Рішення № 39146813, 26.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4180/14 26.05.14Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик"

до приватного підприємства Фірма "Вір'єм"

про спонукання укласти договір

Представники сторін:

від позивача: Кузьмов А.Л. - представник за довіреністю № 1057/11 від 30.12.2013 року;

від відповідача: Безугла С.О. - представник за довіреністю б/н від 13.02.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик" до приватного підприємства Фірма "Вір'єм" про спонукання укласти договір.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є балансоутримувачем будинків наведених в додатку №1, а відповідач є власником нежилого приміщення № 48, 50 загальною площею 66,5кв.м. у жилому будинку за адресою: 01021, м. Київ, вул. Лютеранська,26/17, літ. „А".

07.02.2013 року позивач надіслав на адресу відповідача два примірники договору № 539.2 від 01 лютого 2013 року „про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення" та два примірника договору № 539.1 від 01 лютого 2013 року „ про надання послуг з утримання будинків і споруд та при будинкових територій" в якому просив відповідача підписати їх і по одному примірнику договору та повернути позивачу.

Однак, відповідач в порушення ст. 181 Господарського кодексу України у двадцятиденний строк не повернув по одному примірнику договору позивачеві та не надіслав відповіді на лист, у зв'язку з чим позивач звернувся в суд.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.03.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 08.04.2014 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.04.2014 року розгляд справи відкладено на 13.05.2014 року.

13.05.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справі, на виконання вимог ухвали суду від 18.03.2014 року.

В судовому засіданні 13.05.2014 року представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.05.2014 року задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 26.05.2014 року представник відповідача подав суду письмові пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 655 від 25.06.2004 року приватному підприємству Фірма «Вір'єм» на праві власності належать нежитлові приміщення №№ 48,50, що розташовані в будинку № 26/17 літ. «А» по вул. Лютеранській в м. Києві. Загальна площа приміщень складає 66,5 кв.м.

Балансоутримувачем вказаного будинку є комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик".

Як зазначено позивачем, ним 07.02.2013 року надіслано на адресу відповідача два примірники договору № 539.2 від 01 лютого 2013 року „про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення" та два примірника договору № 539.1 від 01 лютого 2013 року „про надання послуг з утримання будинків і споруд та при будинкових територій" в якому просив відповідача підписати їх і по одному примірнику договору та повернути позивачу.

Спір у справі виник у зв'язку із неправомірним, на думку позивача ухиленням відповідача від дій, спрямованих на укладення договорів.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

В силу ч. 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч.1 статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин) договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Згідно з п.1 ч. 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Пунктом 3 ч. 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. N 529 "Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (далі - постанова N 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК, статей 19 - 21 ЗУ«Про житлово-комунальні послуги», постанови № 529 вбачається, що умови типового договору, які набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, статей 627, 630 ЦК та статей 19, 20 ЗУ«Про житлово-комунальні послуги».

Згідно вимог ст.атті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

В матеріалах справи наявна заява ПП «Фірма «Вір'єм» №006/13 від 28.01.2013 року про пропозицію укласти договір на житлово-комунальні послуги.

Як зазначено позивачем, ним 07.02.2013 року на адресу відповідача було надіслано два примірники договору № 539.2 від 01 лютого 2013 року „про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення" та два примірника договору № 539.1 від 01 лютого 2013 року «про надання послуг з утримання будинків і споруд та при будинкових територій» в якому просив відповідача підписати їх і по одному примірнику договору повернути позивачу. На підтвердженого зазначено факту надано лист №139/4, 140/4, 141/4 від 07.02.2013р., лист №139/4 від 07.03.2013 р. та витяг з журналу.

Як вбачається з наданого листа №139/4, 140/4, 141/4 від 07.02.2013р. на ньому стоїть відмітка: «отримано, кур'єр 07.02.2013р.», з чого суд не може прийти до висновку що даний лист отриманий відповідачем.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь які докази отримання проектів договорів відповідачем (чи то поштовим відправленням чи то нарочно під розписку).

Позивачем заявлено вимоги про визнання укладеними договору №539.2 від 01 січня 2011 року «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води» та договору №539.1 від 01 січня 2011 року «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

Як вбачається з договору №593.2 «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води» цей договір укладається строком з 01.01.2011р. по 01.01.2015р. (п.1 «строк дії договору» договору).

Відповідно до п.19 договору №539.1 «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє з 01.01.2011 р. до 01.01.2015р.

Відповідно до частини 1, 2 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до частини 2 статті 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не передбачає можливості у судовому порядку укласти договір заднім числом з метою врегулювання попередніх правовідносин між сторонами.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Право на захист цивільних прав та інтересів встановлено ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, згідно якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи здійснюється способом, що визначений законодавством.

Як вже було зазначено, позивач просить визнати укладеними договори №539.2 від 01 січня 2011 року «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води» та договору №539.1 від 01 січня 2011 року «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». Проте, такий спосіб захисту права чинним законодавством не передбачено.

Виходячи з приписів вище вказаних статей такий спосіб захисту цивільних прав як визнання договорів про участь у будівництві об'єкту нерухомості укладеними не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, оскільки така вимога фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права та не може бути предметом спору.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд відзначає, що до компетенції суду не віднесені повноваження щодо встановлення юридичного факту і суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України та приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, які, на його думку, порушено відповідачем.

Таким чином, враховуючи вищезазначеними, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 06.06.2014 року.

Суддя С.М. Мудрий