Рішення № 39115771, 26.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3871/13 26.05.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Державного управління справами, м. Київ

про стягнення 2 375 527,59 грн.

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Блажівська О.Є.

Суддя Ломака В.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: Пількевич В.В. (за довіреністю від 22.03.2013);

від відповідача: не з'явилися.

У судовому засіданні 26 травня 2014 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Державного управління справами з позовом про стягнення 2 375 527,59 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2013 порушено провадження у справі № 910/3871/13, розгляд справи призначено на 02.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2013, на підставі ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 23.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2013, на підставі ст. 69, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.05.2013, продовжено процесуальний строк розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 було призначено колегіальний розгляд справи № 910/3871/13.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 призначено колегіальний розгляд справи у складі суддів Жагорнікової Т.О. (головуюча), Бойко Р.В., Босий В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2013, на підставі ст. 69, 77,86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято до провадження справу №910/3871/13 колегією у складі суддів Жагорнікової Т.О. (головуюча), Бойко Р.В., Босий В.П. та призначено розгляд справи на 20.06.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2013, на підставі ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.07.2013.

У зв`язку із перебуванням суддів Жагорнікової Т.О. у відпустці, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 справу було передано на розгляд колегії суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), Бойко Р.В., Босий В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2013, на підставі ст. 69, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), Бойко Р.В., Босий В.П. та призначено розгляд справи на 08.08.2013.

У зв`язку із перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 08.08.2013 справу було передано на розгляд колегії суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), Літвінова М.Є., Босий В.П.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 29.08.2013, у зв'язку з перебуванням судді Цюкало Ю.В. у відпустці, справу № 910/3871/13 було передано для розгляду суддям Жагорніковій Т.О., Босому В.П. та Бойко Р.В.

Розпорядженням № 04-1/595 від 29.08.2013, у зв'язку з перебуванням судді Жагорнікової Т.О. на лікарняному, призначено повторний автоматичний розподіл, внаслідок якого справу передано на розгляд суддям Мельник В.І. (головуючий), Босий В.П. та Бойко Р.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2013 колегією суддів у складі Мельник В.І. (головуючий), Босий В.П., Бойко Р.В. прийнято справу до свого провадження.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), Привалов А.І., Нечай О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 колегією суддів у складі Цюкало Ю.В. (головуючий), Привалов А.І., Нечай О.В. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи призначено на 28.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 відкладено розгляд справи на 13.11.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2013 розгляд справи відкладено на 02.12.2013.

У зв`язку із перебуванням судді Цюкала Ю.В. на лікарняному, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 02.12.2013, з метою дотримання процесуальних строків, справу було передано колегії суддів у складі: Підченко Ю.О. (головуючий), Привалов А.І., Нечай О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 колегією суддів у складі: Підченко Ю.О. (головуючий суддя), Привалов А.І., Нечай О.В. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи призначено на 23.12.2013.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суддів: Цюкало Ю.В. (головуючий), Привалов А.І., Нечай О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 колегією суддів у складі Цюкало Ю.В. (головуючий), Привалов А.І., Нечай О.В. прийнято справу до свого провадження.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 23.12.2013 у зв'язку із перебуванням судді Нечай О.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), Привалов А.І., Босий В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2013 колегією суддів у складі Цюкало Ю.В. (головуючий), Привалов А.І., Босий В.П. прийнято справу до свого провадження, розгляд справи призначено на 27.01.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 відкладено розгляд справи на 24.02.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

24.02.2014 суддя Привалов А.І. звернувся до голови Господарського суду міста Києва із заявою про виведення останнього зі складу колегії суддів у зв'язку з великою завантаженістю справами.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 доручено розгляд справи №910/3871/13 здійснювати колегіально у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Блажівська О.Є., суддя Босий В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 колегією суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Блажівська О.Є., суддя Босий В.П. прийнято справу №910/3871/13 до свого провадження. Розгляд справи призначено на 24.02.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 вищевказаною колегією суддів відкладено розгляд справи на 24.03.2014.

24.03.214 суддя Босий В.П. звернувся до заступника Голови господарського суду міста Києва із заявою про виведення останнього зі складу колегії у зв'язку із великою завантаженістю справами.

Враховуючи вказану вище заяву, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 для здійснення колегіального розгляду справи №910/3871/13 визначено наступний склад суддів: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Блажівська О.Є., суддя Ломака В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 колегією суддів у складі Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Блажівська О.Є., суддя Ломака В.С. прийнято справу до свого провадження. Призначено розгляд справи у судовому засіданні на 16.04.2014.

В судовому засіданні 16.04.2014 оголошено перерву до 26.05.2014.

В судове засідання, призначене на 26.05.2014, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.11.2002 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі за текстом - НАК «Нафтогаз України», позикодавець) та Державним управлінням справами (далі за текстом - позивальник) було укладено Договір №14/817 «Про надання зворотної фінансової допомоги» (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що згідно з умовами вказаного Договору позикодавець зобов'язався надати позичальнику зворотну фінансову допомогу у сумі 2 000 000,00 грн. терміном на 2 (два) роки, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошей після закінчення терміну її надання.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що належним чином виконав покладені на нього обов'язки, однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не повернув отримані згідно з Договором кошти, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та санкцій за несвоєчасне повернення коштів.

Позивач наголошує на тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від22.05.2008 у справі №6/10 було затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачем.

