Рішення № 39128757, 02.06.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 червня 2014 року Справа № 913/855/14

Провадження №19н/913/855/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти”, м.Сєвєродонецьк Луганської області

до відповідача-1 – Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк Луганської області

відповідача-2 – Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк Луганської області

про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 936 від 23.05.2000; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479 з наступними змінами

Суддя господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Секретар судового засідання Скокова К.Л.

У засіданні брали участь:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача-1 – представник не прибув;

від відповідача-2 – представник не прибув.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради “Про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди з Акціонерним товариством закритого типу “Агротехнологія” та надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” під вбудоване приміщення магазину” № 936 від 23.05.2000; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479, який укладений між Сєвєродонецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” відносно земельної ділянки площею 0,1397 га, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон № 82, з наступними змінами.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.04.2014 було порушено провадження у справі, її розгляд призначений на 15.04.2014.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.04.2014 розгляд справи був відкладений на 21.05.2014.

Представник відповідачів відзивом б/н від 15.05.2014 вимоги позову відхилив та зазначив, що посилання позивача на норми Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004, тобто вже після укладення договору оренди земельної ділянки, є необґрунтованим; безпідставними є посилання позивача на норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004; що в розділі 1 договору “Предмет договору” сторони визначили об’єкт оренди – земельна ділянка площею 0,1397 га, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон № 82; що проект відведення земельної ділянки, акт встановлення меж земельної ділянки і ситуаційний план та план земельної ділянки підписані позивачем без заперечень. Також представником відповідачів було заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Крім того, представник відповідачів просив суд розглянути справу без його участі.

Позивач письмовим поясненням б/н від 21.05.2014 зазначив, що після прийняття Податкового кодексу України стало зрозуміло, що плата за землю повинна здійснюватися шляхом сплати податку за землю, а тому і з’ясувалося, що рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 23.05.2000 № 936 є незаконним; що позивач дізнався про порушення своїх інтересів після отримання відповіді від міської ради 10.10.2012 за № 6622.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.05.2014 розгляд справи був відкладений на 02.06.2014.

Позивач запереченням № 28/1 від 28.05.2014 зазначив, що підставою для звернення до суду слід вважати виявлені обставини внаслідок аналізу тексту отриманого від відповідача листа від 10.10.2012 № 6622 про відмову в розірванні договору за взаємною згодою; що у спірному договорі оренди земельної ділянки відсутній план (схема) земельної ділянки і невизначений об’єкт оренди; що відповідно до п.2.2 договору термін його дії визначений сторонами до 04.06.2050, тобто на даний момент договір є діючим, а тому застосування позовної давності є недоречним. Також позивач просив розглянути справу без участі представника.

З огляду на клопотання сторін про розгляд справи без участі представників, суд вважає можливим його задовольнити та розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 02.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У 2000 році Сєвєродонецьким державним землевпорядним підприємством Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” був розроблений проект відведення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон 82. У розрахунку площі земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” на підставі рішення виконкому № 472 від 16.03.1999 “Про затвердження “Положення про порядок розрахунку частин площі земельної ділянки, на якій розташовано споруду, яка знаходиться в користуванні декількох юридичних осіб чи громадян” визначена площа земельної ділянки викупленого приміщення магазину Товариством з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” в розмірі 1397 м2.

Рішенням Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради “Про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди з Акціонерним товариством закритого типу “Агротехнологія” та надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” під вбудоване приміщення магазину” № 936 від 23.05.2000 було вирішено надати Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 50 років, земельну ділянку площею 0,1397 га за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон 82, згідно з розрахунком площі та планом. Визначено цільове призначення земельної ділянки – землі змішаного використання (під вбудоване приміщення магазину).

На виконання вказаного рішення між Сєвєродонецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” було укладено договір оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація 05.06.2000 за № 3479.

Згідно розділу 1 договору орендодавець на підставі рішення виконкому міської ради за № 936 від 23.05.2000 передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон № 82. В оренду передається земельна ділянка площею 0,1397 га. Цільове призначення земельної ділянки: землі змішаного використання. Грошова оцінка земельної ділянки складає: 273099 грн 53 коп.

В абзаці 1 розділу 2.2 договору сторони визначили, що він укладається на строк по 04.06.2050 включно, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди. Відповідно до абзацу 1 розділу 2.3 договору орендна плата за землю вноситься орендарем самостійно в грошовій формі в розмірі: 7373 грн 69 коп. на рік.

18.06.2008 між сторонами була укладена додаткова угода № 5 до договору оренди, в якій сторони домовились внести зміни в абзаци 4 та 5 розділу 1 “Предмет договору” та абзаци 1 та 2 розділу 2.3 “Орендна плата” в частині збільшення розміру орендної плати за земельну ділянку.

Позивач зазначив, що він є власником нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі багатоквартирного жилого будинку за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, яке не має окремо встановлених меж розташування на земельній ділянці, оскільки є вбудованим приміщенням, а площа земельної ділянки, наданої в оренду за спірним договором, визначена без урахування часток інших власників приміщень у вказаному будинку, що свідчить про невизначеність (неналежне викладення) у договорі такої істотної умови договору, як об’єкт оренди; що проведення розрахунку площі земельної ділянки, а не встановлення її фактичного розміру та меж в натурі свідчить про хибність акту встановлення меж земельної ділянки від 25.05.2000, що міститься в проекті відведення земельної ділянки, розробленого Сєвєродонецьким державним землевпорядним підприємством в 2000 році; що при розрахунку площі земельної ділянки слід було керуватися Положенням про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження жилих будинків, що затверджено спільним наказом Держкомзему України, Держбуду України, Держкомунгоспу України, Фонду держмайна № 31/30/53/396 від 05.04.1996.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до абзацу 4 пп.2.9 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” передбачено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов’язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносно вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради “Про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди з Акціонерним товариством закритого типу “Агротехнологія” та надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” під вбудоване приміщення магазину” № 936 від 23.05.2000, суд зазначає наступне.

Як вбачається з повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи № 824 від 02.10.2012 (а.с.62), до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 02.10.2012 внесено запис № 13831110002003026 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи – Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради на підставі рішення засновників (учасників) про ліквідацію юридичної особи.

Згідно до п.6 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб’єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Таким чином, провадження у справі в частині вимог до відповідача-2 - Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради слід припинити.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.11 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

На момент прийняття рішення Виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради “Про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди з Акціонерним товариством закритого типу “Агротехнологія” та надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” під вбудоване приміщення магазину” № 936 від 23.05.2000 останньому були делеговані згідно з ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” відповідні повноваження, в межах яких приймалося оскаржуване рішення.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, тому, оскільки земельна ділянка була надана позивачу рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради, але на теперішній час вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією міської ради та те, що Виконавчий комітет Сєвєродонецької міської ради припинив свою діяльність, належним відповідачем за заявленими позивачем вимогами є Сєвєродонецька міська рада.

Частиною 6 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 936 від 23.05.2000, було передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Частиною 10 вказаної статті передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позов просить суд до позовних вимог застосувати позовну давність.

Оскільки правовідносини сторін виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, то до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Статтею 71 Цивільного кодексу УРСР 1963 року було передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст.75 Цивільного кодексу УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 Цивільного кодексу УРСР 1963 року передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Право на пред’явлення позову про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради “Про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди з Акціонерним товариством закритого типу “Агротехнологія” та надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” під вбудоване приміщення магазину” № 936 від 23.05.2000 виникло у позивача 24.05.2000, тобто на наступний день після винесення вказаного рішення, і відповідно строк позовної давності за даною позовною вимогою закінчується 24.05.2003.

Посилання позивача на те, що він дізнався про порушення свого права тільки після отримання відповіді 10.10.2012 за № 6622 та набрання чинності Податковим кодексом України, ст.287.8 якого визначено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку або приміщення, переведеного у нежиле у зв’язку із набуттям його у власність в установленому законом порядку, повинен сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами), з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд вважає необґрунтованим, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 4 пп.2.2 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об’єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Пунктом 3 оскаржуваного рішення (а.с.34-35) вирішено надати Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 50 років, земельну ділянку площею 0,1397 га за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон 82, згідно з розрахунком площі та планом. Визначено цільове призначення земельної ділянки – землі змішаного використання (під вбудоване приміщення магазину).

Таким чином, у вказаному рішенні відсутні будь-які посилання, на підставі яких нормативних актів була визначена загальна площа земельної ділянки, яка надавалася позивачу у користування, а є посилання на розрахунок площі та план.

Розрахунок площі земельної ділянки позивача (а.с.28) був виконаний на підставі рішення виконкому № 472 від 16.03.1999 “Про затвердження “Положення про порядок розрахунку частин площі земельної ділянки, на якій розташовано споруду, яка знаходиться в користуванні декількох юридичних осіб чи громадян”.

Про вказаний розрахунок позивач був обізнаний, на нього є посилання в оскаржуваному рішенні, а також визначена в розрахунку площа земельної ділянки – 0,1397 га була вказана і в акті встановлення меж земельної ділянки (а.с.29), який підписаний директором позивача, тобто суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про порядок визначення площі земельної ділянки та про її розмір ще в 2000 році при розробленні проекту відведення земельної ділянки та прийнятті оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради.

Крім того, позивачем в позовній заяві відповідно до ч.10 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” не наведено мотивів невідповідності оскаржуваного рішення Конституції або законам України.

Відповідно до ст.80 Цивільного кодексу УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що до вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради “Про розірвання договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди з Акціонерним товариством закритого типу “Агротехнологія” та надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” під вбудоване приміщення магазину” № 936 від 23.05.2000 слід застосувати позовну давність та відмовити позивачу в задоволенні позову в цій частині.

Відносно вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479, який укладений між Сєвєродонецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” відносно земельної ділянки площею 0,1397 га, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон № 82, з наступними змінами, суд зазначає наступне.

Однією з підстав недійсності договору оренди земельної ділянки позивач зазначив незаконність рішення Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 936 від 23.05.2000, але оскільки суд відмовив позивачу в задоволені вимоги про визнання вказаного рішення недійсним через пропуск позовної давності, то і вказана обставина при наданні правової оцінки договору оренди земельної ділянки судом до уваги не приймається.

Частинами 1-2 ст.8 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII, положення якого діяли на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479, було передбачено, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об’єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об’єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі.

Статтею 3 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV було передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В ст.12 зазначеного Закону давалось визначення договору оренди землі - угода сторін про взаємні зобов’язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV невід’ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки.

В матеріалах справи знаходиться план спірної земельної ділянки (а.с.32) та ситуаційний план земельної ділянки (а.с.30-31), а тому суд вважає необґрунтованими доводи позивача на те, що у спірному договорі відсутні посилання на план (схему) земельної ділянки та що він відсутній у договорі.

Частиною 2 ст.14 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV були визначені істотні умови договору оренди земельної ділянки: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Частиною 1 ст.4 Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV передбачалось, що об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Судом було досліджено зміст договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479 (а.с.23-24) та встановлено, що відповідно до абзаців 1-2 розділу 1 договору орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, 17, мікрорайон № 82. В оренду передається земельна ділянка площею 0,1397 га.

Таким чином, сторони чітко, у відповідності до вимог діючого на той час законодавства визначили таку істотну умову договору оренди земельної ділянки як об’єкт оренди, а тому посилання позивача на те, що сторони в договорі оренди неналежне виклали вказану істотну умову договору, суд вважає необґрунтованим.

Слід також звернути увагу позивача на те, що він, вважаючи, що невірно визначена площа займаної ним земельної ділянки має право звернутися до Сєвєродонецької міської ради з пропозицією про внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру орендованої земельної ділянки та відповідної зміни розміру орендної плати.

Інших підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479 судом при розгляді справи не встановлено.

Заяву відповідача-1, яка викладена у відзиві на позов, про застосування до вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2000, державна реєстрація від 05.06.2000 за № 3479, позовної давності, суд вважає необґрунтованою і не приймає її до уваги, оскільки спірний договір є діючим, правовідносини сторін триваючими, а тому позовна давність застосуватись не може.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Судовий збір покладається на позивача, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.44, 49, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині вимог до відповідача-2- Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради припинити.

2. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Свіжі продукти” до Сєвєродонецької міської ради відмовити повністю.

3. Судові витрати зі сплати судового збору віднести на позивача.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2014.

Суддя Т.В.Косенко