Постанова № 39142018, 04.06.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року 810/3000/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Глуховська О.Є. (за довіреністю)

від відповідача: Шевченко В.О. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень Бориспільської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 8 січня 2013 року №0000032230, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 81679,00 грн. та №0000032230, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 106540,13 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняті на основі помилкових висновків про порушення ТОВ «Роял Кейтерінг» вимог пункту підпункту 139.1.9 статті 139, пункту 198.6, статті 198 Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ТОВ «ВКФ «Мілана», у результаті чого відповідач безпідставно дійшов висновку про заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Позивач стверджує, що придбав товар у ТОВ «ВКФ «Мілана» правомірно, тому підстави для визнання укладених договорів безтоварними - відсутні, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, товарно-транспортними накладними і податковими накладними.

Звертав увагу, що відповідачем у ході перевірки використано інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо недійсності правочинів ТОВ «Роял Кейтерінг». За наведених обставин, висновки викладені в акті перевірки від 18 листопада 2013 року є необґрунтованими та зроблені на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що посадові особи Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що правочини ТОВ «Роял Кейтерінг» та його контрагентом вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. В запереченнях наголошував на ознаках фіктивності ТОВ «ВКФ «Мілана» з огляду на неможливість провести зустрічну звірку. У задоволені позову просив відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як суб'єкт господарювання, Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» зареєстроване Бориспільською районною державною адміністрацією 4 січня 2005 року, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с. 172). Позивач перебуває на податковому обліку з 28 січня 2005 року за №2525-04, на дату підписання акту перевірки перебував на обліку у Бориспільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (т.1, а.с. 19).

Відповідно до матеріалів справи, у період 11 листопада по 28 листопада 2013 року, посадовою особою Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 17 жовтня 2013 року №270, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» з питань документального підтвердження господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Мілана».

Результати перевірки оформленні актом від 18 листопада 2013 року №259/22-2/33283936 (далі - акт перевірки)(т.1, а.с. 18-34).

У ході перевірки відповідачем проаналізовано акт від 24 липня 2013 року №30/22-2/3052372 «про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана».

Із змісту даного акту податковим органом встановлено, що ТОВ «ВКФ «Мілана» за період березень-квітень 2012 року перебувало у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Детемо». Водночас, до Бориспільської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області надійшов акт Ірпінської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 травня 2013 року №165/22-4/37563821 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Детемо» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 16 лютого 2011 року по 28 лютого 2013 року.

Із останнього вбачається, що ТОВ «Детемо» мало господарські взаємовідносини із рядом контрагентів, що мають ознаки фіктивності, не знаходяться за місцем реєстрації, поставки товарів фактично не відбувались, що підтверджується численними актами про неможливість проведення зустрічних звірок, службовими записками відділів податкової міліції.

Беручи до уваги вищезазначені акти, дослідивши надані позивачем копії подорожніх листів, банківських виписок, оборотно-сальдових відомостей, видаткових та податкових накладних, відповідач прийшов до висновку про порушення ТОВ «Рорял Кейтерінг»:

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток у розмірі 81679,00 грн., у тому числі за 2-3 квартал 2011 року на суму 55119,00 грн., за 2-4 квартал 2011 року на суму 26560,00 грн.;.

пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 71026,75 грн., у тому числі за вересень 2011 року у сумі 47929,35 грн., за жовтень 2011 року у сумі 23097,40 грн.

Виявлені порушення пов'язані з безпідставним формуванням ТОВ «Роял Кейтерінг» показників податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з ТОВ «ВКФ «Мрія» у вересні-жовтні 2011 року, оскільки господарська діяльність останнього здійснюється поза межами правового поля. Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не свідчать про товарний характер господарських операцій із поставки.

На підставі висновків акту перевірки, Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

-податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 січня 2014 року №0000032230, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 106540,13 грн., у тому числі 71026,75 грн. - за основними платежем, 35513,38 грн. за штрафними (фінансовими санкціями). (т.1, а.с. 14).

-податкове повідомлення рішення форми «Р» від 8 січня 2014 року №0000032230, згідно якого ТОВ «Роял Кейтерінг» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 81679,00 грн., у тому числі 81679,00 грн. за основним платежем. (т.1, а.с. 16).

Не погоджуючись із висновками податкового органу та рішеннями, якими ТОВ «Роял Кейтерінг» донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нікчемність (безтоварність) угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції.