Відповідно до зазначеної мирової угоди відповідач зобов'язався сплатити заборгованість до 10.04.2010, однак станом на час розгляду справи своїх грошових зобов'язань перед позивачем не виконав.

На підстав вищевикладеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить стягнути з відповідача борг у сумі 2 020 194,71 грн., 3% річних у сумі 173 515,35 грн., інфляційні втрати у сумі 181 817,52 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 28.02.2013, 02.04.2013, 23.04.2014, 14.05.2014 суд зобов'язував відповідача надати відзив на позов у порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини, викладені у ньому. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2002 між НАК «Нафтогаз України» та Державним управлінням справами було укладено Договір №14/817 «Про надання зворотної фінансової допомоги».

У відповідності до п.1.1. вказаного Договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику зворотну фінансову допомогу у сумі 2 000 000,00 грн. терміном на 2 роки, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей після закінчення терміну її надання.

Пунктом 2.2. Договору позичальник зобов'язується повернути допомогу позикодавцеві у визначений п.1.1. Договору термін.

Крім того, між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 15.11.2002, відповідно до якого у пункті 1.1. Договору слова «терміном на 2 (два) роки» замінено словами «терміном на 5 (п'ять) років».

З матеріалів справи слідує, що позивач належним чином виконав покладені на нього обов'язки та 11.11.2002 перерахував на рахунок відповідача 2 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11224 від 11.11.2002, наявним в матеріалах справи.

Однак, в порушення умов Договору, відповідач взятих не себе обов'язків не виконав, грошові кошти позикодавцеві не повернув, з огляду на що позивач звернувся до суду, на підставі чого суддею Ковтун С.А. порушено провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2008 у справі №6/10 за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного управління справами про стягнення 2007671,23 грн. затверджено Мирову угоду між сторонами.

Пунктом 3.19 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК).

Відповідно до п.1.1. вказаної Мирової угоди, Державне управління справами визнало наявність основної заборгованості за Договором від 11.11.2002 № 14/817 "Про надання зворотної фінансової допомоги" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" у розмірі 2000000,00 (два мільйони) гривень.

Згідно з п.3 Мирової угоди судові витрати: 20076 (двадцять тисяч сімдесят шість) гривень 71 копійка витрат на сплату державного мита та 118,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Державне управління справами. Зазначені судові витрати підлягають сплаті Державним управлінням справами на рахунок НАК "Нафтогаз України"в термін до 10.04.2010.

Крім того, п. 4 Мирової угоди сторони дійшли згоди про те, що сплата Державним управлінням справами основної заборгованості за Договором від 11.11.2002 № 14/817 на користь НАК "Нафтогаз України" здійснюватиметься до 10.04.2010 шляхом перерахування коштів на рахунок НАК "Нафтогаз України".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав своїх грошових зобов'язань перед позивачем у строк до 10.04.2010, як то передбачено умовами Мирової угоди, на підставі чого позивач наразі звернувся до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди .

На підставі ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Мирова угода за своєю правовою природою - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, але досягнувши згоди між собою, припиняють спір.

Стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження" містить перелік вимог до виконавчого документа, зокрема у виконавчому документі повинно бути зазначено строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 8 п. 7.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до виконавчої служби з метою примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2008 у справі №6/10, однак позивачу було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з огляду на невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується Постановою від 13.08.2010, Постановою від 15.04.2011.

Водночас вищевстановлені обставини свідчать, що ухвала Господарського суду міста Києва від 22.05.2008 у справі №6/10 про затвердження мирової угоди не містить ознак та відомостей щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо, наявність яких передбачена вимогами ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» та наявність яких є необхідною умовою для набрання нею статусу виконавчого документу.

Таким чином, оскільки ухвала Господарського суду міста Києва від 22.05.2008 у справі №6/10 про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», то така ухвала не має статусу виконавчого документа, а тому інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, оскільки відповідачами належним чином не виконано зобов'язання щодо перерахування на рахунок позивача відповідних платежів у відповідності умов Мирової угоди, позивач отримав право вимагати від відповідача сплати непогашеної суми заборгованості, передбаченої умовами Мирової угоди від 22.05.2008 у сумі 2 020 194,71 грн. з розрахунку: 2 000 000,00 грн. + 20 076,71 грн. + 118,00 грн.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних від суми заборгованості у розмірі 173 515,35 грн. та інфляційні нарахування у сумі 181 817,52 грн. перевірено судом та встановлено, що вказані розрахунки відповідають нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини, викладені у позовній заяві, також не надано доказів, які б підтверджували сплату існуючої заборгованості перед позивачем.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, з огляду на що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на зазначене, судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 47 511,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного управління справами (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11, код ЄДРПОУ 00037256), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, р/р №26002301921, банк: АТ «Ощадбанк», код банку: 300465, код ЄДРПОУ 20077720), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основний борг у сумі 2 020 194,71 грн. (два мільйони двадцять тисяч сто дев'яносто чотири гривні 71 копійка), 3% річних у сумі 173 515,35 грн. (сто сімдесят три тисячі п'ятсот п'ятнадцять гривень 35 копійок), інфляційні втрати у сумі 181 817,52 грн. (сто вісімдесят одна тисяча вісімсот сімнадцять гривень 52 копійки) та витрати по сплаті судового збору у сумі 47 511,00 (сорок сім тисяч п'ятсот одинадцять гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.06.2014.

Головуючий суддя Ю.В. Цюкало

Суддя О.Є. Блажівська

Суддя В.С. Ломака