Постанова № 39128064, 04.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/550/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування акту перевірки та податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ВП «Евас» звернулось До Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі про визнання протиправними та скасування акту перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 та податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального чи процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності формування від'ємного значення з податку на додану вартість задекларованого у декларації за жовтень 2013 року. (а.с.10)

В висновках акта перевірки від 11.12.2013 року № 2016/26-53-22-03-21/37203744 зазначено, що перевіркою ТОВ «ВП «Евас» встановлено порушення:

- п.198.1, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ «ВП «Евас» за період жовтень 2013 року завищено від'ємне значення на загальну суму 182413 грн.,

- п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ «ВП «Евас» занижено бюджетне відшкодування за жовтень 2013 року на суму 126687 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення: від 30.12.2013 року №0003122203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 182413 грн. та від 30.12.2013 року №0003112203, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 126687 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт перевірки від 11.12.2013 року №2016/26-53-22-03-21/37203744 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача не несе ніяких правових наслідків для позивача, та за своєю сутністю є інформаційною довідкою (та висновок, який є невід'ємною частиною акта), то вони не породжують будь-яких юридичних наслідків для позивача. Крім того, сам по собі оспорюваний акт перевірки безпосередньо не тягне для позивача несприятливих наслідків, не є обов'язковим для нього чи його контрагентів.

Підпунктами 4, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 22 грудня 2010 року №984 встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проведення перевірки та оформлення акту з висновками за результатами її проведення є обов'язком відповідача.

Акт перевірки є лише засобом документування перевірочних дій і не встановлює відповідальності для осіб, які допустили недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, не встановлює та не змінює правовідносини, акт перевірки є підставою для прийняття рішення суб'єктом владних, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень виходив з того, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам зі спірними контрагентами.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Висновки суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Віканта Груп» та ТОВ «Імпульс Макс» суперечать матеріалам справи.

Позивачем надано докази фактичного здійснення господарської операції, а саме оренди обладнання у ТОВ «Віканта Груп», а також того, що таке обладнання використовувалося на відповідних етапах виробництва, а саме: договір оренди обладнання № 8 від 04.01.2013 року; акт виконаних робіт до договору оренди обладнання від 04.01.2013 р. №8; податкову накладну від 28.02.2013 р. №69; картку рахунку 631 за лютий 2013 року, яка відображає рух коштів та розрахунки між ТОВ «ВП «Евас» та ТОВ «Віканта Груп»; рахунок-фактуру від 19.02.2013 № СФ-000060; платіжне доручення № 1906 від 28.02.2013 року.

Також надано докази поставки товару (сировини) за договором із ТОВ «Імпульс Макс», а саме: договір поставки від 01.04.2013 р. №3 між ТОВ «ІМПУЛЬС МАКС» та TOD «ВП «Евас»; видаткові накладні від 01.04.2013 р. №01/04-13, від 19.04.2013 р. №РН-00017 та від 23.04.2013 р. №РН-00024; податкові накладні від 01.04.2013 р. №1, від 19.04.2013 р. №17 та від 23.04.2013 р. №24; картку рахунку 631 за квітень 2013 року, яка відображає рух коштів та розрахунки між ТОВ «ВП «Евас» та ТОВ «Імпульс Макс»; рахунки-фактури №01-04/13 від 01.04.2013 року, № СФ-19/01-001 від 19.04.2013 року, № СФ-23/04-001 від 23.04.2013 року, платіжні доручення №2008 від 04.04.2013 p., №2043 від 19.04.2013 p., №2050 від 24.04.2013 p.; довіреності № Дов-000101 від 01.04.2013 року, № Дов-000121 від 19.04.2013 року, № Дов-000129 від 23.04.2013 (виписка з журналу реєстрації довіреностей за квітень 2013 року по контрагенту ТОВ «Імпульс Макс»)

Відповідно до п.1.1. договору поставки від 01.04.2013 р. №3 передбачено надання покупцем письмової заявки на поставку продукції, погодженої продавцем. Така письмова заявка була надана продавцю 01.04.2013 р.

Умовами п. 3.3. договору від 01.04.2013 р. №3 між ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «ВП «Евас» передбачено, що сертифікат якості надається Покупцю на вимогу Покупця. Виробником каучуку СКМС-30 АРКПН, поставленого за договором поставки від 01.04.2013 року, є ВАТ «Стерлітамакський нафтохімічний завод» (Росія, м. Стерлітамак, вул. Технічна, 10). Сертифікат якості даного виробника ТОВ «ВП «Евас» використовує в своїй роботі.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Господарський договір недійсним (фіктивним) в судовому порядку не визнавався, зміст господарських зобов'язань не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та дозволяють ідентифікувати господарські операції, не містять розбіжностей і відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 ПК.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровані платниками податку на додану вартість, тому були зобов'язані нараховувати ПДВ та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК виписувати податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК є законною підставою для формування податкового кредиту.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «ВП «Евас» в повному обсязі доведено реальність господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

Рішення суду першої інстанції та висновки відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій ґрунтується на акті ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02.08.2013 року № 345/26-58-22-08-11/38448786 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Віканта Груп» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.11.2012 по 30.06.2013 року та акті ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.06.2013 року № 37/22-10/38265801 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Імпульс Макс» за період діяльності з 01.06.2012 по 30.04.2013 року.

Колегія суддів не приймає до уваги вказані акти, оскільки ними не встановлюється наявність чи відсутність реальності господарських операцій.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про неправомірності прийняття ДПІ у Дніпровському районі податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції помилково визначено та стягнуто з позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 689,30 грн (чотири тисячі шістсот вісімдесят дев'ять грн 30 коп.).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції від 19.09.2013 року), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, та встанволено судом першої інстанції при відкритті провадження в даній справі, майнові вимоги ТОВ «ВП «Евас» складають 55 726 грн, тому загальний судовий збір становить 1 827,00 грн (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн).

Тому, враховуючи ту обставину, що позивачем було сплачено 10% від загального розміру судового збору за даний адміністративний позов, після ухвалення оскарженої постанови, позивач був зобов'язаний сплатити залишок витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 644,30 грн (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року в частині стягнення з ТОВ «ВП «Евас» витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 689 (чотири тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) грн 30 коп. - прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року підлягає скасуванню частково з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов ТОВ «ВП «Евас» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року в частині стягнення витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 689,30 та в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничого підприємства «Евас» в цій частині задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві від 30.12.2013 року №0003122203 та №0003112203.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 05.06.2014 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.