Постанова № 39122411, 02.06.2014, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/2814/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Матвєєвої В.В.,

при секретарі: Захаровій Ю.О.,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1: не з'явився,

представник відповідача - Відділ ДВС

Сєвєродонецького міського управління юстиції: не з'явився,

представник відповідача - Реєстраційна служба

Сєвєродонецького міського управління юстиції: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції про визнання незаконними дій, скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2014 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції про визнання незаконними дій щодо винесення постанови ВП №37558207 від 27.03.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, скасування державної реєстрації Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.04.2014 позивачем отримано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №37558207 від 27.03.2014. Позивач вважає, що зазначена постанова винесена незаконно, оскільки особа з назвою «Відділ державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції» не має правоздатності та дієздатності як юридична особа публічного права унітарної Республіки України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції від 10.01.2002) створення органів державної виконавчої служби, як юридичних осіб публічного права УРСР до 01.01.2004 відбувалась тільки згідно положень ЦК УРСР та покладалась виключно на Міністерство юстиції України.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, гербову печатку.

Після дати 01.01.2004 введення на державній території УРСР вже ЦК України, створення вищевказаних органів державної виконавчої служби, як юридичних осіб публічного права унітарної Республіки Україна могло відбутися тільки відповідно до положень п. п. 2 або 3 п. 2 ст. 81 ЦК України, з підстав, що унітарна Республіка Україна не має доказів своєї правонаступності УРСР.

Державні органи виконавчої влади унітарної Республіки Україна не є правонаступниками тотожних державних органів виконавчої влади УРСР, а тому після 01.01.2004 підлягали новому створенню, відповідно до положень п. п. 3 п. 2 ст. 81 ЦК України.

Державні органи виконавчої влади унітарної Республіки Україна створюються на набувають ознак юридичної особи публічного права тільки у відповідному порядку, встановленому вимогами положень п. п. 3 п. 2 ст. 81, п. 1 ст. 89, п. 3 ст. 90, п. 4 ст. 91, п.1 ст. 92, ст. 93 ЦК України.

Відповідно з положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну виконавчу службу», під час розгляду цього позову необхідно встановити факти, які в наступному будуть мати юридичне значення, а саме, Президентом якої з двох вищевказаних країн було видано Указ № 1085/2012 від 09.12.2010 «Про утворення центральних органів виконавчої влади України», у тексті якого не знайшлось місця для створення на державній території УРСР юридичної особи публічного права з назвою «Міністерство юстиції України», до органів та підрозділів якого відноситься Відділ державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції.

На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся, в резолютивній частині позову просив суд проводити розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення розгляду справи повідомлявся, про причини неявки суду невідомо. 26.05.2014 до суду факсимільним зв'язком надійшли заперечення проти позову, в яких відповідач зазначив, що 09.04.2013 до ВДВС Сєвєродонецького МУЮ на примусове виконання надійшов виконавчий лист №2а/1270/9756/2012, виданий Луганським окружним адміністративним судом 27.03.2013, про стягнення з позивача боргу в сумі 170,00 грн. 12.04.2013 державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та боржнику надано семиденний строк для добровільного виконання, але добровільного виконання не відбулось. У зв'язку з цим, державним виконавцем на ст. 32, 57 Закону України «Про виконавче провадження» 27.03.2014 було винесено постанову ВП №37558207 про арешт майна боржника. Відповідач вважає, що дії державного виконавця з винесення зазначеної вище постанови є правомірними, відповідають вимогам чинного законодавства та здійснені в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення розгляду справи повідомлявся, про причин неявки суду невідомо.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представників Відділу ДВС Сєвєродонецького міського управління юстиції та Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства (стаття 1 Кодексу адміністративного судочинства України).

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності із ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій ч бездіяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, випливає, що фізична особа має право звернутися до адміністративного суду із позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, відповідно прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій щодо цієї фізичної особи.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач Відділ Державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 05.04.2007 за №13831020000002072 (а. с. 31), є органом державної влади, що підтверджується довідкою АБ №585044 (а. с. 32).

Наказом від 20.03.2007 №25 затверджено положення про Відділ державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції (а. с. 37).

Відповідно до п. 1.3 Положення, основним завданням Відділу державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою (а. с. 34-36).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2013 до ВДВС Сєвєродонецького МУЮ на примусове виконання надійшов виконавчий лист №2а/1270/9756/2012, виданий Луганським окружним адміністративним судом 27.03.2013, про стягнення з позивача на користь УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області боргу в сумі 170,00 грн.

12.04.2013 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №37558207 та надано семиденний строк для самостійного виконання (а. с. 30).

12.04.2013 копію вищевказаної постанови про відкриття виконавчого провадження відповідачем було направлено позивачу до відома та виконання.

27.03.2014 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а. с. 30).

У відповідності із ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 2 зазначеного Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Державну виконавчу службу» правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Згідно ст. 3 Закону України «Про Державну виконавчу службу», органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку.

Відповідно до п. 15 Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, відділ є юридичною особою, має відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Відповідно до Закону України «Про Державну виконавчу службу», відділ Державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції є органом Державної виконавчої служби. Тобто, посилання позивача на те, що відповідач є приватною юридичною особою та не належить до органів державної влади є незмістовним, оскільки відповідно до Закону України «Про Державну виконавчу службу», відповідач є територіальним органом центрального органу виконавчої влади - Державної виконавчої служби, внаслідок чого виконує владні управлінські функції. При цьому, відділ Державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою з Управління статистики у м. Сєвєродонецьку.

Що стосується правомірності винесення Відділом державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №37558207 від 27.03.2014, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем на виконання покладених на нього законом обов'язків з метою своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішення суду було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №37558207 від 12.04.2014 з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду від 27.03.2013 по справі №2а/1270/9756/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області 170,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Як встановлено в судовому засіданні, у зв'язку з ненадходження від боржника ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції документального підтвердження самостійного виконання рішення, державним виконавцем 27.03.2014 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

З аналізу зазначених вище норм, суд дійшов висновку, що Відділ державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції діяв в межах повноважень, наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та «Про Державну виконавчу службу», та у спосіб, визначений законом.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачем надано обґрунтовані пояснення на позов щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції про визнання незаконними дій щодо винесення постанови ВП №37558207 від 27.03.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, скасування державної реєстрації Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України, у випадку відмови у задоволенні позову судові витрати не повертаються.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, Реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції про визнання незаконними дій, скасування державної реєстрації - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 06 червня 2014 року.

Суддя В.В. Матвєєва