Ухвала суду № 39144157, 05.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6078/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І.Провадження № 22-ц/780/3466/14 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.Категорія 44 05.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, Ірпінської міської ради, третя особа- управління Держкомзему у м. Ірпені про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та частиною будинку,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2013 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом та просила виділити їй у користування частину земельної ділянки площею 384,8 кв.м біля будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перенести встановлений ними паркан біля її частини будинку; зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити їй перешкод в користуванні земельною ділянкою в тилу ділянки біля вказаного будинку, демонтувавши встановлений ними паркан для вільного доступу до колодязя і зобов'язати ОСОБА_5 демонтувати встановлені нею на земельній ділянці дитячі розважальні предмети.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є власником 19/50 частин будинку АДРЕСА_1 , відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 являються власниками по 1/8 частині даного будинку, а відповідачка ОСОБА_5 являється власницею 37/100 частин цього будинку.

Позивачка вказує, що між попередніми співвласниками був добровільно визначений порядок користування будинком та земельною ділянкою біля нього, в зв'язку з чим попередніми співвласниками була підписана мирова угода.

Відповідно до схеми розподілу земельної ділянки за цією угодою, позивачці належить земельна ділянка, площею 350,50 кв.м. Однак, відповідачка ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на частину земельної ділянки, площа якої перевищує розмір земельної ділянки встановлений мировою угодою, та накладається на частину її земельної ділянки.

Оскільки відповідачка ОСОБА_5 отримала державний акт на частину земельної ділянки з порушенням укладеної мирової угоди, то, на думку позивачки, вищевказаний державний акт має бути визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, встановили біля приміщення 11 пл. 4,1 кв.м. паркан і вона не має доступу ні до колодязя, ні до частини земельної ділянки, яка їй повинна належати в тилу ділянки відповідно до мирової угоди.

Також, відповідач ОСОБА_5 встановила на спільній земельній ділянці дитячий майданчик, а ОСОБА_3 біля її веранди встановив паркан таким чином, що вона не має підходу до колодязя та земельної ділянки. Таким чином позивачка вважає, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою та колодязем, тому вони мають демонтувати паркани та дитячий майданчик.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2014 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою у тилу ділянки біля будинку АДРЕСА_1, демонтувавши встановлений ними паркан біля приміщення 2-1 та 3-4 будинку, надавши ОСОБА_2 вільний прохід до колодязя та земельної ділянки, яка знаходиться в тилу зазначеної ділянки. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні решти її позовних вимог та ухвалити нове про задоволення цих вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Також з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_3, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне їх відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним державного акту на право власності на землю, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Ірпінської міської ради, на підставі якого був виданий спірний державний акт на право власності на землю, є чинним та позивачкою не оскаржувалося, а визнання недійсним самого по собі державного акта не передбачено чинним законодавством.

Задовольняючи інші позовні вимоги, місцевий суд зазначив, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не заперечували факту встановлення ними паркану біля колодязя, що порушує право позивачки на користування спільною земельною ділянкою біля будинку та колодязем.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування від 15.07.2009 року позивачка є власником 19/50 частин будинку АДРЕСА_1.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 являються власниками по 1/8 частині даного будинку, а відповідачка ОСОБА_5 являється власницею 37/100 частин даного будинку, що підтверджується копією договору дарування ( Т.1, а.с.12-13), копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (Т.1, а.с. 14), копією витягу про реєстрацію права власності (Т.1, а.с. 76), копією матеріалів інвентаризаційної справи (Т.1, а.с.115).

Рішенням Ірпінської міської ради №1764-46 від 16.03.2006р було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів та передано безкоштовно ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0269 га по АДРЕСА_1.

21.06.2007 року відповідачка ОСОБА_5 отримала державний акт серії ЯД № 656531 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0269 га, на підставі вищевказаного рішення Ірпінської міської ради (Т.2, а.с.28 ).

Отже, правовою підставою набуття відповідачкою ОСОБА_5 права власності на вказану земельну ділянку є рішення Ірпінської міської ради №1764-46 від 16.03.2006 року, яке є чинним та ніким не оскаржувалось, а державний акт, що виданий на підставі такого рішення, лише посвідчує право особи на земельну ділянку.

Згідно системного аналізу положень ст.ст. 126, 152 Земельного кодексу України визнання недійсними державних актів на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа не передбачено ні даною нормою, ні іншими нормами права при наявності чинних рішення або договору купівлі-продажу, що були підставами для отримання цих державних актів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що при наявності чинного рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у власність, на підставі якого був виданий оспорюваний державний акт, позовні вимоги щодо визнання недійсним державного акту на землю, виданого ОСОБА_5 є необґрунтованими, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні цих вимог.

З матеріалів справи вбачається, що зовнішні межі земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 не винесені в натурі на місцевості, оскільки відсутні відповідні документи. Також у відповідності до матеріалів інвентаризації станом на 14/ХІ-83 р. площа земельної ділянки біля будинку має становити 715 кв.м., а фактично є 730 кв.м., що встановлено висновком експертизи № СЕ-1-1-176/13 (Т.1, а.с. 232).

Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку в частині відмови у встановленні порядку користування земельною ділянкою біля спірного будинку, оскільки відсутні зовнішні межі цієї земельної ділянки, винесення їх на місцевості, а відповідачка ОСОБА_5 є власником частини цієї землі, площею 0,0269 га, на підставі чинного державного акту на право власності на земельну ділянку. Також, вірно враховано і ту обставину, що будинок не поділений між співвласниками в натурі.

Крім того, позивачка не надала належних та достатніх доказів того, що паркан біля будинку, побудований відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перешкоджає позивачці у користуванні спірним будинком чи земельною ділянкою, та наявність на цій земельній ділянці дитячих розважальних предметів, які їй начебто створюють перешкоди у користуванні її частиною будинку, не підтверджуються матеріалами справи.

Однак, як вірно зазначив місцевий суд, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтвердили наявність паркану біля приміщення 2-1 та 3-4 будинку та колодязя і, оскільки земельна ділянка біля цих приміщень та колодязь є у спільному користуванні співвласників вказаного будинку, то позивачка має також право користуватись вказаною земельною ділянкою та колодязем, а зазначений паркан створює їй перешкоди у користування ними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, з урахуванням зокрема ст.ст. 155, 155, 158 Земельного Кодексу України, ст.ст. 315, 319, 386 ЦК України, ст.ст. 212-213 ЦПК, та вважає, що він ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що встановлений біля колодязя паркан не перешкоджає позивачці користуватися цим колодязем та частиною земельної ділянки біля нього є необґрунтованими, оскільки встановлення паркану на спільній земельній ділянці без згоди позивачки, порушує її права як співвласника будинку і землі.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції не з'ясував спосіб отримання у власність частини землі біля будинку є безпідставним, оскільки в матеріалах справи міститься копія рішення Ірпінської міської ради щодо передачі землі ОСОБА_5

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скаргиа та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Київської області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: