Постанова № 39122420, 03.06.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 червня 2014 р. №820/8703/14

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді -Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання Ільницької І.Л.

представників : позивача - не прибув, відповідача - Пилипенко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та стягнення суми ,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_2 , з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату, в якому просить суд, визнати дії Харківського обласного військового комісаріату, щодо не виплати витрат на служ бові відрядження неправомірними; стягнути з Харківського обласного військового комісаріату 388,75 грн. витрат, понесених на службові відрядження.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він двічі направлявся Харківським обласним військовим комісаріатом у відрядження до військової частини А1314 у м. Дніпропетровськ, але по теперішній час Харківський обласний військовий комісаріат йому не відшкодував витрати на службові відрядження. Таким чином, на думку позивача, відповідач порушив Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 530 від 29.08.2011 року, а також Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивач, у судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні, просив відмовити в задоволені позову, посилаючись на відсутність коштів у Харківського обласного військового комісаріату на відшкодування позивачу витрат на службове відрядження.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходить військову службу у Харківському обласному військо вому комісаріаті на посаді заступника начальника відділу обліково-мобілізаційної роботи Харківського об ласного військового комісаріату, що підтверджується довідкою від 18.04.2014 року № 149/вос.

Наказом військового комісара ХОВК від 20.12.2013 р. № 291 у період з 19.12.2013 р. по 20.12.2013 року та наказом військового комісара ХОВК від 12.12.2013 р. № 279 у період з 10.12.2013 р. по 12.12.2013 року позивач був направлений у службове відрядження в іншу місцевість - до військової частини А1314 у м. Дніпропетровськ, для виконання службових обов'язків.

Позивач, 27.04.2014 року звернувся з рапортом від 22.04.2014 р. до військового комісару Харківського обласного військового комісаріату про виплату заборгованості по витратам на службові відрядження до військової частини А1314 за період з 19.12.2013 р. по 20.12.2013 року у сумі 90,00 грн. та за період з 10.12.2013 р. по 12.12.2013 року у сумі 298,75 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рапорту №2111 від 27.04.2014 року.

Листом від 28.04.2014 року №102 Ю за підписом начальника відділу фінансового та соціального забезпечення Харківського обласного військового комісаріату підполковника В.П. Джміль, ОСОБА_2 було повідомлено про те, що Харківським обласним військовим комісаріатом не було проведено розрахунків з позивачем за службові відрядження у зв'язку відсутністю коштів та кошторисних призначень для оплати витрат на службові відрядження у 2013 році (а.с.6).

Сума заборгованості за вказані службові відрядження відповідно до відповіді від 28.04.2014 року № 102 Ю складає 388,75 грн.

Суд зазначає, що порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України унормовані Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністра оборони України № 530 від 29.08.2011 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.09.2011 року за №1115/19853

Приписами п. 1.1 зазначеної Інструкції передбачено, що службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.

Згідно п.п. 1.2.7 п. 1.2 Інструкції у відрядження в разі дійсної потреби та за наявності коштів на відрядження військовослужбовці можуть направлятися такими посадовими особами: з військових частин, які утримуються на самостійних штатах - командиром військової частини.

Направлення військовослужбовця у відрядження здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 1.2 Інструкції (командиром військової частини) та оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування військової частини або підприємства, куди відряджений військовослужбовець, строку та мети відрядження.

Військовослужбовцям, відрядженим в межах України, витрати на проїзд до місця відрядження та назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних з придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті (п. 2.1 Інструкції).

За наявності декількох видів транспорту, що зв'язують місце проходження служби з місцем відрядження, посадові особи, які зазначені в пункті 1.2 Інструкції, пропонують відрядженому військовослужбовцю вид транспорту, яким йому слід користуватися. За відсутності такої пропозиції військовослужбовець самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту.

З матеріалів справи вбачається, що з Харківського обласного військового комісаріату у перше відрядження позивач вибув 10.12.2013 року, а прибув 12.12.2013 року та у друге відрядження вибув 19.12.2013 року, а прибув 20.12.2013 року, що підтверджуються відмітками в посвідченнях про відрядження, які містяться в матеріалах справи.

Судом з'ясовано, що після повернення з вищезазначених відряджень, ОСОБА_2, подав до Харківського обласного військового комісаріату посвідчення про відрядження, оформлені в установленому порядку, і оригінали документів, що підтверджують вартість понесених ним у зв'язку з відрядженням витрат.

На підставі вищезазначених документів співробітниками Харківського обласного військового комісаріату були нараховані ОСОБА_2 грошові кошти - відшкодування витрат на вищезазначені службові відрядження, а саме: відшкодування за відрядження до м. Дніпропетровська з 10.12.2013 р. по 12.12.2013 року, добові - 90,00 грн.; до м. Дніпропетровська з 19.12.2013 р. по 20.12.2013 року, добові - 30,00 грн., витрати на проїзд 102,39 грн., 87,89 грн., 78,47 грн. , що підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 17 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. № 2011-ХІІ, із змінами та доповненнями, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, відповідно до вимог ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Отже, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Суд вважає, що відповідачем не доведено суду правомірність своїх дій щодо відмови у виплаті компенсації за відрядження з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 6 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року, пунктів 1.5, 1.10 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністра фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року передбачене, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати по відрядженню.

Відповідно до вимог п. 11 Постанови КМУ № 663 від 23.04.1999 року "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" та п. 1.13 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 9 від 17.01.2000 року значиться, що військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження військовослужбовець подає у фінансовий орган військової частини авансовий звіт про витрачені у зв'язку з відрядженням суми, до якого додаються належно оформлене посвідчення про відрядження, оригінали документів про витрати на наймання житлового приміщення та проїзні документи. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Приписами статті 9 Закону України про "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян у військовій службі.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Крім цього в ст. 55 Конституції України зазначено - кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Оцінивши наявні у справі документи за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що відповідачем компенсація ОСОБА_2 за службові відрядження в сумі 388,75 грн. не виплачена, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні та підтверджується довідкою № 201/Ю від 02.06.2014р., яка міститься в матеріалах справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20рп-/2004 по справі № 1-27/2004 за конституційним поданням Народних Депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень статей 44,47,78,80 Закону України "Про бюджет України на 2004 рік…" визначено правову позицію даного суду з питань обмеження гарантій та компенсацій військовослужбовцям Згідно з нею, комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту останніх, зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Здійснення, таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Отже, Харківським обласним військовим комісаріатом допущені неправомірні дії по відношенню до позивача.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (рішення від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України"); Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", рішення від 07 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Російської Федерації").

З аналізу вищенаведеного судом робиться висновок, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Наведене зумовлює висновок, що посилання відповідача на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є необґрунтованим.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення суб'єктом владних повноважень прав та охоронюваних законом інтересів позивача - ОСОБА_2 у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити, адже обґрунтованість заявлених вимог підтверджена добутими судом і долученими до матеріалів справи доказами.

За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, через відсутність доказів виплаченої відповідачем на користь ОСОБА_2 на час розгляду справи зазначеної суми компенсації за службові відрядження у розмірі 388,75 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 94, 128, 159, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та стягнення суми - задовольнити.

Визнати дії Харківського обласного військового комісаріату щодо не виплати ОСОБА_2 витрат на служ бові відрядження неправомірними.

Стягнути з Харківського обласного військового комісаріату (м. Харків вул. Коцарська 56, код 08166355) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) витрати понесені на службові відрядження в сумі 388.75грн. (триста вісімдесят вісім грн. 75 коп.)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 06 червня 2014 року.

Суддя Волошин Д.А.