Постанова № 39145144, 02.06.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа № 914/2471/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Галушко Н.А.

розглянув апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014р.

у справі № 914/2471/13

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Черлянське Передмістя Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 621152,96 грн..,

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с.Черлянське Передмістя Львівської області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», м.Київ

про стягнення 303824,24 грн. і визнання недійсним частини договору фінансового лізингу та зобов»язання провести перерахунок

з участю представників :

від ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_5

від ТзОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» - Луцик М.Б.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.03.2014р. у справі № 914/2471/13 (головуючий суддя Долінська О.З., судді Синчук М.М., Яворський Б.І.) визнано недійсними в порядку п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ч.5 пункту 10.3.2. додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р. та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р.; позов ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до Фо-п ОСОБА_4 про стягнення 621152,96 грн.,задоволено частково та стягнуто з Фо-п ОСОБА_4 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 125703,54 грн. заборгованості; в задоволені решти частини первісних позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до Фо-п ОСОБА_4 відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог Фо-п ОСОБА_4 до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 та позивач (відповідач за зустрічним) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" подали апеляційні скарги.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року у справі № 914/2471/13 скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задоволити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відмова лізингодавця передати у власність предмет лізингу є рівноцінною відмові продавця продати товар. Статтею 662 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Враховуючи те, що відповідач відмовився від Договору лізингу та вилучив предмет лізингу, позивач має право вимагати повернення сплачених ним сум спрямованих на придбання предмету лізингу. Тому, поверненню підлягають 303 824,24 грн. сплачені останнім в якості платежів на відшкодування частини вартості предмету лізину. Заборгованість зі сплати комісії лізингодавця не може бути включена до складу заборгованості розрахованої в порядку п.3.1. Договору лізингу, адже природа виникнення цієї суми є абсолютно іншою і пунктом 3.1. не передбачено включення до складу заборгованості комісії лізингодавця.

Позивач (відповідач за зустрічним) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014 року у справі №914/2471/13 в частині визнання недійсними в порядку п.1 ст.83 ГПК України ч.5 пункту 10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р. та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р. і прийняти в цій частині нову постанову, якою задоволити позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" у повному обсязі, а також стягнути з Фо-п ОСОБА_4 495 449,42 грн. заборгованості, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" посилається на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Згідно п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Однак, сторони не подавали суду відповідну заяву щодо визнання недійсним повністю або частково договору фінансового лізингу. Також сторонами не подавалось суду відповідне клопотання про застосування передбаченого судом права на вихід за межі позовних вимог. Одночасно апелянт посилається на непов'язаність визнаного судом недійсним у частині договору із позовними вимогами. У відповідності до п.5 листа Верховного суду України від 01.04.2012р. "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України" за змістом частини 2, 3 ст.653 ЦК України домовленість сторін про розірвання договору лізингу не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів, на що не звернуто уваги судом першої інстанції. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги умови договору і розрахунки сум, що підлягають стягненню, та безпідставно відмовив у частині вимог.

Наводять скаржники і інші доводи, що є, на їх думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

29.07.2008 р. між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (позивачем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідачем) було укладено договір оренди (фінансового лізингу) №L2838-08/08, у відповідності до п. 1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № Р2831-08/08 від 29.07.2008р. зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

21.10.2008р. на підставі акту приймання-передачі предмет лізингу було передано відповідачу.

В зв'язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) №L2838-08/08 від 29.07.2008 року в сумі 290 991,73 грн., сторони дійшли згоди здійснити її реструктуризацію, про що була укладена відповідна угода від 01.07.2009 р. про внесення змін до даного договору фінансового лізингу від 29.07.2008 року.

На підставі вказаної угоди сторони погодили внести зміни до договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

В зв'язку з цим, 01.07.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди (фінансового лізингу) № LC 2838-08/08 в новій редакції (надалі - Договір), на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору від 29.07.2008 року.

Сторони в п. 1.7 договору № LC 2838-08/08 погодили, що строк лізингу складається з періодів у кількості 64 місяців.

В п. 1.8 договору сторони домовилися додатково до зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США.

У відповідності до загальних умов фінансового лізингу, визначених у додатку №4, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі.

Відповідно до п. 4.2. договору лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання даного договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218% від всієї суми заборгованості визначеної в порядку п. 3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку в гривню за курсом продажу зі сплатою ПДВ.

Згідно п. 4.3. договору лізингоодержувач зобов'язався також протягом строку лізингу щомісяця сплачувати лізингодацю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.