При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Надаючи правову оцінку господарським операціям між ТОВ «Роял Кейтерінг» та ТОВ «ВКФ «Мілана» при укладанні та виконанні договорів поставки, який на переконання відповідача вчинені без мети настання реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, основними видом господарської діяльності позивача є «виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання» (КВЕД 10.71).

Відповідно до пояснень представника позивача, ТОВ «Роял Кейтерінг» здійснює реалізацію виробленої хлібобулочної продукції підприємствам, що займаються постачанням готової їжі в сфері бортового харчування, як міжнародних так і вітчизняних авіакомпаній. Основними клієнтами позивача у перевіряємий період були міжнародні компанії ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна», ТОВ «Київ Кейтерінг», ТОВ «Київріанта», ТОВ «Росінтер Аеро Україна», ТОВ «Інтер'єр-Аеропорт», відносини з якими позивач здійснює на постійній основі на підставі договорів поставки.

З метою належної організації виробництва, яке пов'язане з необхідністю суворого дотримання вимог щодо якості і безпечності харчової продукції, що ставляться авіакомпаніями та національним законодавством, позивачем здійснюється постійне прибирання та миття виробничих приміщень, робочих поверхонь, інвентарю, спецодягу, тощо.

Таким чином, у позивача виникла виробнича необхідність щодо постійних поставок товарів загальновиробничого призначення, у зв'язку з чим, ТОВ «Роял Кейтерінг» і ТОВ «ВКФ «Мілана» було укладено ряд договорів поставки, предметом яких були миючі засоби і засоби дезінфекції, пекарський пергамент та інше.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Роял Кейтерінг» укладено з ТОВ «ВКФ «Мілана» договори поставки від 31 жовтня 2011 року (т.1, а.с. 35-39), від 25 жовтня 2011 року (т.1, а.с. 40-44), від 10 жовтня 2011 року (т.1, а.с. 45-49), від 17 жовтня 2011 року (т.1, а.с. 50-54), від 26 вересня 2011 року (т.1, а.с. 55-59), від 30 вересня 2011 року (т.1, а.с. 60-64), від 12 вересня 2011 року (т.1, а.с. 65-69), від 19 вересня 2011 року (т.1, а.с. 70-74), від 2 вересня 2011 року (т.1, а.с. 75-79).

Згідно умов зазначених договорів, Постачальник (ТОВ «ВКФ «Мілана») зобов'язувалось поставити товар з необхідними супроводжувальними документами та передати товар у власність Покупця (ТОВ «Роял Кейтерінг»), а Покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату за нього у повному обсязі на умовах даних договорів.

Сторони домовились, що поставка товару здійснюватиметься шляхом самовивозу ТОВ «Роял Кейтерінг» із складу ТОВ «ВКФ «Мілана» (пункт 3.1), кількість товару зазначається у Додатку №1 до договору та у видаткових накладних. Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється за участю повноважних представників Постачальника і Покупця шляхом здійснення запису на видатковій накладній або шляхом складання акту приймання-передачі (пункт 4.1).

У своїх письмових поясненнях, адресованих суду, директор ТОВ «Роял Кейтерінг» Дмитрів Р.М. зазначив, що з метою оперативності, безперебійності поставок, налагодження ділових зв'язків з контрагентами, виконання умов даних договорів контролювалось ним особисто. Поставка товарів здійснювалась орендованим ТОВ «Роял Кейтерінг» транспортом із складу контрагента по вул. Київській шлях 14а/30, м. Бориспіль, де на підставі довіреності позивачу був переданий товар та складені видаткові накладні (т.5, а.с. 228).

Відносини при укладанні та виконані договорів поставки визначено главою 54 Цивільного кодексу. У силу вимог статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

При цьому факт передачі, перевезення та оплати товару може бути доказано податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Дослідивши первинні документи бухгалтерського обліку, судом встановлено, що на виконання умов договорів поставки, ТОВ «ВКФ «Мілана» у вересні-жовтні 2011 року поставило та передало у власність ТОВ «Роял Кейтерінг» підпергамент, серветки для прибирання, мішки кондитерські, мішки для сміття, засоби для чищення та дезінфекції, та інші товари, згідно додатків 1 (т.1, а.с. 39, 44, 49, 54, 59, 64, 69, 74, 79), що підтверджується:

- видатковими накладними від 31 жовтня 2011 року №278, від 25 жовтня 2011 року №224, від 17 жовтня 2011 року №155, від 10 жовтня 2011 року №99, від 30 вересня 2011 року №300, від 26 вересня 2011 року №237, від 19 вересня 2011 року №188, від 12 вересня 2011 року №122, від 2 вересня 2011 року №41 (т.1, а.с. 89-98).

