Рішення № 39130222, 23.05.2014, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/1704/14-ц

Номер провадження 2/237/965/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2014 року м. Мар`їнка

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Пономарьова О.П.

при секретарі Лахно Т.Г.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Степанюк Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Мар'їнки Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Мар'їнському районі Донецької області, третя особа: ВП «Шахта «Південнодонбаська №3» ім. М.С.Сургая Державного підприємства «ДУЕК» про відшкодування моральної шкоди працівнику завданої ушкодженням його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Мар'їнського районного суду Донецької області з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди працівнику завданої ушкодженням його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь грошову суму у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані наступним. Позивач ОСОБА_1 у період з 24 травня 1993 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді електрослюсаря підземного. Робота в шахті під землею є джерелом підвищеної небезпеки. При виконанні трудових обов'язків позивачу було заподіяно ушкодження здоров'я. Згідно АКТу № 60 від 09 жовтня 2001 року про нещасний випадок на виробництві, 07 жовтня 2001 року у 11 годині 30 хвилин з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, після якого він став інвалідом. За висновком довідки Сер. МСЕ- Серія ДОН- 02 № 082886 від 27 січня 2004 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, за висновком про умови та характер праці, йому протипоказана важка фізична праця в підземних умовах та тривала ходьба. Згідно довідки Серія 2-18 АВ №015801 від 27 січня 2004 року ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 40 % з 27 січня 2004 року - безстроково. На підставі медичних епікризів, у зв'язку з погіршенням здоров'я ОСОБА_1 постійно змушений медикаментозне лікування з приводу отримання травми та не може в повній мірі надавати родині чоловічу підтримку, від чого переносить моральні страждання. Моральна шкода полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність на 40 %, все це призвело до порушення звичного способу його життя і потребує від позивача додаткових зусиль для організації, неможливості продовження активного особистого життя, порушення його нормальних життєвих зв'язків. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює у розмірі 40 000,00 гривень.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі. Зокрема, позивач ОСОБА_1 вказав, що несе моральні страждання у зв'язку із отриманням травми, до теперішнього часу відчуває біль та слабкість, постійно вимушений звертатися до лікарів.

Представник відповідача Степанюк Р.В. (діючий на підставі довіреності від 23 травня 2014 року) у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснивши, що заявлені вимоги суперечать законодавству. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік» п. 27 ст. 77 якого зупинив норму Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» про відшкодування моральної шкоди, а тому Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не має правових підстав та фінансових можливостей для відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві. У наданих суду запереченнях відповідач зазначив, що винним у нещасному випадку з позивачем є підприємство, яке у відповідності до Закону України «Про охорону праці» не забезпечило безпечні умови праці позивачу, а тому в даному випадку необхідно застосувати норми закону України «Про охорону праці», ст. 237-1 КЗпП України. Провина відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у спричинені позивачу шкоди відсутня. Окрім того, представник відповідача зазначив, що відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар'їнському районі Донецької області нарахувало і виплатило позивачу одноразову допомогу, яка компенсує і моральні страждання позивача у розмірі 4 480,00 гривень. Без обмеження відділення Фонду відшкодовує витрати на лікування і втрачений позивачем заробіток, позивач отримує щомісячні страхові виплати, отримує лікування, витрати на яке компенсуються Фондом.

Представник третьої особи за довіреністю Фумжи О.В. до суду не з'явився, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи за позовом ОСОБА_1 без його участі.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, належно з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Здоров'ю позивача в наслідок нещасного випадку на виробництві завдано шкоду - забій правої гомілки. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть. Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодовувати позивачу виплаває із ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Відповідно до роз'яснень Верховного суду України моментом виникнення права на відшкодування моральної шкоди є висновок МСЕК, коли позивачу вперше встановлена стійка втрата працездатності. Незалежно від моменту звернення до суду, потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, якщо право у нього виникло з 1 квітня 2001 року до 1 січня 2006 року. Як вбачається з довідки медико-соціальної експертної комісії серії 2-18 АВ № 015801 позивачу ОСОБА_1 було встановлено 40 відсотків втрати працездатності з 27 січня 2004 року.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що для визначення факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу встановлено 40 % втрати працездатності безстроково. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем доказів: трудова книжка позивача, акт про нещасний випадок на виробництві, медичний висновок, виписки з історії хвороби, медичні довідки, пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із вказаних письмових доказів, пояснення позивача, пояснення представника позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди трудовою травмою.

Суд не враховує заперечення відповідача про те, що підприємство, на якому працював позивач, повинно було забезпечити безпечні умови праці і у відповідності до Закону України «Про охорону праці» є винним у спричиненні шкоди позивачу, оскільки спірні правовідносини між позивачем і відповідачем врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», і саме на відповідача покладений обов'язок відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену при виконанні трудових обов'язків.

Посилання відповідача на ст. ст. 237-1 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров'я (ст. 268 ч. 1 п. 3 ЦК України).

Факти виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, призначення і виплата втраченого заробітку та витрат на лікування не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплати вказаних сум, а також суми у відшкодуванні моральної шкоди передбачена Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у якості самостійних виплат.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, тому суду необхідно в кожній справі з'ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках.

Суд не приймає посилання відповідача, що п. 27 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2006 рік зупинив на 2006 рік дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік» набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 10 липня 2002 року.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а також враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд вважає, що позовні вимоги позивача безпідставно завищені.

Відповідно до роз'яснень, викладений у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань та з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача і інших обставин. Зокрема, враховуються характер та тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням: стану здоров'я ОСОБА_1, тяжкість отриманої травми, наслідки травми, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках. Так з наданих суду епікризів, медичних довідок, встановлено, що позивач періодично знаходиться на стаціонарному лікуванні з причини отриманої трудової травми; на теперішній час має порушення функцій ходьби. Окрім стаціонарного лікування позивач потребує тривалого обстеження в медичних закладах, періодичних консультацій лікарів.

Відповідно до глибини фізичних і душевних страждань (ступень втрати професійної працездатності позивача, обмеження його можливостей вести активний спосіб життя, необхідність прикладання додаткових зусиль для організації свого життя), враховуючи статтю 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, принципи виваженості, розумності і справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 12 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(в редакції Закону від 23 вересня 1999 року), ст. 23 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 209 ч. 2, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Мар'їнському районі Донецької області, третя особа: ВП «Шахта «Південнодонбаська №3» ім. М.С.Сургая Державного підприємства «ДУЕК» про відшкодування моральної шкоди працівнику завданої ушкодженням його здоров'я при виконанні трудових обов'язків задовольнити частково.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Мар'їнському районі Донецької області на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень одноразово, в порядку відшкодування моральної шкоди працівнику в разі ушкодження його здоров'я при виконанні трудових обов'язків.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.П.Пономарьов

Дата документу 23.05.2014