Постанова № 39144500, 30.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 травня 2014 року 810/2613/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Бородянського відділення Ірпінської об'єданої державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Бородянського відділення Ірпінської об'єданої державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.11.2013 року №0000161700

В судове засідання, призначене на 30.05.2014, сторони повідомлені належним чином про розгляд справи, не з'явились. Уповноважені представники сторін просили суд розглядати справу за їх відсутності та у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що висновки відповідача викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем норм податкового законодавства є невмотивованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, у зв'язку з чим позивач просив суд задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позову заперечив, заперечення виклав у письмовій формі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи заперечення проти позову представник відповідача зазначив, що вважає висновки акта перевірки мотивованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - законним.

Дослідивши обставини справи та наявні у справі докази, суд встановив наступне.

12 листопада 2013 року податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань повноти нарахування та порядку реєстрації платником податку на додану вартість за період з 01.06.2012 по 31.10.2013 (надалі - Акт перевірки від 12.11.2013).

Відповідно до Акту перевірки податковим органом було встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, а саме, ст.185, 187 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ в частині несплати суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в результаті чого ним було досягнуто обсяг оподаткованих ПДВ операцій понад 300 тисяч гривень, що призвело до збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за травень - жовтень 2013 року в сумі 40195.60 гривень і застосування штрафної санкції в сумі 14298, 89 грн.

Також, перевіркою встановлено порушення п.п."а" п. 202.1 ст.202, п.203.1 ст.203 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010р. "2755-УІ в частині неподання декларацій по податку на додану вартість за червень - жовтень 2013 року.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.11.2013 № 0000161700.

27.03.2014 року Міністерством доходів і зборів України було винесено рішення «Про результати розгляду повторної скарги» позивача на рішення податкового органу від 18.11.2013. В результаті розгляду скарги, вимоги позивача було задоволено частково. Рішення в частині штрафної санкції згідно п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, було визначено, як неправомірним та таким, що не відповідає нормам Податкового кодексу України.

Позивач не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме: копіям виписки з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; Акту перевірки; податкових накладних; звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій за квітень 2013 року; видатковим накладним та рішенню про результати розгляду повторної скарги.

Надані позивачем документи свідчать про правомірність господарської діяльності в здійснені ним роздрібної торгівлі напоями у спеціалізованих магазинах, перебуваючи на загальний системі оподаткування, обліку та звітності.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Уповноважений представник відповідача заперечував проти задоволення позову, однак його заперечення не були підтверджені ніякими належними та достатніми доказами.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником повноти нарахування та порядку реєстрації платником податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

Пунктом 180.1. статті 180 Податкового кодексу України зазначено, що для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов'язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.

Відповідно до п. 181.1. статті 181 Податкового кодексу України, щодо реєстрації осіб, як платників податку, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до п. 183.1. ст. 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Згідно п. 188.1. статті 188 Податкового кодексу України про порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів)

Відносно твердження податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно п. 14.1.191.статті 14 Податкового кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що позивач надав декларації з податку на додану вартість з порушенням вимог чинного законодавства та не обґрунтував належним чином неправомірність позивача щодо несплати суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за травень-жовтень 2013 року в сумі 40195,60 грн.

Таким чином суд, вивчивши документи подані представником позивача, дійшов висновку, що позовні вимоги цілком обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 18.11.2013 №0000161700 - є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Бородянського відділення Ірпінської об'єданої державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області від 18.11.2013 №0000161700 частково в сумі 51094, 49 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп.

4. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

З оригіналом згідно. Суддя: