Постанова № 39137424, 03.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 8690/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІК» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІК» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ТзОВ «ІОНІК» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 04.10.2010 року № 0003382342/0, № 0003392342/0, та від 15.11.2010 року № 0003382342/1, № 0003392342/1.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ТзОВ «ІОНІК» правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит по операціях з ПП «Юнісеф». Зазначає, що електромонтажні та будівельні роботи ПП «Юнісеф» для позивача виконувалися, виконані роботи були прийняті від ПП «Юнісеф» за актами виконаних робіт у червні та липні 2008 року, субпідрядником були видані позивачеві податкові накладні № 146 від 27.06.2008 року та № 178 від 31.07.2008 року, на момент здійснення таких операцій ПП «Юнісеф» було зареєстроване як юридична особа, відомості про таке підприємство містилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Кожна з здійснених господарських операцій була підтверджена первинними документами, що були надані в ході перевірки представникам податкового органу.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року в задоволені позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що вироком Рівненського міського суду встановлено, що діяльність ПП "Юнісеф" носила фіктивний безтоварний характер. В свою чергу, позивач, в ході судового розгляду справи, всупереч п. 1 ст. 71 КАС України, не надав суду відомостей та не довів обставин, на які він покликався щодо реального фактичного надання йому ПП "Юнісеф" робіт по монтажу освітлювальної проводки житлових будинків по вулицях Коновальця, Шкільній, Дворецькій, 46. Позивач та його представник не змогли суду повідомити переліку та призвіща осіб, які фактично виконували будівельні роботи від імені ПП "Юнісеф" та осіб, котрі вели нагляд, контроль за фактичним виконанням та безпекою таких робіт від імені ПП "Юнісеф" (прораби, майстри, робітники, тощо).

Не погодившись з вищенаведеною постановою, ТзОВ «ІОНІК» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20.09.2010 року до 21.09.2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Рівне була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТзОВ «ІОНІК» щодо взаємовідносин з контрагентом ПП «Юнісеф» за період з 01.07.2007 року до 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 21.09.2010 року № 1416/23-100/32936359 (а.с.7-9).

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а зокрема включення до валових витрат суми витрат по взаєморозрахунках з ПП "Юнісеф" в розмірі 161760,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 40440,00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2008 року - 19862,00 грн., за ІІІ квартал 2008 року - 20578,00 грн. та пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а зокрема включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, що сплачені по господарських операціях позивача з контрагентом ПП "Юнісеф", що призвело до завищення податкового кредиту на суму 32352,00 грн., у тому числі за червень 2008 року - 15889,40 грн., липень 2008 року - 16462,60 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0003392342/0, яким визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 48528,00 грн. (в т.ч. за основним платежем - 32352,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 16176,00 грн.та податкове повідомлення-рішення від 04.10.2010 року № 0003382342/0, якими визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 60660 грн. (в т.ч. за основним платежем - 40440,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 20220,00 грн.) (а.с. 10,11).

За наслідками адміністративного оскарження даного рішення були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 року № 0003392342/1 та № 0003382342/1 (а.с. 16,17).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність оскаржуваних рішень. Проте, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку з наступних підстав.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне здійснення господарських операцій між ТзОВ «ІОНІК» та ПП «Юнісеф», а також проведення позивачем розрахунків за отримані товари і послуги, підтверджується наступними доказами, наданими позивачем та дослідженими судом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ТзОВ «ІОНІК» та ПП «Юнісеф» були укладені договори субпідряду від 02.06.2008 року № 2.06.08, від 07.07.2008 року № 7.07.08. Відповідно до п. 1.1 вказаних договорів, субпідрядник - ПП «Юнісеф» зобов'язується на свій ризик за завданням виконати монтаж освітлювальної проводки житлових будинків по вул. Коновальця, Шкільній, вул. Дворецькій, 46 за переліком, визначеним проектно-кошторисною документацією (а.с.73-76; 85-88).

Дійсність і правомірність зазначених вище договорів і реальний характер господарських зобов'язань, здійснених сторонами на їх виконання підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3 (а.с.77;89), актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2 (а.с.78;90), актами на передачу основних і допоміжних матеріалів підрядній організації (а.с.81;92) та накладних.

Розрахунки з постачальниками товарів і послуг (робіт) були здійснені позивачем в безготівковій формі, що підтверджується наданими ним копіями платіжних доручень(а.с.83-84;94).

ПП «Юнісеф» виписано і видано позивачу податкові накладні №146 від 27.06.2008 року на суму без ПДВ 79447,00 грн., ПДВ - 15889,40 грн.; № 178 від 31.07.2008 року на суму без ПДВ 82313,00 грн., ПДВ 16462,60 грн, копії яких є в матеріалах справи.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також відповідають вимогам нормативних актів, які регулюють питання здійснення підрядних робіт (довідка про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, акти приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2).

Крім того, виписані ПП «Юнісеф» позивачу податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідав чинному на момент їх видання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Юнісеф».

Факт надмірної сплати податку на додану вартість постачальнику товарів (робіт, послуг) відповідачем не оспорюється.

В свою чергу, суд першої інстанції, вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, послався на вирок Рівненського міського суду від 25.05.2010 року у кримінальній справі №1-386/10 щодо фіктивного підприємництва ПП «Юнісеф».

Колегія суддів критично оцінює такі висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що вирок Рівненського міського суду від 25.05.2010 року не є належним доказом нікчемності укладеного правочину між позивачем та ПП «Юнісеф», оскільки вказане судове рішення не містить жодного посилання на господарські відносини з позивачем, або на рішення суду, яким договори, укладені між останнім та ПП «Юнісеф», визнано нікчемними.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Юнісеф» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ТзОВ «ІОНІК» товарів та робіт (послуг) від ПП «Юнісеф», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся, а також віднесення витрат по спірних господарських операціях до складу валових витрат.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначених вище договорів, укладених між ТзОВ «ІОНІК» та ПП «Юнісеф», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище договорів виконання електромонтажних робіт на будівельних об'єктах необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені договори були укладені саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані договори не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначених вище договорів, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОНІК» задовольнити повністю.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі № 2а-5521/10/1770 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від 04.10.2010 року № 0003382342/0, № 0003392342/0, та від 15.11.2010 року № 0003382342/1, № 0003392342/1.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: О.Б. Заверуха О.М. Гінда В.В. Ніколін