Постанова № 39128060, 04.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/671/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Електро» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Електро» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Спец-Електро» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ від 20 січня 2014 року №0000042204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що Ірпінською ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Спец-Електро» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Альта-Ком» за період діяльності з 01.12.2012р. по 31.03.203р.

За результатами даної перевірки було складено акт №1452/22-4/33801531 від З0.12.2013р., яким ТОВ «Спец-Електро» встановлено порушення вимог п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України в частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 149 220, 53 грн., у т.ч.:

- за грудень 2012р. на суму 126 739, 06 грн.;

- за лютий 2013р. на суму 20 837, 47 грн.;

- за березень 2013р. на суму 1 644 грн.

20.01.2014р. Ірпінською ОДПІ винесено податкове повідомлення - рішення №0004152320, яким товариству визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 186 525,67 грн., з яких: 149 220, 53 грн. за основним платежем та 37 305, 14 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що доводи позивача про реальне здійснення господарських операцій та правомірне формування податкового кредиту згідно договору із ТОВ «Альта-Ком» не підтвердились.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

В акті перевірки №1452/22-4/33801531 від З0.12.2013р. податковим органом зроблені висновки про нікчемність правочинів між ТОВ «Спец-Електро» та ТОВ «Альта-Ком» та неможливість ТОВ «Альта-Ком» фактично здійснювати господарські операції, посилаючись на акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альта-Ком», вирок Шевченківського районного суду міста Києва та недоліки у первинних документах.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів та не було встановлено судом першої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанцій не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Висновки відповідача про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2013р. гр. ОСОБА_3 визнано винним в пособництві у вчиненні фіктивного підприємництва за ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, а саме реєстрації юридичної особи ТОВ «Альта-Ком».

Зі змісту вироку щодо гр. ОСОБА_3 не випливає висновок про відсутність господарської діяльності з боку ТОВ «Альта-Ком». У вироку зазначено, що діяльністю ТОВ «Альта-Ком» займалися інші особи. Тобто факт здійснення зазначеним підприємством фінансово-господарської діяльності не тільки не спростовано, але й підтверджується зазначеним вироком. Наявність ознак злочину в діях ОСОБА_3 не свідчить про відсутність господарської діяльності ТОВ «Альта-Ком». Створення ОСОБА_3 підприємства без наміру здійснювати підприємницьку діяльність не означає, що таку діяльність підприємство не здійснювало в подальшому. Судове рішення не містить посилання на обставини, які б спростовували наявність дійсних господарських стосунків між позивачем та ТОВ «Альта-Ком».

В ухвалі від 30 вересня 2013 року у справі № К/9991/58342/12 Вищий адміністративний суд України зазначив, що у відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Спец-Електро» зареєстроване Макарівською районною державною адміністрацією Київської області 02.11.2005р., взято на облік Макарівською ДШ Київської області, перебуває на податковому обліку в Ірпінській ОДШ та є платником податку на додану вартість.

До основних видів діяльності товариства відносяться електромонтажні роботи, роздрібна торгівля невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, інша професійна, технічна та наукова діяльність, будівельно-монтажні роботи та будівництво житлових і нежитлових будівель.

За наслідками проведення тендера на виконання будівельних робіт, між ПАТ «АЕС Київобленерго» та ТОВ «Спец-Електро» було укладено договори підряду №868 від 19.08.2011р. та №ua10-2012-00656/00 від 02.11.2012р. на виконаних робіт по розчищенню трас повітряних ліній електропередач на території Київської області відповідно до затвердженої кошторисної документації.

3 грудня 2012 року ТОВ «Спец-Електро» укладено договір субпідряду №12/12 із ТОВ «Альта-Ком» на виконання робіт по розчищенню трас ПЛ-04кВ, ПЛ-10кВ у Київській області, за яким субпідрядник (ТОВ «Альта-Ком») зобов'язувався власними силами, механізмами та матеріалами, відповідно до розробленої та затвердженої генпідрядником (ТОВ «Спец-Електро») кошторисної документації, що погоджена із уповноваженою організацією, виконати роботи із розчищення трас: Обухівське РП, Рокитнянське РП, Іванківське РП, Кагарлицьке РП, Вишгородське РП, Миронівське РП (а.с.33-36, т.1).

На підтвердження виконання умов договору із ТОВ «Альта-Ком» позивачем надано: акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення з відмітками банку про їх виконання.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентом, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Господарський договір недійсним (фіктивним) в судовому порядку не визнавався, зміст господарських зобов'язань не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та дозволяють ідентифікувати господарські операції, не містять розбіжностей і відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 201.1 ст. 201 ПК.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість, тому був зобов'язаний нараховувати ПДВ та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК виписувати податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК є законною підставою для формування податкового кредиту.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин встановлено не було.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 зазначено, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідач не спростував належними засобами доказування дійсність господарських зобов'язань, фінансово-господарських документів та достовірність внесених у них відомостей

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про неправомірності прийняття Ірпінської ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 20 січня 2014 року №0000042204.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Електро» задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Електро» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Електро» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20 січня 2014 року №0000042204.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 05.06.2014 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.