Ухвала суду № 39115120, 29.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року Справа № 9104/147666/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.

суддів: Кухтей Р.В., Клюби В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет» (далі - ТзОВ «Галичвтормет») в лютому 2012 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень №0000232301 і №0000242301 від 20.02.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що висновки акту перевірки щодо нікчемності угод ТзОВ «Галичвтормет» з його контрагентами зроблені податковим органом в порушення Цивільного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», без врахування того, що товариством понесені реальні витрати та здійснено оплату придбаних товарів і послуг на суму 3 766 032,36 грн., тобто, на грошову суму, яка у шість разів перевищує суму, включену до складу податкового кредиту. Також, у частині застосування фінансово-господарських санкцій у вигляді штрафів відповідачем порушено строки, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України. Позивачем був законно сформований податковий кредит, тому підстав для коригування або виключення спірних сум зі складу податкового кредиту немає.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року в справі №2а-631/12/0970 в задоволенні адміністративного позову було відмолено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ТзОВ «Галичвтормет» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року в справі №2а-631/12/0970 та задовольнити адміністративний позов повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги виходить з тих же мотивів, що наведені в позовній заяві.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до пп. 1,2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що в січні 2011 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складений акт від 06.02.2012 року за №749/23-1/35516741.

Перевіркою встановлені наступні порушення: пункту 1.4, підпунктів 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 626 706,00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за вересень 2011 року на 969,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки 20.02.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківськ винесені податкові повідомлення-рішення за №0000232301 та №0000242301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 712 063,50 грн., в тому числі, за основним платежем на 626 706,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на 85 357,50 грн., а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року у розмірі 969,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 242,25 грн., відповідно.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічно, поняття податкового кредиту і його формування із 01.01.2011 року врегульовано підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14, пунктом 198.3 статті 198 та статтею 200 Податкового кодексу України.

В той же час, за змістом вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодекс.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач придбавав товари, отримував послуги у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, які за юридичними адресами не знаходилася, не звітували про свою діяльність, а також, що позивач та контрагенти працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було зменшено базу оподаткування ПДВ.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Дослідженням первинних бухгалтерських документів господарської діяльності щодо придбання позивачем у його контрагентів, а саме: ПП «Рейсмет Юг», ПП «Антре Едвертайзінг», ПП «Дім Послуг-Центуріон», ТОВ «Реконструкція», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Дельта Плюс Юг», ПП «Дім споживчого побуту - Бріз» та«Гражданпромспецпроект» товарів та послуг судом установлено, що вказані суб'єкти господарювання не могли поставляти вторинну сировину та брухт чорних металів, надавати послуги позивачу через відсутність у них кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів та механізмів для сортування, пакування та перевезення товару, приміщень для зберігання, неможливістю здійснення операцій з поставки вторинної сировини та металобрухту у зв'язку з відсутністю цих товарів на обліку в постачальників - контрагентів позивача.

Посилання позивача на рух коштів, перерахованих ним контрагентам за поставку товарів, судом до уваги не беруться. Оскільки, самі по собі потоки безготівкових коштів без фактичного проведення господарських операцій та врахування інших, складених за результатами цих операцій, первинних документів, не можуть бути підтвердженням реального їх здійснення.

Цей висновок суду повністю узгоджується з даними, отриманими ДПІ у м. Івано-Франківську з інших податкових органів щодо господарської діяльності та сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів вказаними вище контрагентами позивача.

Так, зокрема, наявними в матеріалах справи актами податкових перевірок від 25.03.2011 року за №11/23-00/35279732, від 05.04.2011 року за №449/23-5/36673488, від 10.08.2011 року за №2034/23-513/32086932, від 16.09.2011 року за №2370/23-5/36502478, від 24.10.2011 року за №2680/23-513/36502478, від 15.09.2011 року за №2364/23-513/35179825, від 06.10.2011 року за №2612/23-513/35179825, від 26.08.2011 року за №2136/23-5/37113986 складених на ПП «Рейсмет Юг», ПП «Дім споживчого побуту - Бріз», ПП «Антре Едвертайзінг»,«Гражданпромспецпроект», ТОВ «ВСТК», ТОВ «Дельта Плюс Юг» підтверджується, що в цих підприємств відсутній технічний персонал, основні засоби, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що дає змогу зробити висновок про те, що вказані підприємства не можуть здійснювати господарську діяльність.

Вказані вище висновки суду про неможливість здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами позивача також повністю підтверджуються вивченими судом копіями матеріалів кримінальної справи №051201100163, порушеної стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за фактами фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.

Тому, суд не бере до уваги як достовірні докази ведення позивачем господарської діяльності, досліджені в судовому засіданні первинні бухгалтерські документи щодо поставки вторинної сировини та брухту чорних металів, надання послуг вказаними вище контрагентами позивача. Оскільки, такі документи суперечать фактичним даним, установленим у ході судового розгляду даної адміністративної справи та в силу цього не можуть підтверджувати реальності господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків, зокрема, податкових зобов'язань ТОВ «Галичвтормет» з податку на додану вартість.

Безпідставними є також посилання позивача на норми статті 250 Господарського кодексу України щодо неправомірності застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з пропуском строків давності їх застосування, оскільки, нарахування ДПІ у м. Івано-Франківську оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями штрафних (фінансових) санкцій за порушення позивачем вимог податкового законодавства регламентовано положеннями глави 11 Податкового кодексу України та прийняте інспекцією рішення повністю відповідає нормам цієї глави.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Галичвтормет» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року в справі №2а-631/12/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

В.В. Клюба