Постанова № 39123408, 04.06.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

04 червня 2014 року Справа № 924/126/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача - фермерського господарства "Агро-Інвест" на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.03.2014р. у справі №924/126/14 (суддя Шпак В.О.)

за позовом приватного підприємства "Науково-виробниче агропромислове підприємство "Ель Гаучо", смт. Товсте Заліщицького району Тернопільської області

до фермерського господарства "Агро-Інвест", с.Ліщани Ізяславського району Хмельницької області

про стягнення 40 875,07 грн., з яких 39 200,00 грн., - основна заборгованість, 1105,59 грн., - пеня, 569, 48 грн., - 3% річних

за участю учасників судового процесу:

Позивача - Буць Христина Олегівна (довіреність № б/н від 03.06.2014 р.);

Підгорна Оксана Вячеславівна (довіреність № б/н від 03.06.2014 р.)

Відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.03.2014р. у справі №924/126/14 позов приватного підприємства "Науково-виробниче агропромислове підприємство "Ель Гаучо" до фермерського господарства "Агро-Інвест" про стягнення 40875,07 грн., з яких 39 200,00 грн., - основна заборгованість, 1105,59 грн., - пеня, 569, 48 грн., - 3% річних - задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача - 39200 грн. заборгованості, 1088,85 грн. пені, 561,99 грн. 3% річних, 1825,90 грн. судового збору. У стягненні 16,74 грн. пені, 7,49 грн. 3% річних відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в задоволеній частині відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 71,72).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - фермерське господарство "Агро-Інвест" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 90, 91).

Скаржник в скарзі зазначає про відсутність первинних документів, які повинен був надати позивач для підтвердження поставки товарів. При цьому посилається норми ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та на лист Міністерства Фінансів України від 06.12.2013р. N31-08410-07-27/35564 «Щодо оформлення первинних документів».

В скарзі просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 06.03.2014р. у справі №924/126/14 та залишити позов без розгляду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.05.2014р. апеляційну скаргу ФГ «Агро-Інвест» прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 88).

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10842/14 від 30.05.2014р.), в якому заперечує проти доводів скаржника.

Зазначає про те, що 04.05.2013р. позивачем було здійснено поставку товару на суму 56000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №77 від 04.05.2013р., а відповідачем було прийнято зазначений товар, про що є відмітка представника відповідача у зазначеній накладній. Позивач вважає, що зазначені документи є належними доказами у справі в розумінні ст.32 ГПК України, та складені у повній відповідності до норм чинного законодавства України.

Просить суд апеляційну скаргу фермерського господарства "Агро-Інвест" на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.03.2014р. у справі №924/126/14 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.06.2014р. представники позивача заперечили апеляційну скаргу, вважають її безпідставною та необгрунтованою. Просять суд рішення господарського суду Хмельницької області від 06.03.2014р. у справі №924/126/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомив, хоч про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку (арк.справи 98).

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

12.03.2013р. приватне підприємством „Науково-виробниче агропромислове підприємство „Ель Гаучо" (виробник) та фермерське господарство „Агро-Інвест" (контрактант) уклали договір контрактації сільськогосподарської продукції №12.03.13-ЕГ/АІ (арк.справи 41-44).

Пунктом 1 розділу 1 договору сторони визначили, що відповідно до ст.713 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором, виробник зобов'язується виробити та передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію, а саме: сою врожаю 2012р., що визначена у п.2 цього розділу (товар), а контрактант зобов'язується сприяти виробнику у вирощуванні товару, прийняти зазначений вище товар і оплатити його за встановленими цінами відповідно до умов договору. Найменування, кількість, ціна та строки здачі товару: соя - 8000 тон, до 01.04.2013р. Всього із ПДВ 56000грн. (п.2 р.1 договору).

Пунктами 1, 2 розділу 3 договору встановлено: «Загальна вартість товару, відповідно до п.2 розділу 1 цього договору, встановлюється на момент укладення даного договору і складає 56000грн., в т.ч. 20% ПДВ. Оплата вартості товару проводиться контрактантом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виробника у наступному порядку: оплата товару в розмірі 50% загальної вартості товару, що постачається по цьому договору здійснюється до 15 березня 2013р.; оплата товару в розмірі 50% загальної вартості товару, що постачається по цьому договору здійснюється до 01 жовтня 2013р.».

12.03.2013р. ПП „НВАП „Ель Гаучо" виставило фермерському господарству "Агро-Інвест" рахунок на оплату 56000 грн. за сою (арк.справи 48).

На виконання умов даного договору, згідно видаткової накладної №77 від 04.05.2013р.(арк.справи 45) по довіреності №72 від 03.05.2013р.(арк.справи 46), позивач поставив відповідачу сою на загальну суму 56000грн.

Фермерське господарство „Агро-Інвест" частково оплатило отриманий товар на суму 16800грн., що підтверджується платіжним дорученням №230 від 30.04.2013р. (арк.справи 47).

Листами №12/11/2013 від 12.11.2013р.(арк.справи 29-34), №10/12/2013 від 10.12.2013р. (арк.справи 35-40) позивач звернувся до відповідача із вимогами сплатити заборгованість по договору від 12.03.2013р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, відповідно до ст. 174 ГК України, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 713 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи та вірно було встановлено судом першої інстанції, відповідач своїх зобов'язань за договором контрактації сільськогосподарської продукції №12.03.13-ЕГ/АІ від 12.03.2013р. належним чином та в повному обсязі не виконав, не сплатив частину боргу в сумі 39200грн.

В матеріалах справи відсутні докази добровільного погашення заборгованості відповідачем.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги позивача про стягнення 39200грн. заборгованості.

Як встановлено п.4 договору від 12.03.2013р., за порушення строків оплати товару контрактант сплачує виробнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день такого прострочення.

Відповідно до розрахунку позивача, відповідач повинен сплатити 1105,59грн. пені за порушення строків оплати товару

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), як встановлено ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши в апеляційному провадженні перерахунок пені, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність стягнення з відповідача 1088,85грн. пені, та відмову у частині стягнення 16,74грн. пені.

Також позивачем було нараховано відповідачу 569,48грн. 3% річних.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок 3% річних, погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача 561,99грн. 3% річних, а у стягненні 7,49грн. 3% річних необхідно відмовити.

В матеріалах справи наявні завірені копії видаткової накладної №77 від 04.05.2013р. та довіреності №72 від 03.05.2013р., які спростовують доводи скаржника про відсутність належних доказів поставки товару. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції у засіданні були оглянуті оригінали зазначених документів, та під час огляду встановлено їх відповідність положенням Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, видаткова накладна №77 від 04.05.2013р. та довіреність №72 від 03.05.2013р. є належними доказами у розумінні ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фермерського господарства "Агро-Інвест" на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.03.2014р. у справі №924/126/14 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Петухов М.Г.