В оплату за поставлений товар, позивач, на підставі рахунків-фактур (т.1, а.с. 80-88), перерахував на користь ТОВ «ВКФ «Мілана» кошти на загальну суму 426160,50 грн., що підтверджено платіжними дорученнями та банківськими виписками з рахунку позивача (т.1, а.с. 190-193).

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями, позивач отримав від ТОВ «ВКФ «Мілана» податкові накладні від 31 жовтня 2011 року №278 на суму 3222,00 грн., у тому числі ПДВ 5370,00 грн., від 25 жовтня 2011 року №224 на суму 33371,40 грн., у тому числі ПДВ 5561,90 грн., від 17 жовтня 2011 року №155 на суму 36630,00 грн., у тому числі ПДВ 6105,00 грн., від 10 жовтня 2011 року №99 на суму 36363,00 грн., у тому числі ПДВ 6060,50 грн., від 30 вересня 2011 року №300 на суму 44166,00 грн., у тому числі ПДВ 7361,00 грн., від 26 вересня 2011 року №237 на суму 65910,00 грн., у тому числі ПДВ 10985,00 грн., від 19 вересня 2011 року №188 на суму 54702,00 грн., у тому числі ПДВ 9117,00 грн., від 12 вересня 2011 року №122 на суму 52362,60 грн., у тому числі ПДВ 8727,10 грн., від 2 вересня 2011 року на суму 70435,00 грн., у тому числі ПДВ 11739,25 грн. (т.1, а.с. 114-122).

Суму податку на додану вартість (71026,75 грн.), що підтверджена податковими накладними, виданими ТОВ «ВКФ «Мілана», позивач включив до складу податкового кредиту за вересень-жовтень 2011 року, а суми перераховані контрагенту в якості оплати товару, віднесені позивачем до складу валових витрат.

Дослідженими наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними підтверджується фактичне перевезення товару, набутого у ТОВ «ВКФ «Мілана» (т.1, а.с. 98-108).

У якості доказів наявності управлінського і технічного персоналу, майна, основних і транспортних засобів, необхідних для забезпечення перевезення, позивачем надано договір оренди автомобіля - Ford Transit, державний номер AI5396BT, яким відповідно до ТТН здійснювалось перевезення(т.1, а.с. 107-108), договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 369,9 м2(т.1, а.с. 109-113), штатний розпис та посадову інструкцію водія, згідно якої останні, серед іншого, здійснюють навантаження і розвантаження автотранспортного засобу (пункт 2.14) (т.1, а.с. 160-165).

Зміст письмових пояснень директора ТОВ «Роял Кейтерінг» та відмітки про отримання товарну на видаткових накладних свідчать про те, що товар передавався директору на складі ТОВ «ВКФ «Мілана» на підставі довіреності, журнал видачі яких також наявний у матеріалах справи (т.1, а.с. 166-170). Аналізом зазначених доказів встановлено, що дата видачі, номер довіреності, особа якій видано довіреність та найменування постачальника кореспондують аналогічним відомостям у видаткових та товарно-транспортних накладних.

На підставі видаткових накладних, отриманих від постачальника, набуті товарно-матеріальні цінності, згідно актів введення в експлуатацію було фактично оприбутковано та засвідчено початок використання товару у виробництві.

Відповідно до пояснень представника позивача, передача товару конкретних працівників здійснювалось за заявками, залежно від виробничої необхідності, на підставі актів внутрішнього переміщення (т.4, а.с. 70-240, т. 5, а.с. 1-45). За підсумками місяця, позивачем формуються акти списання по рахунку 91 «загальновиробничі витрати» (т1, а.с. 132-135), що свідчать про фактичну кількість використаних товарів та їх вартість.

