Рішення № 39141005, 06.06.2014, Жданівський міський суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 231/583/14-ц

Провадження № 2/231/166/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2014 року Жданівський міський суд Донецької області

у складі:

головуючого судді: Макаганчук В.І.

при секретарі: Александрович Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жданівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про недійсність частини правочину та стягнення грошової суми, -

В С Т А Н О В И В:

28 березня 2014 року позивач звернувся до Жданівського міського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про розірвання договору фінансового лізингу № 009372 від 21 лютого 2014 року, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_1, стягнення з ТОВ Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 18560,00 грн.

26 травня 2014 року позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати недійсним пункт 10.11 ст. 10 договору фінансового лізингу № 0093372 від 21 лютого 2014 року щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору комісії за організаційні заходи, стягнути з ТОВ Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18560,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 21 лютого 2014 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 009372. Предметом лізингу по договору є транспортний засіб HYUNDAI TUCSON 2.0 MT GLS 4 WD. Вважає укладений договір таким, що суперечить принципам добросовісності та справедливості, його умови є неприйнятними та такими, що істотно порушують його права, в зв'язку з тим, що під час укладання договору представник ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» надав йому хибну, недостовірну інформацію щодо умов договору та умов надання послуг відповідачем. Під час підписання договору він не мав змоги ознайомитися з його умовами, оскільки має поганий зір, а окулярів при собі не мав. Він не зрозумів, що сплачена ним сума у розмірі 18560,00 грн. є не авансовим платежем а комісією за організацію та оформлення договору. Вважає, що відповідач, скориставшись відсутністю можливості ознайомитися із умовами договору в наслідок поганого зору, надав хибну інформацію, приховав умови, що порушують його права та є для нього неприйнятними, а саме п. 10.11. договору про відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу. Також вважає несправедливими умови п. 8.2.1 договору про встановлення першого лізингового платежу, що складається не тільки з авансового платежу у розмірі 10% від вартості предмету лізингу, але і з комісії за організаційні заходи. На письмове звернення з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти за організацію та оформлення договору фінансового лізингу у розмірі 18560,00 грн., відповідач відповіді не надав. Вважає, що умови договору порушують вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а визнання п.10.11 ст. 10 договору фінансового лізингу № 009372 від 21 лютого 2014 року недійсним, щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання договору комісії за організаційні заходи є підставою для застосування наслідків недійсності правочину та повернення йому грошових коштів в розмірі 18560 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволені позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору підтверджується особистим підписанням позивачем кожної сторінки договору та заяви про повноту отриманої інформації. Правочин був укладений в письмовій формі, особисто підписаний сторонами та скріплений печаткою. ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» здійснює свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства України, отримавши довідку Нацкомфінпослуг про взяття на облік. Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення його в оману та наявності в діях відповідача умислу. Не вважає умови договору не справедливими та посилаючись на вимоги законодавства зазначає, що розірвання договору можливе тільки на підставах передбачених Законом України «Про фінансовий лізинг». Вважає твердження позивача про те, що комісія за організацію договору в розмірі 10% від суми договору є несправедливою та необґрунтованою умовою, не підкріпленим жодним належним та допустимим доказом та таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи встановив:

Відповідач ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підриємців» 15.02.2012 року, ідентифікаційний код 38104479, за місцем знаходження м. Київ, вул. Аніщенка, буд. 3-А, оф. 310. Основний вид економічної діяльності - фінансовий лізинг (а.с. 47).

ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» взята на облік Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та має довідку про взятті на облік ФЛ № 486 від 11.09.2012 року (а.с. 45).

21 лютого 2014 року сторони уклали Договір № 009372 фінансового лізингу (а.с. 6-14), предметом якого за п. 1.1. Договору є HYUNDAI TUCSON 2.0 MT GLS 4 WD. Відповідно до п. 1.3 Договору, лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Пунктом 1.7 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмету лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Відповідно до п. 1.8 Договору, лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання Договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2 Договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

За вимогами п.3.2.1 Договору, лізингоодержувач до отримання предмету лізингу зобов'язаний сплатити передбачений Договором перший лізинговий платіж, що передбачений також Додатком № 1 до Договору. Пунктом 8.1 договору передбачено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів, визначені в Графіку лізингових платежів у додатках № 1 та № 2 до Договору, які є його невід'ємною частиною.

Перший лізинговий платіж, відповідно до п. 8.2.1 Договору складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням Договору, яка розраховується як Комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 Договору; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як: авансовий платіж, який визначений у Додатку № 1 до Договору; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в додатку № 1 до Договору.