В п. 4.4. договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2. цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку.

Відповідно до п. 4.5. договору перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за курсом розрахунку платежів плюс ставка збору до пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія АТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо слати лізингових платежів, 24.01.2012р. позивач за первісним позовом вимогою № 177-01/12 письмово повідомив відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередив про наслідки дострокового припинення договору (т. 1 а.с. 54-56).

З огляду на те, що відповідачем вказані порушення усунуті не були, позивач листами №234-01/12 та № 235-01/12 від 30.01.2012 р. письмово повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012 р. та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу (т. 1 а.с. 57- 64).

В подальшому 16.02.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, було вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу його власнику - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль". За актом вилучення предмета лізингу № LC 2834-08/08 від 23.03.2012 року в односторонньому порядку, останній був переданий власнику 23.03.2012 р. (т. 1 а.с. 65).

Як вбачається із наявних матеріалів справи, факт вилучення предмета лізингу досліджувався господарським судом м. Києва у справі № 5011-41/11484-2012 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню та повернення предметів лізингу.

Так, рішенням господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. у справі №5011-41/11484-2012 частково задоволено позов ОСОБА_4, визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи, вчинені нотаріусом, в задоволенні позовної вимоги про повернення предметів лізингу - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2013 р. апеляційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. в частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні даних позовних вимог ФОП ОСОБА_4 відмовлено. Рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2013 р. в частині відмови у поверненні предметів лізингу залишено без змін.

Також в ході розгляду справи судом було з'ясовано і те, що рішенням господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі № 48/171, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів фінансового лізингу та зобов'язання повернути кошти. Даним рішенням встановлено правомірність визначення розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти та відсутність підстав для визнання договору в цій частині недійсним.

Внаслідок дострокового припинення договору лізингу, за умовами розділу 10 загальних умов, позивачем було виставлено відповідачу рахунок № LС2834-08/08r1-067 від 03.10.2012 р. на загальну суму 608 515,84 грн. (т.1 а.с.72) з яких:

? 316 609,27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості);

? 346 085,89 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці);

? 112 465,28 грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);

? 180 266,36 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);

? 15 904,68 грн. - комісія лізингодавця з ПДВ (комісія за дострокове розірвання договору фінансового лізингу);

? 26 973,20 грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);

? 15 211,16 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем),

за мінусом 405 000,00 грн. - вартість продажу предмета лізингу.

Відтак, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості в судовому порядку з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

За умовами ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Із змісту договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009 р. та додатку № 4 до нього (Загальних умов фінансового лізингу) прослідковується, що укладений між сторонами договір поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Погодження сторонами умови про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу, а також узгодження віднесення до складу лізингових платежів суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу є безумовною умовою купівлі-продажу.

Отже, на правовідносини, що склалися між сторонами в частині, щодо одержання позивачем відшкодування частини вартості предмета лізингу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 2 ст.653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору, зобов'язання сторін припиняються.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 31.01.2012р. договір лізингу було в односторонньому порядку розірвано з ініціативи лізингодавця, в зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів.

Частиною 1 ст.665 ЦК України встановлено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

В розглядуваному випадку, позивач розірвавши договір лізингу відмовився від продажу предмета лізингу, а отже відповідно до приписів ч. 1 ст. 665 ЦК України втратив право на отримання його вартості.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України у постанові від 01.10.2013 р. справа № 11/5005/2290/2012. При аналогічних правовідносинах, які є предметом розгляду у даній справі, Верховний суд встановив, що обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар. У випадку, якщо договір лізингу розірвано і лізингоодержувач повернув предмет лізингу, то у лізингодавця відсутні підстави вимагати сплати вартості цього предмета.

В силу приписів ч. 1 ст.111-28 ГПК України, рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

З огляду на вищенаведені приписи закону та практику Верхового суду України, господарський суд приходить до висновку, що відмова лізингодавця від договору лізингу, є відмовою продавця від договору купівлі-продажу речі та припиненням відносин. Відтак, вимога лізингодавця в частині відшкодування вартості предмету лізингу після припинення договірних відносин та повернення предмету лізингу суперечить приписам ст. 665 ЦК України.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку висновку, що:

? зміст ч.5 п.10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р "Загальні умови фінансового лізингу" щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить приписам, ч.3 ст.615, ч.2 ст.653, ст.655, ч.1 ст.665 ЦК України.

