Постанова № 39123309, 02.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа№ 910/20925/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.06.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Вугілля України» на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року

у справі №910/20925/13 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції

до державного підприємства «Вугілля України»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЗФ «Нагольчанська»

2. Приватне акціонерне товариство «Янівське»

про відшкодування збитків 34 188,84 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 позов задоволено повністю. Стягнто з державного підприємства «Вугілля України» на користь публічного акціонерного товариства «Центренерго» 34 188,84 грн. - збитків, 1 720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, державне підприємство «Вугілля України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити публічному акціонерному товариству «Центренерго» в задоволенні позовних вимог повністю.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та має місце порушення норм матеріального права.

Ухвалою від 17.03.2014 року Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/20925/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях 16.04.2014року та 14.05.2014 року, в яких заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу державного підприємства «Вугілля України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13- без змін.

Представники відповідача приймали участь в судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення щодо суті спору, підтримували доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції в повному обсязі.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача участі в судових засіданнях не приймали, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з'явились в судове засідання, були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу подали до суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу державного підприємства «Вугілля України» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13- скасувати.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

30.12.2011 року між публічним акціонерним товариство «Центренерго» (покупець) та державним підприємством «Вугілля України» (постачальник) укладено договір поставки вугілля №111/6, відповідно до умов якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору, покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених цим договором.

Згідно з п. 2.1. вугілля постачається рівномірно протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим договором, та за реквізитами покупця, вказаними в додатках до договору.

Пунктом 3.1.2. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони.

У березні 2012 року на виконання умов договору на адресу Трипільської теплової електростанції публічного акціонерного товариства «Центренерго» за залізничними накладними №48718480, №48720296, №48718779, №48645949, №49306186 вантажовідправниками ТОВ «ЦЗФ Нагольчанська» та ПрАТ «Янівське» були відправлені вагони №67673558, №66115304, №60255551, №68343715, №62990882.

На шляху прямування, на проміжній залізничній станції «Нижньодніпровський вузол» Придніпровської залізниці, під час контрольного зважування виявлено перевантаження вагонів, що підтверджується комерційними актами АА №042430/93/67, АА №042429/92/66, АА №042431/94/59, АА 042459/120/83 (т. 1 а.с. 20-23).

Надлишок вантажу було перевантажено в інші вагони, у зв'язку з чим позивачем були понесені витрати у сумі 34 188,84 грн. пов'язані з оплатою за додаткові послуги по перевантаженню надлишку вантажу. Вказані обставини підтверджуються актами загальної форми №283, №284, №287, №415 (т. 1, а.с. 24-27), залізничними накладними №46942157, №46942124, №47394093 (т.1 а.с. 28-29) та накопичувальними картками №14030219, №11030211, №30030273 (т. 1 а.с. 31-33).

При прийняті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання перед позивачем щодо поставки товару, у зв'язку з чим останній поніс витрати пов'язані з прийняттям товару.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Аналогічні приписи містить частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, відповідно до ч. 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що відшкодування збитків є одним із видів правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч.ч.5, 6 ст.267 ГК України у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Статтею 2 Статуту залізниць України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457) передбачено, що обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України.

Відповідно до пункту 6 Статуту залізниць України, вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в залізничних накладних №48718480, №48720296, №48718779, №48645949, №49306186 відправником зазначено - товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЗФ «Нагольчанська» та приватне акціонерне товариство «Янівське».

Приписами ст. ст. 30, 32 Статуту залізниць України встановлено, що завантаження у вагони здійснюється вантажовідправником, який зобов'язаний здійснювати завантаження з виконанням технічних умов.

Відтак, передбачене ст. 124 Статуту залізниць України зобов'язання, вантажовідправника, вантажоодержувача, порта, підприємства (організації) відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу, здійснюється з урахуванням принципу вини.

Оскільки, відповідач не є вантажовідправником вугілля, то він не є стороною договору перевезення вантажу, який ним поставлявся за договором поставки, і, відповідно, особою, що відповідає за наслідки порушення, вчиненого при виконанні договору перевезення вантажу залізничним транспортом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду від 13.05.2014 року у справі №910/21253/13.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням саме відповідачем зобов'язань за договором поставки вугілля №111/6 від 30.12.2011 року та спричиненими під час перевезення вугілля збитками у розмірі 34 188,84 грн., оскільки вартість наданих залізницею послуг не узгоджена сторонами у договорі поставки, а може бути на думку колегії суддів доведеною саме за договором перевезення, в якому сторонами є залізниця, вантажовідправники і вантажоотримувач, тоді як відповідачем доведено відсутність його вини.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки та наявності підстав для відшкодування сплачених додаткових витрат за рахунок відповідача.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга державного підприємства «Вугілля України» на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Вугілля України» на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 року у справі №910/20925/13 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Центренерго» (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1, код ЄДРПОУ 22927045) на користь державного підприємства «Вугілля України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 32709929) 913,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/20925/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук