Рішення № 39143286, 05.06.2014, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1073/14-ц

2/212/1592/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу у складі :

Головуючого судді : Т.І. Тимошенко

при секретарі : І.О. Мариненко

за участю позивачки ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_2 4 грудня 2013 року звернулась до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним. В уточненій позовній заяві від 11 березня 2014 року зазначила що: їй належить двокімнатна квартира, розташовану на третьому поверсі п'ятиповерхового житлового будинку, житловою площею 29.1 кв.м., загальною площею 45.0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.Восени 2000 року між нею та ОСОБА_4 була досягнута домовленість про укладання між ними договору довічного утримання, виходячи з того що вижити одинокій літній людині з мізерною пенсією нелегко. Відповідач їй пояснив, що згідно зі ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Майном , яке переходить у власність набувача, розпоряджатися (продавати, здавати, закладати) за життя відчужувача він не може. Договір довічного утримання, що передає набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Він носить тривалий характер і вимагає від набувача постійного виконання своїх обов'язків. В іншому випадку відчужувач може через суд вимагати виконання умов договору або його розірвання. Такі умови її влаштовували, відповідач пообіцяв їй виплатити разову велику суму, а потім довічне щомісячне утримання, грошовий еквівалент якої обмовляється в кожному конкретному випадку, але фактично цього виконано не було. У квітні 2000 року ОСОБА_4, зловживаючи її довірою та юридичною не обізнаністю вмовив її оформити на нього договір дарування щодо належної їй квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої дії він пояснював тим, що так легше та економніше для неї буде оформити спадщину та інші документи. Він пояснив їй, що оскільки відповідно до закону право власності за договором настає (договір набуває чинності) лише після його реєстрації у Реєстрі прав власності на нерухому майно, він гарантує їй що не буде реєструвати зазначений договір дарування у відповідному Реєстрі. На його вимогу квартиру у договорі дарування оцінили у 2000 гривень. договір дарування за яким вона подарувала свою двокімнатну квартиру було нотаріально оформлено 28 квітня 2000 року. Спочатку все було так як говорив відповідач. У 2011 році цілком випадково їй на очі потрапила копія вище зазначеного договору дарування з відміткою про його реєстрацію 11 жовтня 2011 року у Реєстрі прав власності на нерухому майно, тобто він ступив у законну силу, а ОСОБА_4 набув права власності на належне їй житло. При цьому він забрав всі документи на належне їй житло і почав вирішувати питання, дав оголошення щодо продажу зазначеної вище квартири. Після того, як вона почала вимагати від нього пояснень та повернення документів на квартиру відповідач пояснив їй що хвилюватися немає підстав, а згодом вмовив її підписати 28 вересня 2012 року договір про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна. Не знаючи юридичних тонкощів цього питання, «купившись» на те що зазначений документ підписується в присутності свідків, вона підписала його. Але ОСОБА_4 продовжував дії направлені на продаж зазначеної квартири. Зазначені дії змусили її звернутися за консультацією до юристів (нотаріуса).Їй пояснили, що зазначений договір про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна від 28 вересня 2012 року не «вартує того паперу» на якому він написаний, є відвертим та банальним шахрайством, оскільки за чинним законодавством України зазначений договір про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна повинен бути оформлений як і основний договір дарування у нотаріальній формі, та зареєстрований у встановленому законом порядку; договір дарування взагалі не передбачає таких доповнень з точки зору юридичної практики і жоден нотаріус такого «Договору про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна» не підпише; цей «Договір» про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна» від 28 вересня 2012 року нічого не вартує, є шахрайством та не створює жодних зобов'язань для ОСОБА_4, оскільки після реєстрації 11 жовтня 2011 року є його власністю. Тому вона просить суд постановити рішення яким визнати недійсним договір дарування щодо належної їй квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 28 квітня 2000 року та зареєстрований у встановленому законом порядку 11 жовтня 2011 року. 3 квітня 2014 року позивачка надала заяву в якій зазначила, що вона має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Вищезазначений правочин вчинений нею під впливом помилки. Укладаючи договір дарування вона помилялась,щодо природи цього правочину, оскільки мала на меті укладання договору довічного утримання ,згідно якого відповідач надаватиме їй матеріальну допомогу,сплачуватиме комунальні послуги,купуватиме ліки та здійснюватиме за нею догляд.

Позивачка та її представник у судовому засіданні уточнені від 3 квітня 2014 року позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на вище зазначені підстави, та позивачка суду неодноразово зазначала - вона розуміла ,що укладає договір дарування, на це погодилась, оскільки відповідач не дав згоди на укладання нею заповіту на його ім'я .Вона також пропонувала укласти заповіт на ім'я ОСОБА_5А, однак остання не дала своєї згоди.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та суду зазначив що, позовна давність щодо договору дарування встановлена в один рік. З моменту державної реєстрації пройшло більше одного року. Цей договір був зареєстрований в БТІ 11 жовтня 2011 року, а позов про розірвання договору дарування подано до суду 04 грудня 2013 року. Відповідно до ст. 243, 244 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, який діяв на період укладення даного договору дарування, договір дарування є укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Також договір дарування укладається в письмовій формі, повинен бути нотаріально посвідченим, і підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради. І в законі не йдеться про те, що договір дарування є укладеним з моменту його реєстрації. Це право, а не обов'язок обдарованого реєструвати чи не реєструвати договір. Він не реєстрував вказаний договір у виконкомі Жовтневої районної у місті Раді, оскільки вважав договір укладеним з моменту передачі йому майна (квартири). А вже в 2011 році зареєстрував вказаний договір дарування в БТІ, оскільки без такої реєстрації неможливо було здійснювати будь які дії стосовно майна(квартири), мається на увазі укладення угод. Позивачка посилається на те, що між нею та ним, ще в 2000 році було досягнуто домовленості про укладення між ними договору довічного утримання та посилається на норми ЦК України на главу 57 та ст. 744 цього кодексу, але в цивільному кодексі України в редакції 1963 року, який діяв на той час, такої глави та вказаної статті не існує. Це підтверджує те, що позовні вимоги з боку позивачки та її представника є надуманими та безпідставними. Не могло йтися про такі домовленості між ним та позивачкою. Йшлося тільки про укладення договору дарування квартири. Позивачка стверджує вказаний договір дарування було нотаріально посвідчено 28 квітня 2000 року, але не вказує на те, що особисто вона підписала вказаний договір перебуваючи у нотаріуса, і зазначає що «цілком випадково їй на очі потрапила копія вище зазначеного договору дарування з відміткою про його реєстрацію 11 жовтня 2011 року у реєстрі прав власності на нерухоме майно, тобто він ступив у законну силу, а він набув права власності на належне йому житло». Так, дійсно договір було зареєстровано в БТІ. Але чому позивачка зразу ж не звернулася до суду із позовною заявою, а звернулася із вказаною заявою після того як минув рік, і таким чином пропустила строк позовної заяви для подачі позову і в позовній заяві не ставить питання перед судом про поновлення пропущеного строку, оскільки поважних причин пропуску цього строку у позивачки не існує. Таким чином позовні вимоги позивачки є безпідставними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Він вважає договір дарування квартири, укладений між ним та позивачкою 28 квітня 2000 року, який посвідчений нотаріально, дійсним і просить суд відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5, суду зазначила що вона є родичкою позивачки, остання запропонувала їй доглядати за нею, в свою чергу обіцяла за це скласти заповіт, але вона не мала змоги доглядати за ОСОБА_2 і тому відмовилась.

Свідок ОСОБА_6, у судовому засіданні вказала що, вона є сусідкою позивачки і знає що остання сплачує комунальні платежі за спірну квартиру.

Свідок ОСОБА_8, зазначив що він в 2000 році працював нотаріусом, особисто позивачку і відповідача у справі не пам'ятає, але при укладенні правочину він завжди роз'яснював сторонам що таке договір в даному випадку дарування, його наслідки, права та обов'язки сторін, та іншу інформацію, яка необхідна при укладенні сторонами договору, для того щоб громадянам було зрозуміло, яку саме угоду вони укладають. Особисто сторони виконують підписи як в документах, з якими ознайомлені так і в журналах.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку що позовні вимоги є такими що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні встановлено: 28 квітня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, згідно до якого позивачка ОСОБА_2 подарувала відповідачу у справі ОСОБА_4, належну їй квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.Зазначений договір дарування було зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухому майно Криворізьким бюро технічної інвентаризації 11 жовтня 2011 року.

Доводи ОСОБА_2, про те що відповідач ОСОБА_4, ввів її в оману при укладенні договору дарування, з тієї підстави що вона вважала що фактично укладає договір довічного утримання, і те що відповідач після укладення договору дарування набуде право власності на належну їй квартиру тільки після того, як право власності буде на підставі договору дарування, зареєстровано в органах реєстрації, не знайшли свого доказового підтвердження В судовому засіданні позивачка неодноразово зазначала на ту обставину, що вона розуміла, що 28 квітня 2000 року було укладено саме договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1.Ні позивачка,ні свідки допитані в судовому засіданні, не давали свідчення про те що мала місце між сторонами будь яка домовленість про надання матеріальної допомоги. Суд не погоджується з твердженням позивачки про те, що вона помилялась щодо природи укладеного між ними правочину, оскільки на протязі більше десяти років комунальні платежі відповідач сплачував декілька разів, ні яких ліків відповідач не надавав позивачу,догляд за нею не здійснював, при таких обставинах ОСОБА_2 мала змогу звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу набагато раніше ніж грудень 2013 року. Твердження позивачки,викладені в заяві від 3 квітня 2014 року про те ,що вона мала на меті укладання договору довічного утримання також спростовуються показами свідка ОСОБА_8, який працював нотаріусом на той час, що посвідчив договір дарування спірної квартири між позивачкою та відповідачем, який пояснив що він в силу своїх посадових обов'язків роз'яснив суть договору, який укладали сторони та його наслідки для сторін і що зазначений договір було добровільно підписано сторонами. Правочин має бути вчинений у формі,встановленій законом. Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлені законом , а саме і для договору дарування,тому викладені і підписані сторонами зміни і доповнення від 28 09 2012 року, не завіренні нотаріально не мають правових наслідків,позивачка не наводила обґрунтувань тому,що відповідач ухилявся від його нотаріального посвідчення. Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду позивачкою ОСОБА_2 пропущено без поважних причин. Відповідно до ст. 267 ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, але позивачка із клопотанням про поновлення їй пропущеного строку позовної давнини до суду не зверталась.

На підставі викладеного і у відповідності зі ст. 15,16, 203, 215, 216, 256, 257, 266-267 Цивільного Кодексу України, ст. 243, 244 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, ст. 10, 11, 60, 61, 212-214 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В ;

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним відмовити у повному обсязі.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Т. І. Тимошенко