???????? положення п.6.3 договору лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р. також суперечать правовій природі відносин купівлі-продажу, адже передбачають позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не було передано у власність.

Згідно з приписами п.1 ст.83 ГПК України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Про обов'язок господарського суду за власною ініціативою визнати договір недійсним повністю або у певній частині при встановленні невідповідності змісту договору чинному законодавству наголошено і в п.7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 року № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів".

На підставі вищенаведених приписів, судова колегія господарського суду дійшла обгрунтованого висновку визнати недійсними ч.5 п.10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу №LC2838-08/08 від 01.07.2009р. та п.6.3 цього ж договору лізингу.

Відтак, з огляду на те, що, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), то позовні вимоги про стягнення 316 609,27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості); та 112 465,28 грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) - задоволенню не підлягають. Дані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які, як встановлена судом, не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору лізингу та вилучення його предмету.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 346 085,89 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (суму курсової різниці). Заявлена вимога є безпідставною з огляду на наступне:

Правова підстава для визначення курсової різниці передбачена п.п. 1.8, 2.4 договору лізингу та п.п. 5.9, 5.11 додатку №4 до договору.

Згідно вказаних положень сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання в грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в еквіваленті іноземної валюти та в подальшому перераховуються у гривню за формулою:

Грошовий еквівалент вартості предмета лізингу в іноземній валюті множиться на курс продажу.

Таким чином, курсова різниця визначається співвідношенням заборгованості до вартості предмета лізингу у гривні до валютної заборгованості лізингоодержувача після періоду, в якому мало місце дострокове розірвання договору за мінусом відшкодування частини вартості предмета лізингу.

За ситуації, коли позивач відмовився від договору лізингу та вилучив його предмет, стягнення вказаної суми є безпідставним з тих самих підстав, що і стягнення інших неоплачених сум відшкодування вартості предмета лізингу.

Як прослідковується з позовної заяви, позивачем нараховано відповідачу 180 266,36 грн. комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам до вилучення предмету лізингу).

Колегія суддів, за результатами перевірки правильності та підставності нарахування вказаної суми, дійшла правильного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача комісії лізингодавця в сумі 76 686,69 грн. з огляду на наступне:

Комісія лізингодавця розраховується за правилами п.п.4.2, 4.3, 4.4 договору фінансового лізингу від 01.07.2009р. №LC2838-08/08.

Відповідно до п. 4.2. договору, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218 % від всієї суми заборгованості, визначеної в порядку п.3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2 цього договору від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору).

З огляду на це, формула за якою розраховується комісія лізингодавця у еквіваленті іноземної валюти виглядає наступним чином: заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного звітного періоду множиться на LIBOR 3M плюс 10,289218 % ділиться на 365 днів та множиться на кількість днів у місяці. Отриманий результат множиться на курс долара США та множиться на 1,005 комісії банку.

Господарський суд, здійснивши перерахунок комісії лізингодавця за період з 01.02.2011р. по 31.01.2012р. констатував, що розмір комісії становить 76 686,69 грн., тоді як позивачем безпідставно нараховано 180 266,66 грн. Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача комісії в сумі 103 579,67 грн. є необгрунтованими, а відповідно і не підлягають до задоволення.

Позивач просить стягнути з відповідача додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця) в сумі 15 211.16 грн.

До таких витрат позивач відносить:

1.Витрати на зберігання предмета лізингу (2 385,00 грн. з ПДВ)

2. Витрати на страхування предмета лізингу (6 993, 10 грн. з ПДВ)

3. Витрати, пов'язані з вчинення виконавчого напису нотаріусом (4 616,40 грн. з ПДВ)

4. Витрати, пов'язані з транспортуванням предмета лізингу (1 216,66 грн. з ПДВ).

Господарський суд, за результатами перевірки нарахувань у вказаній частині позовних вимог дійшов обгрунтованого висновку про їх часткове задоволення виходячи з наступного:

Пунктом 6.4. та 6.6 договору лізингу передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу, його наступним перепродажем, транспортуванням, збереженням, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса та інші платежі здійснюється за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцем в повному обсязі.

Позивач нарахував відповідачу 2385,00 грн. в тому числі ПДВ витрат, пов'язаних із зберіганням предмета лізингу. Вказана сума витрат є доведена належними доказами та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідач вказану суму витрат позивача не спростовував та не заперечив.