Щодо об'ємів постачання за договорами з ТОВ «ВКФ «Мілана» позивач звертав увагу суду, що за перевіряємий період ТОВ «Роял Кейтерінг» було закуплено для використання в загальновиробничих цілях товарів на суму 426160,50 грн. Питома вага використаних допоміжних матеріалів, придбаних у ТОВ «ВКФ «Мілана» у вартості реалізованої продукції за відпо відний період становить 14%, що є абсолютно прийнятною для виробництва високоякісної продукції. Так, тільки 12 вересня 2011 року ТОВ «Роял Кейтерінг» було виготовлено 13410 хлібобулочних виробів, що у подальшому реалізовані контрагентам-покупцям, згідно видаткових накладних (т. 2, а.с. 1-240, т.3, а.с. 1-116, 174-240, т.4, а.с. 1-69). Таким чином, кількість поставлених ТОВ «ВКФ «Мілана» загальновиробничих товарів зумовлено об'ємами виробництва та необхідністю підтримання у задовільному стані виробничих приміщень.

Аналіз наданих суду первинних документів позивача та його контрагента дає підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів дійсно відбулися, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності ТОВ «Роял Кейтерінг». Складені на користь позивача первинні документи, якими сторони супроводжували господарські операції і податкові накладні не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку придбаних і поставлених товарів, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Водночас, відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, дійшов протилежних висновків та зазначає про нікчемність договорів поставки з підстав невідповідності інтересам держави та суспільства. Суд критично оцінює обставини, встановлені актом перевірки з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «ВКФ «Мілана», недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

На час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Роял Кейтерінг», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

У такому випадку, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками робіт від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Сам акт перевірки не містить жодного документального підтвердження стосовно наведених порушень податкового законодавства, а викладені у ньому висновки, щодо безтоварності операцій, суперечать первинним бухгалтерським документам ТОВ «Роял Кейтерінг» та під час розгляду справи не підтвердилися.

Щодо отриманого від Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» і встановлені у ньому обставини, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

По-перше, висновки зазначеного акту цілком грунтуються на матеріалах іншого акту про неможливість проведення зустрічної звірки, а саме щодо ТОВ «Детемо» та його численних контрагентів. Варто зазначити, що витяг з акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Детемо» свідчить, що у 2011-2012 року підприємство імпортували будівельні матеріали, будівельне обладнання, меблі, освітлювальне обладнання та сільськогосподарське обладнання.

Відповідно до матеріалів справи, змістом господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана» були товари загальновиробничого призначення: миючі та дезінфікуючи засоби, тощо.

Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій ТОВ «Детемо» та операцій які було досліджено у ході перевірки позивача, їх впливу на товарність угод ТОВ «Роял Кейтерінг», податковим органом не наведено. Більше того, сумнівні, на думку податкового органу, господарські операції ТОВ «ВКФ «Мілана» та ТОВ «Детемо» відбувались у березні та квітні 2012 року, тоді як перевірка позивача здійснювалась за період з вересня по жовтень 2011 року, тобто на рік пізніше.

Таким чином, відносини ТОВ «ВКФ «Мілана» та ТОВ «Детемо» не могли вплинути на факт товарності угод позивача та ТОВ «ВКФ Мілана», оскільки співставленні податковим органом господарські операції відбувались у різних періодах, та відносно інших товарів.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції, у першу чергу, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

По друге, відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявна у матеріалах справи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «ВКФ «Мілана» (т.1, а.с. 171), а податковим органом не надано жодних доказів, на підтвердження внесення до ЄДР записів по відсутність за місцезнаходженням.

Факт наявності таких відомостей в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу не може бути підставою для висновків про неправомірне формування позивачем податкових зобов'язань.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Європейський суд та національне законодавство чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

У контексті вищезазначеного, жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, відповідач суду не надав.

Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, тих обставин, які стали підставою для їх прийняття, та невірне застосування відповідачем норм податкового, господарського і цивільного законодавства, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, висновок відповідача про порушення ТОВ «Роял Кейтерінг» підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток у розмірі 81679,00 грн., та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 71026,75 грн. є безпідставним. Тому, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували твердження позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 11, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 8 січня 2014 року №0000032230, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» (код ЄДРПОУ 33283936) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 106540 (сто шість тисяч п'ятсот сорок) гривень 16 копійок та №0000032230 від 8 січня 2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» (код ЄДРПОУ 33283936) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 81679 (вісімдесят одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Роял Кейтерінг» (код ЄДРПОУ 33283936) судовий збір у розмірі 376 (триста сімдесят шість) гривень 44 копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя /підпис/ Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 10 червня 2014 року.