст. 611 ЦК України. Сторони погодили, що договір діє до повного виконання зобов'язань за ним, з моменту набрання чинності зобов'язань за цим Договором припиняються (втрачають чинність) зобов'язання сторін згідно п. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України, які виникли за актами виконаного технічного обслуговування відповідно № 7/10 від 12.10.07 р. та № 5/10 від 20.10.08 р., виконаного за додатковими угодами, відповідно № 4 від 27.10.06 р. та № 5 від 12.10.07 р. до договору № 281 від 29.05.03 р. за кошторисами, відповідно № 281/5 та № 281/6.

З наведеного вбачається, що спір у справі стосується стягнення визначеної у п. 1.1. договору № 281-1 від 20 жовтня 2010 р. заборгованості у розмірі 19737,85 грн., яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за первісним позовом виконаних позивачем за первісним позовом робіт на підставі Договору № 281 від 29 травня 2003 р. з технічного обслуговування систем зв'язку на ВЗ «Сектор» з урахуванням Додаткових угод до цього Договору № 1, № 4, № 5. Відповідно до довідки військової частини А2166 від 02.06.2014 р. № 986 відповідач за первісним позовом є правонаступником військової частини А 4560 (директива командира повітряного командування «Захід» від 21.08.2006 р. № 027). Військова частина А 4560 є правонаступником військової частини А3755 (директива Головнокомандувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 02.12.2004 р. № 350/120/1/05). Сторони у Договорі № 281-1 погодили, що вказана заборгованість підлягає сплаті не пізніше 31.03.2011 р. З долучених до матеріалів справи актів № 7/10 від 12 жовтня 2007 р., № 5/10 від 20.10.2008 р. виконаного на підставі додаткової угоди № 4 від 27.10.2006 р. до Договору № 281 технічного обслуговування вбачається, що позивачем за первісним позовом виконано для відповідача за первісним позовом роботи з технічного обслуговування внутрішніх станцій зв'язку згідно додаткової угоди № 4 від 27.10.2006 р. до договору № 281 від 29.05.03 р. за кошторисами № 281/5 та № 281/6 на суму 14027,44 грн. Докази сплати згаданої суми станом на день вирішення справи судом відсутні. Представником військової частини у судовому засіданні зазначено, що ця сума на виконання умов договору № 281-1 чи договору № 281 позивачу за первісним позовом не перераховувалась. Відтак, 14027,44 грн. заборгованості підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом.

За наведених обставин позивачем за первісним позовом обґрунтовано заявлено до стягнення на підставі п. 4.1. договору № 281-1, ст.ст. 549, 625 ЦК України 1262,47 грн. трьох процентів річних та 631,23 грн. інфляційних в межах трирічного строку позовної давності, а також 911,78 грн. пені в межах спеціального строку позовної давності (1 рік), оскільки сторони в п. 4.1. Договору № 281-1 відповідно до норм ч. 6 ст. 232 ГК України передбачили, що пеня нараховується до дня погашення заборгованості. Решта позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та трьох процентів річних, нарахованих за несвоєчасну сплату 14027,44 грн. по договору № 281-1, стягненню не підлягають в зв'язку з пропуском позивачем за первісним позовом строку позовної давності. Заяву про застосування позовної давності подано відповідачем за первісним позовом в порядку, встановленому ч. 3 ст. 267 ЦК України.

У матеріалах справи відсутні та позивачем за первісним позовом на вимоги ухвал суду не подані докази, які б підтверджували виконання робіт або ж наявність заборгованості на суму, що перевищує 14027,44 грн. Відтак, позовні вимоги за первісним позовом про стягнення решта заборгованості та нарахованих за її несвоєчасне повернення пені, інфляційних та трьох процентів річних необґрунтовані і задоволенню не підлягають. Посилання позивача на норми ст. 629 ЦК України судом до уваги не беруться, оскільки наявними у матеріалах справи доказами, зокрема актами № 5/10 та № 7/10, про які йдеться у Договорі № 281-1, не підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 19737,85 грн. Стягнення суми, яка перевищує 14027,44 грн. призведе до безпідставного отримання позивачем зазначених коштів. Сторони у судових засіданнях пояснили, що у 19737,85 грн. заборгованості ними включено 14027,44 грн. боргу та інфляційні і три проценти річних, нараховані з зазначеної суми станом на дату укладення Договору № 281-1. Однак, три проценти річних та інфляційні за своєю правовою природою не є заборгованістю. Їхня суть полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. На ці суми не можуть нараховуватись повторно три проценти річних, інфляційні, а також пеня, як цього вимагає позивач.

Позовні вимоги в частині стягнення збитків задоволенню не підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані докази існування причинно-наслідкового зв'язку між допущеним відповідачем порушенням грошового зобов'язання та сумою неодержаного позивачем доходу. Позивач мав право звернутись з позовом до суду про стягнення заборгованості на підставі Договору № 281-1 ще 01.04.2011 р., проте подав такий позов за три дні до закінчення трирічного строку позовної давності.