В обгрунтуванню витрат в сумі 6 993,10 грн. (з ПДВ) по страхуванню предмета лізингу, позивач покликається на страховий сертифікат №300/200/000071 від 09.10.2009р., виставлені рахунки фактури: №3000/200/000071-11 від 26.03.2012р.; №АВ/3037215-122 від 26.06.2012р.; №2000/290/000473 від 14.08.2012р., та на відповідні платіжні доручення: №17853 від 26.04.2012р., №19862 від 27.06.2012р., №21633 від 28.08.2012р.

Розглянувши вказану вимогу позивача про стягнення 6 993,10 грн.(з ПДВ), господарський суд вірно вважає її необгрунтованою, та такою що не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 додатку №4 до договору фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов'язується за свій рахунок протягом строку лізингу забезпечити страхування предмета лізингу в страховій компанії згідно визначеного лізингодавцем переліку.

Як вбачається з матеріалів справи, договір лізингу було розірвано 31.01.2012р., предмет лізингу передано лізингодавцю 23.03.2012р., про що свідчить акт вилучення. Отже, правовідносини на умовах укладеного договору між сторонами припинились. Крім того, законом та укладеним між сторонами договором лізингу не передбачено обов'язку лізингоодержувача відшкодовувати витрати по страхуванню предмета лізингу після припинення дії договору.

А тому, позивачем безпідставно нараховано суми відшкодування страхових виплат поза межами строку дії договору.

Витрати позивача, пов'язані з вчиненням виконавчого напису нотаріуса в сумі 3847,00 грн. суд вважає підставними та такими, що підлягають до стягнення з відповідача. Однак, господарський суд вірно не погодився з позивачем стосовно нарахування на вказану суму ПДВ в розмірі 20%, а саме - 769,40 грн. Зокрема, нарахування ПДВ не передбачено умовами договору, а відтак є безпідставним.

В якості підтвердження витрат на транспортування предмета лізингу в сумі 1216,66 грн. з ПДВ позивач надав суду рахунок №514/06 та платіжне доручення №19506. Однак, вказаний рахунок не є належним доказом транспортування саме предмета лізингу. Із вказаного рахунку не прослідковується що саме траспортувалось контрагентом позивача, тобто не ідентифіковано предмет лізингу.

Отже, заявлена позивачем сума понесених витрат на транспортування не підтверджена належними доказами, а тому не підлягає до задоволення.

В той же час, колегія господарського суду вірно вважає обгрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 % річних за розірвання договору лізингу в сумі 13 253,90 грн. Зокрема, підставність нарахування вказаної суми передбачається в ч. 1 п. 10.3.2. загальних умов фінансового лізингу. Згідно вказаного пункту лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавця комісію в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу. Проте, нарахування на вказану суму ПДВ 20% в сумі 2 650,78 грн. є безпідставним, з огляду на відсутність такої вимоги в умовах договору.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 26 973,20 грн. в тому числі ПДВ заборгованості по страхуванню предмета лізингу, яка виникла в останнього в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. Відповідач підтвердив законність вимог позивача щодо стягнення зазначеної суми.

Крім заявлених вище позовних вимог, позивач нарахував відповідачу також 3% річних в сумі 10203,06 грн. та інфляційні втрати в сумі 2434,06 грн. за період з 19.11.2012р. по 10.06.2013р. Суд, визначивши дійсний розмір заборгованості відповідача за первісним позовом, дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення 3% річних, а саме в сумі 2064,80грн. та в частині інфляційних втрат - 492,95 грн.

Таким чином, за первісним позовом загальна сума, яка підлягає до задоволення та стягненню з ФОП ОСОБА_4 на користь позивача становить 125 703,54 грн.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_4 про стягнення з ТОВ "Райффаезен Лізинг Аваль" 303 824,24 грн. і зобов'язання провести перерахунок, то господарський суд підставно вважає їх такими, що не підлягають до задоволення, із наступних підстав:

В силу приписів ч.4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що 303 824,24 грн. було сплачено відповідачу за зустрічним позовом в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012р. До зазначеного періоду лізингоодержувач користувався предметом лізингу та зобов'язаний був сплачувати всі передбачені договором платежі. Тому, з урахуванням положень вищенаведеної норми, зустрічні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно не підлягає задоволенню і похідна вимога підприємця про проведення перерахунку.

Щодо поданої заяви ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про застосування строку позовної давності, то така втратила свою актуальність, оскільки позивач за зустрічним позовом відмовився від своїх вимог.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2014р. у справі № 914/2471/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржників.

Повний текст постанови складено « 06» червня 2014 р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Галушко Н.А.