Пунктом 10.11 Договору передбачено, що в випадку розірвання Договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

В додатку №1 до Договору передбачений графік сплати першого лізингового платежу та зазначено: вартість предмету лізингу - 185600,00 грн.; відсоток платежів - 50%; сума виплат - 92800 грн.; щомісячний платіж - 7733,33 грн.; комісія за організацію (10%) - 18560,00 грн.; комісія за передачу (3%) - 5568,00 грн.; та розрахунок погашення вартості предмета лізингу за 12 періодів лізингу (а.с.13 зв.).

В додатку № 2 до Договору передбачений графік сплати другого лізингового платежу, розрахований на 60 періодів лізингу з щомісячним платежем 2207,71 грн. (а.с.13)

Додатком № 3 до Договору передбачена специфікація: марка - HYUNDAI TUCSON, модель - 2.0 MT GLS 4 WD, кількість - 1, ціна - 185600 грн. (а.с.14).

21.02.2014 року позивач сплатив на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 18560,00 грн., призначення платежу - Комісія за організацію по договору 009372 (а.с.14 зв.).

05.03.2014 року позивач направив на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» листа з вимогою розірвати договір фінансового лізингу № 009372 від 21 лютого 2014 року та повернути йому сплачені кошти за організацію та оформлення договору фінансового лізингу № 009372 у розмірі 18560,00 грн. (а.с.5а).

Листом від 01.04.2014 року позивач був повідомлений ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про розгляд його заяви та про те, що по умовам договору сплачена ним комісія за організацію в розмірі 18560,00 грн. не повертається. На підставі заяви, договір лізингу № 009372 від 21.02.2014 року вважається розірваним з 11.03.2014 року (а.с. ).

Правовідносини сторін врегулювані Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 15, 16, 203, 215-215, 509-510, 525, 526, 530, 615, 617, 626, 628, 759-786 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

такі положення також підлягають зміні; або

договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину за вимогами ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Недійсність окремої частини правочину, за вимогами ст. 217 ЦК України, не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна

припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов ти вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його не виконанням або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України «Про фінансовий лізинг» визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

За вимогами ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Вислухавши позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про надання представником відповідача при укладені договору хибної та недостовірної інформації щодо умов договору та умов надання послуг відповідачем, оскільки наданий суду Договір № 009372 від 21 лютого 2014 року та додатки до нього викладені в доступній формі, добре читаємим шрифтом, позивач особисто підписав кожен лист договору та додатків до нього, в зв'язку з чим суд вважає, що він був належним чином ознайомлений з вимогами договору, згодився на його умови в момент укладення та добровільно підписав його. Належних доказів на підтвердження фізичної неможливості ознайомитися з текстом договору в наслідок поганого зору та відсутності окулярів на момент підписання договору, позивач не надав.

Суд також відхиляє доводи позивача про несправедливість умов п. 8.2.1 Договору, який встановлює розмір першого лізингового платежу, оскільки його вимоги відповідають вимогам ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» а внесення до нього комісії за організаційні заходи, також передбачено п. 1.7, 1.8, додатком № 1 до Договору, що не оспорюються позивачем.

Суд приймає доводи позивача про несправедливість умов п. 10.11 ст. 10 Договору, відповідно до яких, у випадку розірвання Договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Суд дійшов до висновку про несправедливість умов п. 10.11 ст. 10 Договору, оскільки на порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» договором № 009372 від 21 лютого 2014 року не встановлено право позивача, як споживача, на одержання відповідної компенсації від ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», як виконавця, у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

За вимогами ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, в зв'язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про визнання недійсним пункту 10.11 ст. 10 договору фінансового лізингу № 0093372 від 21 лютого 2014 року щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору комісії за організаційні заходи та стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 18560,00 грн.

Понесені позивачем при звернені до суду та документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 243,60 грн. (а.с.1) підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи викладені обставини та керуючись Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 15, 16, 203, 215-217, 509-510, 525, 526, 530, 615, 617, 626, 628, 759-786 ЦК України, ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про недійсність частини правочину та стягнення грошової суми, задовольнити.

Положення пункту 10.11 ст. 10 договору фінансового лізингу № 009372 від 21 лютого 2014 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору комісії за організаційні заходи, визнати недійсними.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 комісію за організацію договору фінансового лізингу № 009372 від 21 лютого 2014 року укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» у розмірі 18560,00 (вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят) гривен.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 копійок).

Рішення постановлено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 6 червня 2014 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

.

Суддя: Макаганчук В.І.