Судові витрати у справі за розгляд первісного позову на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому до складу судових витрат на підставі ч. 1 ст. 44 ГПК України позивачем за первісним позовом, крім судового збору, правомірно віднесено також витрати на відрядження представника у судове засідання, явка якого вимагалась ухвалами суду, а саме: вартість проїзду та добові. Згідно з наявними у матеріалах справи квитками та відрядними посвідками такі витрати позивача за первісним позовом становлять 1051,46 грн. Добові розраховані відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р., в редакції наказу № 362 від 17.03.2011 р. Позивачем за первісним позовом необґрунтовано включено до складу інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, середній заробіток найманого працівника, виплачений за час відрядження, оскільки витрати на оплату праці найманих працівників не пов'язані з розглядом справи, їх позивач за первісним позовом несе у будь-якому випадку, маючи найманих працівників.

Позовні вимоги в частині зустрічного позову підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ст.ст. 215, 229 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Судом встановлено, що сторони, укладаючи Договір № 281-1, помилялись в частині обов'язку відповідача сплатити та права позивача на отримання від відповідача суми заборгованості за виконане технічне обслуговування по актах № 7/10 та № 5/10 на суму, що перевищує 14027,44 грн. Представниками сторін пояснено, що до 19737,85 грн. боргу, вказаного у п. 1.1. Договору № 281-1 було включено, крім вищезгаданих 14027,44 грн. ще три проценти річних та інфляційні, нараховані на зазначену суму станом на дату укладення договору № 281-1. Як уже зазначалося вище, інфляційні та три проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є заборгованістю. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України. викладеним у листі від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 р.

Відповідачем за зустрічним позовом подано заяву про застосування позовної давності. Однак, як пояснено представником позивача за зустрічним позовом у судових засіданнях та вказано у запереченнях на позовну заяву, Договір № 281-1 стосувався заборгованості, яка виникла на підставі актів виконаного технічного обслуговування для інших військових частин, правонаступником яких є позивач за первісним позовом, ще у 2007 - 2008 роках. З цього часу та з часу укладення Договору № 281-1 змінилось керівництво військової частини. Відповідь на претензію № 9/7 від 30.07.2010 р. давало попереднє керівництво військової частини. Військова частина А4560 при розформуванні не передала правонаступнику заборгованість по договору та сам договір. Борг за договором не зареєстрований у державному казначействі і кошторисних призначень на нього передбачено не було. У 2012 р. знищено книги, журнали та справи фінансово-економічної служби військової частини за 2007 - 2010 роки, що підтверджується відповідними Актами. У військовій частині відсутні докази прибуття представників відповідача за зустрічним позовом для виконання робіт з технічного обслуговування систем зв'язку. Позивач звернувся з первісним позовом за три дні до спливу позовної давності. Вказані причини пропущення позовної давності визнаються судом поважними. За таких обставин, згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України порушене право позивача за зустрічним позовом підлягає захисту.

Відтак, Договір № 281-1 від 20 жовтня 2010 р. слід визнати недійсним в частині зазначення у п. 1.1. цього договору суми заборгованості, яка перевищує 14027,44 грн. У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом слід відмовити, оскільки наявність 14027,44 грн. заборгованості військової частини перед малим приватним підприємством підтверджується наявними у матеріалах справи та підписаними компетентними представниками сторін і скріпленими їхніми печатками актами, договорами, кошторисами, оригінали яких оглянуто у судових засіданнях.

На підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України судові витрати у справі за розгляд зустрічного позову слід покласти на сторони порівно, оскільки спір у справі виник внаслідок їхніх спільних неправильних дій. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 р.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А2166 (81134, с. Липники Пустомитівського району Львівської області, ідентифікаційний код 08137796) на користь Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» (04053, м. Київ, вул. Артема, 59а, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900) 14027,44 грн. заборгованості, 1262,47 грн. трьох процентів річних, 631,23 грн. інфляційних, 911,78 грн. пені, 1122,99 грн. судового збору та 646,29 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, за розгляд первісного позову.

2. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

3. Зустрічний позов задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір № 281-1, укладений 20 жовтня 2010 р. між Військовою частиною А2166 (81134, с. Липники Пустомитівського району Львівської області, ідентифікаційний код 08137796) та Малим приватним підприємством Фірма «Альфа-М» (04053, м. Київ, вул. Артема, 59а, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900), в частині п. 1.1. цього договору, а саме: в частині зазначення у п. 1.1. суми заборгованості, яка перевищує 14027,44 грн.

Стягнути з Військової частини А2166 (81134, с. Липники Пустомитівського району Львівської області, ідентифікаційний код 08137796) в доход державного бюджету 609 грн. судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви.

Стягнути з Малого приватного підприємства Фірма «Альфа-М» (04053, м. Київ, вул. Артема, 59а, кв. 37, код ЄДРПОУ 30726900) в доход державного бюджету 609 грн. судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви.

4. У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 10.06.2014 р.

Суддя Бортник О.Ю.