Ухвала суду № 39140972, 04.06.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

судді Савчук М.В., Бреславського О.Г.

секретаря Скрипник С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 квітня 2014 року,

встановила:

ОСОБА_1 у березні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Зазначав, що уклав з ОСОБА_2 договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 22 вересня 2013 року, за яким передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 60746 грн. 80 коп., а остання зобов»язалася повернути грошові кошти в строк до 30 жовтня 2013 року.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов»язання, просив стягнути з відповідача позику в сумі 60746 грн. 80 коп. та три проценти річних в сумі 694 грн. 01 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 квітня 2014 року позов задоволено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального й процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1

№22ц-871 2014 рік Головуючий у 1 інстанції Мамчин П.І.

Категорія: 19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

про стягнення грошових коштів, керувався положеннями статей 625, 1050 ЦК України та, пославшись на невиконання ОСОБА_2 зобов»язання за договорами позики, дійшов висновку про покладення на ОСОБА_2 обов»язку з сплати позичальнику суми позики та трьох процентів річних від простроченої суми.

Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи.

На підставі ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 22 вересня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 60746 грн. 80 коп., а остання зобов»язалася повернути грошові кошти в строк до 30 жовтня 2013 року.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Пунктом 2 договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 22 вересня 2013 року, передбачено, що грошові кошти передано позикодавцем до підписання цього договору.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_2, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо стягнення суми позики одноразово.

На підставі ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із п.4 договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 22 вересня 2013 року, встановлено обов»язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строку до 30 жовтня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що зміни до договору не вносилися.

Ураховуючи наведене, підстав для покладення на ОСОБА_2 обов»язку повернути позику частинами ( з розстроченням) немає.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував вимоги про стягнення трьох процентів річних простроченням ОСОБА_2 виконання грошового зобов»язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що п.3 договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позики, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 22 вересня 2013 року, визначено, що договір позики є безпроцентним.

Водночас відповідно п.7 наведеного договору якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, та три процента річних від простроченох суми.

Як роз»яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абз.1 п.18 постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов»язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У такому разі посилання ОСОБА_2 на скрутне матеріальне становище не спростовують висновки суду першої інстанції про застосування правових наслідків порушення зобов»язання.

За таких обставин рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 квітня 2014 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: